826/9665/16 Про визнання протиправною (незаконною) постанови Кабінету Міністрів України - 25.06.2020 Прийняття

за участю третіх осіб: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", ОСОБА_4, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, ОСОБА_3

про визнання протиправною (незаконною) постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року (315-2016-п) , провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Кабінету Міністрів України, ОСОБА_3,

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Аблова Є.В., суддів Мазур А.С., Чудак О.М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Собківа Я.М., суддів Безименної Н.В., Ганечко О.М.,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Громадянка України ОСОБА_1 (далі - позивач-1) звернулась до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ) в якому просила скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року № 315 (315-2016-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) " (далі - постанова КМУ №315).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року відкрито провадження у справі із залученням третіх осіб: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укргазвидобування".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року об`єднано для спільного розгляду адміністративну справу №826/9665/16 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про скасування постанови КМУ № 315 від 27 квітня 2016 року (315-2016-п) із адміністративними справами: №826/8551/16 за позовом Громадської організації "Тарифна мобілізація" (далі - позивач-2, ГО) до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування абзацу 2 частини третьої пункту 2 постанови КМУ від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) , із адміністративною справою №826/7299/16 за позовом ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та нечинними пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) , із адміністративною справою №826/9633/16 за позовом ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та скасування підпунктів 3, 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) , із адміністративною справою №826/10146/16 за позовом ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) та присвоєно їм спільний №826/9665/16.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року адміністративний позов в частині позовних вимог ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року № 315 (315-2016-п) залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 155 КАС України у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2018 року позовні заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишені без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивачів в судове засідання без поважних причин.

27 грудня 2018 року Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову, згідно якої вона просила суд визнати протиправною (незаконною) постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року (315-2016-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 (758-2015-п) ".

Також Громадською організацією "Тарифна мобілізація" у письмових поясненнях уточнено позовні вимоги, шляхом їх викладення в наступній редакції: "визнати протиправним та нечинним абз. 2 частини третьої пункту 2 постанови КМУ від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 (758-2015-п) ".

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що постановою КМУ від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) (далі - Положення № 758). Прийнявши вищевказану постанову, Кабінет Міністрів України діяв у неправовий спосіб поза рамками власних повноважень.

У контексті наведеного позивач-1 посилається на статтю 19 Конституції України в кореспонденції із статтею 11 Закону України "Про ринок природного газу", зазначаючи, що у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених КМУ після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

Позивачка наполягала на тому, що встановлення цін на товарний природний газ власного видобутку, роздрібних цін на природний газ, граничні рівні цін на природний газ для побутових споживачів та для суб`єктів, які виробляють теплову енергію відноситься до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП). Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (794-18) не передбачено повноважень КМУ щодо встановлення вказаних цін; у відповідності до частини першої статті 12 та частини другої статті 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення" зміна рівня регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього закону здійснюють державне регулювання цін.

При цьому, позивач-1 зазначала, що виходячи з положень статті 14 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вартість імпортованого природного газу може використовуватись лише у випадку купівлі такого товару по контракту та за вказаною у ньому ціною, а відтак використання цін на іноземних біржах та інших коефіцієнтів для встановлення державних регульованих цін є незаконним, як і встановлення ціни на товар, що видобувається на території України.

Позивач-1 також звертала увагу на те, що ціна на товарний газ для Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" була встановлена постановою НКРЕКП від 03 березня 2015 року № 502, яка втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП від 02 червня 2016 року № 878.

Позивач-1 резюмує, що одні й ті самі відносини, що стосуються постачання природного газу населенню та виробникам теплової енергії регулюються різними суб`єктами владних повноважень (КМУ та НКРЕКП) і різними нормативно-правовими актами. На підставі вищевикладеного, позивачка просила задовольнити позов.

В обґрунтування позовних вимог Громадська організація "Тарифна мобілізація" вказувала, що при встановленні граничної роздрібної ціни на природний газ для побутових споживачів, не наведено структуру такої ціни, що може свідчити про недодержання КМУ вимог пункту 2 частини першої статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" щодо необхідності дотримання принципу прозорості. Позивач-2 звертав увагу, що відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення" державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу.

