Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., —

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Приватного підприємства "Фірма "Гіппократ" (далі – Підприємство) справу за його позовом до Білоцерківської міської ради (далі – міськрада), виконавчого комітету Білоцерківської міської ради (далі – виконком), третя особа – Білоцерківський міський відділ земельних ресурсів, про видачу державного акта на право постійного користування землею та укладення договору оренди земельної ділянки,

У листопаді 2008 року Підприємство звернулося з позовом до міськради та її виконкому, в якому просило зобов’язати останнього оформити право на користування земельною ділянкою площею 0,1173 га за адресою: бульвар 50 років Перемоги, 95, м. Біла Церква шляхом видачі державного акта, а також зобов’язати міськраду укласти з ним відповідні договори. Підставою для звернення до суду стало ухилення міськради від оформлення права на вищезгадану земельну ділянку.

Господарський суд Київської області постановою від 16 січня 2007 року позов задовольнив.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд постановою від 30 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2008 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове – про відмову в задоволенні позову.

На думку касаційного суду заявлена позивачем вимога є передчасною, оскільки ним не дотримано визначеного законодавством порядку укладення договору оренди зазначеної земельної ділянки, а суд не може взяти на себе функцію органу державної влади щодо виготовлення необхідної для цього документації і визначити таким чином її розмір. Тому підстави для зобов’язання виконкому оформити право позивача на користування земельною ділянкою відсутні.

У скарзі до Верховного Суду України Підприємство порушило питання про скасування рішень апеляційного та касаційного судів і залишення в силі рішення суду першої інстанції на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС). На підтвердження неоднакового застосування чинного законодавства позивачем наведено рішення суду в іншій аналогічній справі, в якій, на його думку, цю норму права застосовано інакше.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що цей спір не відноситься до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 цього Кодексу суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Стаття 12 Земельного кодексу України до повноважень міськради відносить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. При цьому міськрада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного вбачається, що міськрада при здійсненні повноважень власника землі виступає не суб’єктом владних повноважень у значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС, а рівноправним суб’єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію передбаченого законом права розпоряджатися землею.

Судами встановлено, що предметом спору у цій справі є оформлення права оренди земельної ділянки, що належить Білоцерківській міській громаді.

Дослідивши всі обставини справи, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відносини розпорядження, які склалися між сторонами, передбачали за умови надання відповідної документації рівні права та можливості сторін щодо набуття прав на земельну ділянку, а для міськради, як її власника, – право вільного вибору суб’єкта з метою надання йому таких прав у встановленому законом порядку. При цьому остання владних управлінських функцій не здійснювала і суб’єктом владних повноважень не виступала. Тому висновок судів про те, що ця справа, предметом якої є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін щодо розпорядження земельною ділянкою, передачі відповідних прав, а також законності угод між рівноправними сторонами, може розглядатися за правилами КАС – помилковий.

Оскільки позов виник зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер і не пов’язаний безпосередньо із здійсненням владних управлінських повноважень, він не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.

Окрім цього, Вищий адміністративний суд України, розглядаючи цю справу зазначив, що спір виник через невиконання відповідачем управлінської функції з видачі правоустановчого документа на землю, в той час як позивач просив зобов’язати відповідача вчинити дії щодо передачі земельної ділянки у користування.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у цьому випадку касаційний суд допустив неприпустиме тлумачення позовних вимог шляхом їх розширення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 157, 235, 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Приватного підприємства "Фірма "Гіппократ" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2008 року, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 року, постанову Господарського суду Київської області від 16 січня 2007 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.