807/1408/17 Про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів - 30.06.2020 Прийняття

за адміністративним позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бруком" про скасування повідомлення, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (суддя Плеханова З. Б.) від 10 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Святецький В. В., Довгополов О. М., Пліш М. А.) від 24 квітня 2018 року,

І. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2017 року Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, в якому просило:

- скасувати Повідомлення заступника начальника Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Хрипти О. О. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 22 серпня 2017 року за заявою Головного Управління Держпродспоживслужби в Одеській області по виконанню Постанови № 10 від 22 березня 2016 року;

- зобов`язати Мукачівській районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області відкрити виконавче провадження по виконанню Постанови № 10 від 22 березня 2016 року виданої Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Одеській області.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що позивач отримав Повідомлення від 22 серпня 2017 року заступника начальника відділу Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Хрипти О. О. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області № 10 від 22 березня 2016 року. Повернення виконавчого документа, мотивоване тим, що він не відповідає вимогам, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , зокрема не дотримано вимоги п. 1, 6 ч. 1 ст. 4 та ст. 12 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: не зазначено прізвище, ім`я, по батькові та посаду посадової особи, що видала виконавчий лист, дату набрання законної сили та пропущено строк пред`явлення виконавчого документу до виконання. На думку позивача, спірні дії та рішення відповідача прийняті з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , оскільки виконавчий документ відповідає встановленим вимогам та поданий у строк визначений законом.

3. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Бруком".

4. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

5. Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, 30 травня 2018 року Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - суддя-доповідач, Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.) від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області та установлено строк для подання відзиву.

7. 09 липня 2018 року до Верховного Суду від ТОВ "Бруком" надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якому третя особа просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. 18 липня 2018 року до Верховного Суду від Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

9. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 752/0/78-20 від 07 травня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги. Справа до розгляду не призначалась.

10. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

11. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 березня 2016 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Одеській області прийнята постанова № 10 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", якою застосовано до ТОВ "Бруком" штраф у розмірі 232086,00 грн.

13. Зазначену постанову ТОВ "Бруком" оскаржило в судовому порядку. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року у справі № 807/260/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ТОВ "Бруком" до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про скасування постанови № 10 від 22 березня 2016 року прийнятої Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Одеській області.

14. 08 серпня 2017 року для виконання постанови № 10 від 22 березня 2016 року, виданої Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Одеській області, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулось до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області із заявою за № 5539/10 про відкриття виконавчого провадження.

15. 22 серпня 2017 року заступник Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Хрипта О. О. сформував Повідомлення про повернення стягувану без прийняття до виконання виконавчого документа за заявою ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області по виконанню постанови за № 10 від 22 березня 2016 року.

16. Підставами для повернення виконавчого документа без виконання зазначено, що даний виконавчий документ не відповідає вимогам п. 2 та п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: відсутня відмітка щодо набрання законної сили даним виконавчим документом та не зазначено прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка його видала.

Крім цього, державний виконавець вказав, що стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

17. Вважаючи спірне рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відповідач діяв в межах своєї компетенції та у відповідності до вимог законодавства.

19. Суди попередніх інстанцій на підставі аналізу вимог законодавства, що регулюють спірні правовідносини дійшли висновку, що постанова Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області за № 10 від 22 березня 2016 року підлягала виконанню лише у випадку, якщо її було звернуто до виконання протягом одного року з дня прийняття, тобто, до 22 березня 2017 року. Оскільки Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулось до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області із заявою про примусове виконання зазначеної постанови лише в серпні 2017 року, відповідач обґрунтовано повернув виконавчий документ без виконання.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

21. Зокрема, скаржник зазначив, що постанова № 10 від 22 березня 2016 року складена відповідно до Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Про затвердження форм актів, постанов та рішень" від 11 січня 2012 року за № 24 та відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1242 "Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади" (1242а-2011-п) . Крім цього, чинною на час винесення постанови № 10 від 22 березня 2016 року редакцією п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" було визначено, що у виконавчому документі зазначаються назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали. Відтак, помилковими є висновки відповідача про невідповідність вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) постанови № 10 від 22 березня 2016 року через не зазначення ім`я та по батькові посадової особи, що її видала.

22. Також, скаржник зазначив, що висновки відповідача щодо пропущення позивачем строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки заява про виконання постанови № 10 від 22 березня 2016 року подана у визначений законодавством строк, відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження". Скаржник акцентував увагу, що у постанові № 10 від 22 березня 2016 року було зазначено дату набрання нею чинності, що свідчить про приведення позивачем виконавчого документу у відповідність до вимог законодавства.

23. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України (2747-15) , внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

26. За правилом п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

29. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі невиконання в добровільному порядку суб`єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, визначених у статті 26 цього Закону рішень (постанов) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та його посадових осіб про накладення стягнення примусове виконання таких рішень (постанов) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

31. На час винесення Постанови № 10 від 22 березня 2016 року діяла редакція Закону України "Про виконавче провадження" 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) , відповідно до ч. 1, 3 ст. 18 зазначеного закону, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов`язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов`язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

32. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Закону № 606, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

33. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (у редакції, чинній на час пред`явлення виконавчого документа до виконання, далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: зокрема 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

34. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

35. Згідно ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

36. Відповідно до ч. 1, 2, 4, 6 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

37. Згідно п. 5 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

38. Як вже було встановлено, що постанова про накладання стягнень № 10 від 22 березня 2016 року була видана під час дії Закону № 606-XIV (606-14) , коли був встановлений річний строк, а на час пред`явлення до виконання під час дії Закону № 1404 - УІІІ (1404-19) , встановлений тримісячний строк.

39. Порядок накладення та стягнення штрафів уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів з суб`єктів господарської діяльності - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів, визначає Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1177 (1177-2002-п) , у редакції до 14 квітня 2017 року.

40. Відповідно до п. 5 зазначеного Положення постанова про накладення штрафу складається у трьох примірниках. Перший і другий примірники залишаються у (Держспоживінспекції) Держпродспоживслужбі або її територіальному органі, який прийняв постанову про накладення штрафу, третій примірник у 3-денний термін після її прийняття надсилається суб`єкту (господарської діяльності) господарювання або видається його представнику під розписку.

41. Пунктом 6 Положення встановлено, що суб`єкт господарської діяльності перераховує суму штрафу до державного бюджету у 15-денний термін після отримання постанови, про що протягом трьох днів письмово повідомляє Держспоживінспекцію або її територіальний орган, який наклав штраф, із зазначенням номера і дати платіжного доручення. У разі оскарження постанови штраф повинен бути сплачений не пізніш як через 15 днів після повідомлення про залишення скарги без задоволення.

42. Згідно п. 7 зазначеного Положення, постанова про накладення штрафу обов`язкова для виконання суб`єктом (господарської діяльності) господарювання.

У разі невиконання зазначеної постанови сума штрафу стягується в установленому законодавством порядку.

Не підлягає виконанню постанова про накладення штрафу, якщо її не було звернуто до виконання протягом одного року з дня прийняття.

43. Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про захист прав споживачів може бути оскаржено суб`єктом (господарської діяльності) господарювання до (Держспоживінспекції) Держпродспоживслужби або суду (пункт 8).

44. Згідно ст. 30 Закону України "Захист прав споживачів", скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством.

Подання скарги не зупиняє виконання рішення органу виконавчої влади, що здійснює захист прав споживачів, його службових осіб, а також дій таких осіб.

45. Аналіз наведених у своїй сукупності норм встановлює, що постанова, як виконавчий документ, яка видана до набрання чинності цим Законом № 1404, пред`являється до виконання у строки, встановлені цим Законом. При чому, згідно до ст. 30 Закону України "Захист прав споживачів" оскарження такої постанови не зупиняє її виконання, а згідно п. 7 Положення, однозначно встановлено, що у будь-якому разі така постанова про накладання штрафу не підлягає виконанню, якщо її не звернуто до виконання протягом року саме з дня прийняття.

46. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулось до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області із заявою про примусове виконання зазначеної постанови лише у серпні 2017 року, тобто поза межами річного строку з дня її прийняття.

47. Крім цього, Суд звертає увагу, що одну з підстав при поверненні постанови, як виконавчого документу без виконання, у повідомлені від 22 серпня 2017 року стало також відсутність зазначення дати набрання законної сили цієї постанови.

48. У постанові наданій позивачем, у п. 3 резулятивної частини зазначено, що постанова набирає чинності "з 25.05.2017 року", в той же час, у постанові наданій відповідачем таких обов`язкових даних не зазначено, при цьому саме ця постанова була предметом дослідження відповідачем на час прийняття рішення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.

49. Отже, у межах спірних правовідносин, дії відповідача є правомірними та узгоджуються з вимогами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) щодо здійснення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. У такому повідомленні наведені обставини та мотиви його прийняття з посиланням на відповідні норми законодавства, що виключає його протиправність.

50. За таких обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

51. Доводи скаржника щодо пред`явлення виконавчого документу у межах строку визначеного законодавством, оскільки постанова № 10 від 22 березня 2016 року була предметом судового розгляду та, як наслідок, строк такого пред`явлення не пропущений, не ґрунтуються на вимогах законодавства. Вимоги п. 7 Положення та Порядку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1177 (1177-2002-п) не ставлять у залежність строк виконання такої постанови від обставин, які, на думку позивача, унеможливлюють пред`явлення такої постанови до виконання у визначений строк, а також вчинення дій для її виконання, в тому числі щодо заповнення усіх обов`язкових реквізитів такої постанови, які пред`являються вимогами законодавства, яке регулює виконавче провадження.

52. Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

53. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

54. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

55. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

56. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

57. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.