Згідно з принципом прозорості рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень мають бути належним чином обґрунтованими та повідомлені суб`єктам, яких вони стосуються, у належний строк до набрання ними чинності або введення в дію. Ціни, як зазначає позивач-2 в контексті положень частини шостої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" повинні бути встановлені, зокрема, виходячи із економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного суб`єкта ринку та з урахуванням належного рівня рентабельності. Позивач-2 також зазначає, що структура тарифів (пункт 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення центрального опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою КМУ № 869) - це складова економічно обґрунтованих витрат, які ґрунтуються за статтями, визначеними уповноваженими органами відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, що затверджені Мінфіном, та складові планового прибутку, на основі яких розраховуються та встановлюються тарифи. Однак, як вважає позивач-2, при встановленні вказаної ціни не було наведено структури ціни, її економічного обґрунтування, що є порушенням принципу прозорості.

Позивач-2 акцентує увагу на тому, що не можна вважати ціну природного газу ринковою за відсутності ринку, адже законодавством лише задекларовано право споживача обирати постачальника комунальних послуг та природного газу, але в дійсності можливість реалізувати таке право відсутня. При цьому, позивач-2 звертає увагу на те, що вказана ціна встановлена за відсутності фінансового плану ПАТ "Укргазвидобування" за 2015 та 2016 рік, інвестиційної програми, у ній відсутнє виконання цілої низки вимог третього енергопакету (реструктуризація НАК "Нафтогаз України", поділу видів діяльності, 100 % обліку, наявності ринкового регулятора).

Водночас, позивач-2 звертає увагу, що КМУ встановив ціну на газ для релігійних організацій на рівні 3,913 грн за 1 куб.м. Таким чином, двом категоріям встановлені різні ціни. Між тим, в силу частини третьої статті 2 Закону України "Про ринок природного газу", рішення має відповідати принципу недискримінації, згідно з яким рішення не можуть призводити до того, що обсяг прав та обов`язків встановлених ним є відмінними від прав та обов`язків інших осіб.

Наводячи статистичні дані, позивач-2 також вважає, що рівень зростання тарифів, у т.ч. на природний газ, неспівмірний із рівнем зростання доходів громадян.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 та адміністративний позов Громадської організації "Тарифна мобілізація" до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", ПАТ "Укргазвидобування", ОСОБА_3, задоволено. Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року (315-2016-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) " з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року. Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 580,00 грн (п`ятсот вісімдесят гривень, 00 копійок). Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь Громадської організації "Тарифна мобілізація" понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень, 00 копійок).

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем всупереч вимогам Закону України "Про засади державної регуляторної політики була порушена процедура розробки, підготовки, оприлюднення, погодження проекту з уповноваженим на це органом та прийняття оскаржуваного акту, порушено принципи передбачуваності, прозорості та врахування громадської думки, зокрема, щодо розкриття до прийняття спірного акту структури цін/граничних цін, застосованих у спірному акті, а також порушені права споживачів та в тому числі позивачів щодо можливості подання зауважень і пропозицій щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, щодо структури цінових показників, а відтак і не доведено їх обґрунтованості. У цьому випадку вбачається і порушення вимог частини другої статті 3 Закону України "Про ринок природного газу", а саме - принципу прозорості рішення (заходу) суб`єкта владних повноважень, відповідно до якого рішення мають бути, крім іншого, належним чином повідомлені суб`єктам, яких вони стосуються, тобто позивачів, у належний строк до набрання ними чинності або введення в дію, чого в даному випадку також не дотримано.

Покладання спеціальних обов`язків, зокрема оскаржуваним актом, який є складовою частиною базового акту про покладання спеціальних обов`язків, можливо у виключних випадках, наявність яких є передумовою введення спеціальних обов`язків та їх зміни, прийняття рішень КМУ. Однак, під час розгляду справи відповідачем не доведено та наявні матеріали справи не містять обґрунтованих пояснень та доказів наявності конкретно визначених виключних обставин, наявності виключного випадку, які б давали підстави для введення/зміни спеціальних обов`язків, передбачених спірним актом, а відтак не доведено обґрунтованості ведення/зміни цих спеціальних обов`язків.

