280/4116/19 Про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо не поновлення особі пенсії, визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні особі пенсії,та зобов'язання провести поновлення виплати особі пенсії - 02.07.2020 Прийняття

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2019 (головуючий суддя Садовий І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 (колегія суддів у складі головуючого судді Чепурнова Д.В., суддів Мельника В.В., Сафронової С.В.)

у справі № 280/4116/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, -

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:

визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною;

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в листах від 22.02.2019 та від 16.08.2019;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на визначений нею банківський рахунок.

2. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2019, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії за період з 07.10.2009 по 19.02.2019 залишено без розгляду.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

4. Залишаючи позов без розгляду в частині позовних вимог, суди зазначили, що подання позивачем до відповідача заяви про поновлення виплати пенсії 25.04.2017 та 20.02.2019 не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав та інтересів. Дати 25.04.2017 та 20.02.2019 свідчать лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і дана дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Позов був поданий на пошту 20.08.2019. Таким чином, виходячи з приписів ст. 122, 123 КАС України права позивача підлягають захисту у межах шестимісячного строку звернення до суду - з 20.02.2019.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

5. У своїй касаційній скарзі позивач наголошує, що суди невірно застосували положення статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та безпідставно не врахували при прийнятті рішення релевантну судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

7. Колегія суддів звертає увагу, що в цьому випадку ключовим правовим питанням, на яке слід відповісти для правильного вирішення спору, є питання застосування строків звернення до суду у спорах про поновлення виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України і яким виплата пенсії внаслідок виїзду була припинена.

8. Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

9. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 (справа №815/1226/18) суд дійшов таких висновків:

"вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України (254к/96-ВР) та Закон № 1058-ІV (1058-15) гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Велика Палата Верховного Суду також окрему увагу звертає на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) у справі № 25-рп/2009;

наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками".

10. Колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку. Правовідносини в межах цієї касаційної скарги є цілком тотожними справі №815/1226/18.

11. Зважаючи на наведене правове регулювання та фактичні обставини адміністративної справи, Верховний Суд дійшов висновку про порушення норм процесуального права при постановлені судами першої та апеляційної інстанції оскаржуваних судових рішень. В цьому випадку відновлення виплати пенсії позивачу має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

12. Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

13. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статей 341, 345, 353, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у справі №280/4116/19 скасувати, а справу в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 19.02.2019 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.