Наведені порушення призвели до усунення широкого кола заінтересованих осіб від участі у прийнятті оскаржуваної постанови, що призвело до непередбачуваності її прийняття та, відповідно, різкої зміни порядку регулювання відповідних правовідносин. Крім того, з огляду на усунення від процедури прийняття такого рішення органу, уповноваженого законом на реалізацію державної регуляторної політики, оскаржувана постанова не відповідає таким вимогам юридичної визначеності як однозначність та чіткість правового регулювання, оскільки в тому числі ці аспекти проекту постанови мали бути перевірені уповноваженим на це органом.

Визначення сукупністю норм спірного акту у їх взаємозв`язку певних правил та процедур, всупереч встановленому законом порядку, вочевидь, на думку судів, порушує права позивачів, у тому числі, виходячи з положень статті 1 Конституції України ("Україна є правовою державою") та частини 1 статті 8 Конституції України ("В Україні визнається і діє принцип верховенства права"), на реалізацію своїх законних життєвих інтересів у сфері спірних відносин на підставі закону та із дотриманням вимог закону з боку суб`єктів владних повноважень. Дотримання прав та інтересів позивачів є кореспондуючим обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти у сфері відносин, яка поширюється на позивачів, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак недотримання встановлених законом вимог у сфері спірних відносин, веде до порушення прав певних осіб, в даному випадку, - позивачів.

Суди дійшли висновку, що допущені порушення Кабінетом Міністрів України під час прийняття спірної постанови, у сукупності є достатньою підставою для висновку про протиправність (незаконність) оскаржуваного акту у цілому. Відповідач в даному випадку, в порядку виконання обов`язку, визначеному частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів перед судом правомірності свого рішення.

Щодо обґрунтованості цін на газ зазначених в оскаржуваній постанові Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року № 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758" (315-2016-п) суди зазначили, що граничні роздрібні ціни на природний газ для споживачів на єдиному рівні у розмірі 6 879,00 грн за 1000 куб. метрів, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року № 315 (315-2016-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) " є економічно необґрунтованими і не можуть встановлюватись КМУ лише на виконання Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та МВФ без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, у т.ч. економічного характеру, та існуючого правового регулювання процедури прийняття такого роду актів.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачі є учасниками відносин, в яких застосовувався базовий акт та застосовуються зміни, що оскаржуються. Придбання природного газу та теплової енергії, що знаходиться у сфері регулювання оскаржуваних Змін, є звичайною потребою людини, необхідною для забезпечення її життєдіяльності, у тому числі позивачів, та під час розгляду справи з боку відповідача не надано доказів зворотнього відносно позивачів та не доведено, зокрема, відсутності у позивачів правового інтересу до дотримання загального правового порядку при здійсненні суб`єктом владних повноважень нормотворчої діяльності у сфері, що регулює загальну сферу споживання, суб`єктами якої є ці позивачі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у позові.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначає, що постановою КМУ №315 не змінювалась гранична ціна, яка була встановлена п.13 та п.13-1 Положення №758. Ці ціни втратили чинність згідно з вказаними пунктами Положення №758. Постанова КМУ №315 є окремим рішенням Кабінету Міністрів України, яке прийняте відповідно до абзацу 4 п. 13 та п.13-1 Положення №758. Повноваження Кабінету Міністрів України на встановлення спеціальних обов`язків для суб`єктів ринку природного газу, встановлення обсягу і умов їх виконання (ціна на природний газ є умовою виконання спеціального обов`язку) передбачена статтею 11 Закону України "Про ринок природного газу". Зміст Положення №758 був погоджений Секретаріатом Енергетичного Співтовариства при його обговоренні. Постанова КМУ №315 є окремим рішенням Кабінету Міністрів України, яке прийняте відповідно до абзацу 4 п. 13 та п.13-1 Положення №758, у зв`язку з чим воно не підлягає повторному обговоренню з Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

На переконання ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних відносин норми Закону України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" (1160-15) . Постанова КМУ №315 застосована до визначеного кола осіб, а тому не являється регуляторним актом, у зв`язку з чим прийняття постанови КМУ №315 не потребувало дотримання процедури прийняття регуляторного акту, яка визначена Законом України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" (1160-15) .

НАК "Нафтогаз України" вважає, що правила статті 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення" не підлягають застосуванню до правовідносин, пов`язаних з визначенням обсягу та умов виконання спеціальних обов`язків, які покладаються на суб`єктів ринку природного газу виключно на підставі та у порядку, визначеному Законом України "Про ринок природного газу" (329-19) . Правовідносини, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу є предметом регулювання норм Закону України "Про ринок природного газу" (329-19) . За таких підстав суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення".

НАК "Нафтогаз України" вказує на те, що Громадська організація "Тарифна мобілізація" не наділена правом звертатись до суду за захистом прав своїх членів чи прав інших осіб, проте, визнання за позивачем-2 такого права на звернення до суду, на думку скаржника свідчить про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів Закону України "Про громадські об`єднання" (4572-17) , п.23 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" та не узгоджується з позицією Конституційного суду, яка викладена у його рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013.

На думку НАК "Нафтогаз України", позивачі не є суб`єктами правовідносин, до яких застосовано постанову КМУ №315, а сама постанова не порушує їхніх прав, свобод чи законних інтересів, що є достатньою самостійною підставою для відмови позивачам у задоволенні позову.

НАК "Нафтогаз України" вважає, що судами попередніх інстанцій порушено приписи статтей 3, 265 КАС України, оскільки оскаржувані судові рішення постановлені під час дії нової редакції КАС України (2747-15) , за наявності на те правових підстав могли б визнати нечинною постанову КМУ №315 з моменту набрання законної сили судовим рішенням, натомість суди помилково визнали нечинним указаний нормативно-правовий акт з дати його прийняття.

У касаційній скарзі Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у позові.

На переконання НКРЕКП позивачі не можуть бути суб`єктами правовідносин до яких застосовано оскаржувану постанову.

Оскільки ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій квитанцій про оплату природного газу, в яких вона значиться платником та що, відповідно, є підтвердженням того, що вона є учасником відносин, в яких застосовуються наведені зміни, що оскаржуються. А, зважаючи на те, що спірна постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року №867, ОСОБА_1 не може бути суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

ОСОБА_1 звернулась за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або інакше кажучи в інтересах невизначеного кола осіб, що не тільки не відповідає чинному законодавству України, а і прямо йому суперечить.

Стосовно ж позовних вимог Громадської організації "Тарифна мобілізація", НКРЕКП зазначає, що відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3 статуту Громадської організації "Тарифна мобілізація", остання здійснює та захищає, зокрема, права та інтереси громадян України, споживачів комунальних послуг, окрім іншого - у сфері газопостачання; ГО має право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів громадян, споживачів комунальних послуг.

Стверджуючи про наявність порушеного права, вищезазначена громадська організація вказала, що спірний акт в оскаржуваній частині застосовується до позивача та його членів, і позивач є суб`єктом правовідносин, на які спірна постанова поширюється, на підтвердження чого надано заяву члена організації Галайди Т.В. щодо захисту його прав, у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року (315-2016-п) , у тому числі у судовому порядку, а також виписку з реєстру членів Громадської організації "Тарифна мобілізація" відносно членства цього заявника у ній.

У той же час, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказаний член Громадської організації "Тарифна мобілізація" є учасником відносин, в яких застосовуються наведені зміни, що оскаржуються, зокрема, оригіналів чи належним чином засвідчених копій квитанцій про оплату природного газу, в яких вказаний член значиться платником, суду не надано. Так як і не надано таких доказів самою громадською організацією.

У касаційній скарзі Міністерство економічного розвитку та торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку) вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у позові.

Міністерство економічного розвитку та торгівлі України звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження сплати позивачами природного газу, а отже, позивачі не є учасниками правовідносин до яких застосовуються положення постанови КМУ від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) .

Крім того, відповідно до постанови КМУ від 19 жовтня 2018 року №867 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" визнано такою, що втратила чинність оскаржувана постанова КМУ від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) . Таким чином, на момент ухвалення судами рішень, оскаржувана постанова уряду була нечинною, а отже, позивачі не могли бути суб`єктами цих правовідносин.

Також Міністерство економічного розвитку та торгівлі України зазначає, що судами попередніх інстанцій зроблено неправильні висновки, що при прийнятті постанови КМУ від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) була порушена процедура, визначена Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) , оскільки у листі Державної регуляторної служби України від 21 липня 2016 року №4543/0/20-16 вказано, що проведеним аналізом редакції постанови встановлено, що основні положення цієї постанови застосовуються до фізичних осіб. Дія положень постанови Уряду поширюється на визначене коло суб`єктів господарювання (постачальників природного газу, на яких покладено спеціальні обов`язки). Відтак оскаржувана постанова не є регуляторним актом.

Мінекономрозвитку вказує на те, що постановою КМУ №315 не покладались спеціальні обов`язки на суб`єктів природного газу, а лише визначався механізм, продовжувався строк дії таких обов`язків на наступний рік. Тому суди попередніх інстанцій дійшли невірного висновку, що Кабінетом Міністрів України порушено вимоги частини першої статті 11 Закону України "Про ринок природного газу".

Судами попередніх інстанцій не надано оцінку тій обставині, що проєкт оскаржуваної постанови було розроблено Мінекономрозвитку на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 17 березня 2016 року №94/0/1-16, з урахуванням Меморандуму про економічну та фінансову політику, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129 (129-2015-р) та Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2016 року № 1099, яким задекларовано, що Урядом буде підвищено ціни для населення до рівня, необхідного для досягнення паритету з імпортом.

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у позові.

Кабінет Міністрів України вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли невірного висновку про те, що Уряд зобов`язаний був провести консультації із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства відносно нових умов виконання спеціальних обов`язків та у цілому щодо проєкту акту відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу". Оскільки вказаною нормою чітко передбачено, що консультації із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства проводяться виключно при покладенні спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу. Спеціальні обов`язки на суб`єктів покладені постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування природного газу (відносини у перехідний період)" (758-2015-п) , а постановою №315 вносились лише зміни, які не призвели до жодних істотних змін за суттю та за змістом самих спеціальних обов`язків для суб`єктів ринку природного газу, на яких покладались вказані обов`язки з огляду на те, що коло суб`єктів покладення спеціальних обов`язків залишилося незмінним; зміст спеціальних обов`язків для суб`єктів ринку природного газу залишився незмінним; порядок та умови виконання спеціальних обов`язків залишився незмінним; права та обов`язки суб`єктів ринку природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки залишилися незмінними.

Також КМУ зазначив, що оскаржувана постанова не є регулятивним актом та відсутність у матеріалах справи доказів про оплату природного газу від позивачів.

Судами попередніх інстанцій при ухваленні рішень не взято до уваги те, що Висновок судово-економічної експертизи Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 серпня 2018 року №2676 не є достовірним доказом в розумінні КАС України (2747-15) , адже на підставі цього висновку не можна встановити дійсні обставини справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року по справі №826/9665/16 в описовій частині шляхом внесення змін в абз.63 описової частини рішення від 04 березня 2019 року, як зазначено в постанові від 08 липня 2019 року (ухвала).

Змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року по справі №826/9665/16 (том 12 а.с.118-145) шляхом її доповнення двома частинами:

визнати протиправними (незаконними) дії (бездіяльність) відповідача при виданні постанови КМУ №315 (том 1 а.с.59-61,130-132) і встановленні цін на природний газ.

стягнути на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі, що базується на кількості побутових споживачів газу, а саме: 1,00 грн * кількість побутових споживачів газу без лічильника.

Змінити абзац 1 і 2 резолютивної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року по справі №826/9665/16 (том 13 а.с.139-150), виклавши їх в такій редакції:

Апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Кабінету Міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Змінити абзац 63 описової частини Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, зазначивши замість слів "нею встановлено вдвічі вищу ціну за газ, що третю особу, як споживача газу, ставить у скрутний стан при сплаті комунальних платежів", словами: "порушує права власності побутових споживачів, у тому числі ОСОБА_3 право власності".

Позиція інших учасників справи.

Від ОСОБА_3 до суду надійшли відзиви на касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", НКРЕКП, Мінекономрозвитку в яких вона просить відмовити у задоволенні касаційних скаргг Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Кабінету Міністрів України, свою касаційну скаргу просила задовольнити повністю в повному обсязі.

В судовому засіданні представники ОСОБА_1 та представник Громадської організації "Тарифна мобілізація заперечували проти задоволення касаційних скарг, вважали рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

В судовому засіданні представник відповідача та представники третіх осіб підтримали доводи касаційних скарг, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку та торгівлі України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду цих касаційних скарг у наступному складі: суддя - доповідач Желєзний І.В., судді: Шарапа В.М., Чиркін С.М.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року № 62/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку з внесенням змін до Спеціалізації суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді та судових палат Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 27 грудня 2019 року №33, що унеможливлює участь судді - доповідача - Желєзного І.В. у розгляді справ, категорії яких віднесені до спеціалізації іншої судової палати у зв`язку зі змінами).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 червня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

На підставі статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" Кабінетом Міністрів України 01 жовтня 2015 року прийнято постанову № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)".

Пунктом 2 постанови КМУ від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) встановлено, що з метою забезпечення соціального захисту громадян на період з 01 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року (включно) установлено пільгову граничну роздрібну ціну на природний газ, який використовується населенням для індивідуального опалення або комплексно (індивідуальне опалення, приготування їжі та/або підігрів води), в розмірі 3,60 грн за 1 куб. метр у разі використання до 1200 куб. метрів природного газу (включно) протягом зазначеного періоду.

Зазначено, що ця постанова набирає чинності з 01 жовтня 2015 року та діє до 01 квітня 2017 року.

Положення № 758 визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів на ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, а також для підтримання належного рівня безпеки постачання природного газу споживачам, не створюючи загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції, та з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.

27 квітня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) ", яка оприлюднена у виданні "Урядовий кур`єр" (2016, 04, 30 квітня 2016 року № 83) та у виданні "Офіційний вісник України" (2016, № 35 (13 травня 2016 року), ст. 1365).

Кабінетом Міністрів України затверджено наступні зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) (далі - Зміни):

1. Пункт 2 постанови викласти в такій редакції:

"2. Установити, що в разі зміни факторів, які суттєво впливають на рівень регульованих роздрібних цін на природний газ, визначених Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженим пунктом 1 цієї постанови, зазначені роздрібні ціни можуть переглядатися щокварталу.".

2. У Положенні про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженому зазначеною постановою:

1) пункт 6 викласти в такій редакції:

"6. НАК "Нафтогаз України" з 01 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) придбаває природний газ відповідно до абзаців першого та третього пункту 5 цього Положення за ціною, визначеною на рівні 4849,00 грн за 1000 куб. метрів (без урахування податку на додану вартість), що у відповідному випадку збільшується на тариф на послуги з транспортування природного газу в точці входу до газотранспортної системи.";

2) у пункті 12:

абзац третій замінити абзацами такого змісту:

"Ц опт - регульована оптова ціна на природний газ для постачальника природного газу на території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу, що розраховується за такою формулою:

євро/дол. США) + (С

євро/дол. США) + (ТВ

євро/дол. США) + Т

дол. США (гривень за 1000 куб. метрів),

NCG - ціна імпортованого природного газу на німецькому газовому хабі (NCG), визначена згідно з даними агентства "Platts European Gas Daily", розділ "Platts European assessments, NetConnect Germany", яку надає суб`єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов`язки;

GCV - коефіцієнт, який відображає значення співвідношень одиниць енергії (МВтг) та об`єму (1000 куб. метрів) і визначається відповідно до інформації, наведеної на офіційному веб-сайті оператора газотранспортної системи Словаччини компанії "Eustream, a. s.", який надає суб`єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов`язки;

євро/дол. США - крос-курс євро до долара США, за даними агентства "Bloomberg";

ф - прогнозна вартість транспортування природного газу від німецького газового хабу (NCG) до віртуальної торгової точки на території Словаччини, що визначається як найменша з двох величин: діючих тарифів європейських операторів газотранспортних систем або різниці в цінах на природний газ на віртуальній торговій точці на території Словаччини та на німецькому газовому хабі (NCG), яку надає суб`єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов`язки;

імп - вартість транспортування природного газу від віртуальної торгової точки до західного кордону України (вартість "виходу" з газотранспортної системи Словаччини), яку надає суб`єкт ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов`язки;

вхГТС - тариф на послуги з транспортування природного газу транскордонними газопроводами для точок входу в газотранспортну систему України, установлений НКРЕКП (без урахування податку на додану вартість);

дол. США - прогнозний обмінний курс гривні до долара США.".

У зв`язку з цим абзаци четвертий - восьмий вважати відповідно абзацами одинадцятим - п`ятнадцятим;

абзац п`ятнадцятий виключити;

3) пункти 13 і 13-1 викласти в такій редакції:

"13. З 01 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) діє гранична роздрібна ціна на природний газ для побутових споживачів у розмірі 6,879 грн за 1 куб. метр.

13-1. З 01 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) діють граничні роздрібні ціни на природний газ для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) у розмірі 3,913 грн за 1 куб. метр.";

4) пункт 16 викласти в такій редакції:

"16. НАК "Нафтогаз України" у період з 021 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) ) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942 гривень за 1000 куб. метрів, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб. метрів".

Згідно з пояснювальною запискою до оскаржуваної постанови № 315 від 27 квітня 2016 року, проєкт постанови розроблений з метою ліквідації перехресного субсидіювання та доведення роздрібних цін на газ для населення до рівня паритету з імпортом. Метою проєкту є впорядкування цін на природний газ для споживачів, які підпадають під дію Положення, та встановлення ціни газу як товару на рівні 100% паритету до ціни імпортованого природного газу, що є складовою домовленостей з МВФ.

Суть запропонованих змін, згідно з пояснювальною запискою НАК "Нафтогаз України", придбання природного газу у ПАТ "Укргазвидобування" за ціною, визначеною на рівні 4849,00 грн за 1000 куб.м. (без урахування ПДВ);

- ціна газу як товару встановлюється на рівні 4942,00 грн за 1000 куб. м, що відповідає рівню імпортного паритету;

- граничні роздрібні ціни на природний газ для побутових споживачів встановлюються на єдиному рівні у розмірі 6879,00 грн за 1000 куб. м. та релігійних організацій 3913,00 грн за 1000 куб. м;

- НАК "Нафтогаз України" постачатиме газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії та/або з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без врахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів), у розмірі 4942,00 грн за 1000 куб.м., для релігійних організацій - у розмірі 2471,00 грн за 1000 м. куб.

Зазначено у пояснювальній записці, що надходження до державного бюджету спрямовуватимуться, зокрема, на виплату житлових субсидій, які залишаються головним механізмом забезпечення соціального захисту населення під час оплати ЖКП та гарантують малозабезпеченим громадянам стабільність витрат на їх оплату незалежно від зміни тарифів.

Постанова №315 втратила чинність на підставі постанови КМУ №867 від 19 жовтня 2018 року.

Вважаючи спірну постанову протиправною, позивачі звернулись до суду із вказаними вище позовами.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 3 Закону України від 27 лютого 2014 року №794-VII " Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794-VII (794-18) ) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до приписів статті 20 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України, серед іншого забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

У свою чергу статтею 1 Закону України від 11 вересня 2003 року №1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №1160-IV (1160-15) ) визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

08 травня 2015 року набув чинності Закон України від 09 квітня 2015 року №329-VIII "Про ринок природного газу" (329-19) , який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відповідно до частини третьої статті 2 зазначеного Закону, рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації.

Водночас, частина перша статті 11 зазначеного Закону ("Спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу") встановлено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22 вересня 2016 року №1540-VIII (далі - Закон №1540-VIII (1540-19) ) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійнодіючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.

Згідно із статтею 3 Закону №1540-VIII, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Згідно із пунктом 13 частини першої статті 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Предметом судового контролю у цій справі є постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року №315 (315-2016-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 (758-2015-п) ".

Вислухавши пояснення учасників справи з приводу доводів касаційних скарг суд дійшов наступних висновків щодо застосування судами норм матеріального права.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про порушення порядку прийняття спірної постанови, зокрема через не узгодження її Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, як це передбачено статтею 11 Закону України "Про ринок природного газу". Зазначені висновки суди зробили з аналізу спірної постанови щодо змісту фінансово-правових змін, які нею передбачалися.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

01 лютого 2011 року Україна набула статусу Договірної Сторони в Енергетичному Співтоваристві Південно-Східної Європи. Протокол про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства було підписано 24 вересня 2010 року в місті Скоп`є (Македонія) і ратифіковано Законом України "Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства" від 15.12.2010 № 2787-VI (2787-17) .

Приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, який підписано сторонами 25 жовтня 2005 року і набув чинності для України з 01 лютого 2011 року, має на меті встановлення довгострокової фінансової стабільності енергетичного сектора та поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, стимулювання регіональної інтеграції та торгівлі, допомоги вирішенню проблем боротьби зі змінами клімату та запровадженню енергозберігаючих технологій тощо.

У вищенаведеній нормі статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" вказується на консультації із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, а не узгодження, як вказано у рішеннях судів.

Разом із цим судами не проаналізовано повноваження Секретаріату Енергетичного Співтовариства виходячи із положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Закону України "Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства" (2787-17) , Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інших законодавчих актів, які врегульовують відносини України із Енергетичним Співтовариством та не з`ясовано юридичну силу та наслідки консультації. Зокрема судами не встановлено у якій формі повинна надаватися така консультація, обсяг питань, що нею охоплюється, чи охоплює консультація питання про які йдеться у спірній постанові, а також чи носить така консультація інформаційний, дорадчий або обов`язковий характер.

Висновки судів попередніх інстанцій про обов`язковість проведення узгодження спірної постанови з Секретаріатом Енергетичного Співтовариства без отримання відповіді на вказані питання можуть створювати додаткові обов`язки не передбачені міжнародними договорами.

Стверджуючи про недотримання відповідачем вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" (1160-15) суди виходили з того, що спірна постанова є регуляторним актом.

Одночасно у своїх рішеннях суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи право позивачів на звернення з позовом, дійшли висновків, що внаслідок прийняття спірної постанови змінено тарифи на житлово-комунальні послуги. Однак частиною другою статті 3 Закону "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" встановлено, що дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям, зокрема, актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги. Вказаним обставинам судами оцінку не надано.

Крім того, суди не з`ясували коло суб`єктів яких безпосередньо стосується оскаржуваний нормативно-правовий акт виходячи з мети прийняття спірної постанови, зокрема в частині покладення спеціальних обов`язків.

Суди не надали належної оцінки таким доводам учасників справи, внаслідок чого дійшли передчасного висновку, що спірна постанова відповідає критеріям регуляторного акта.

Статтею 11 Закону України "Про ринок природного газу", серед іншого визначено, що спеціальні обов`язки можуть покладатися з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк.

Судами вказано на те, що матеріали справи не містять виключних обставин, наявності виключного випадку, які б давали підстави для прийняття спірної постанови.

При цьому судами не спростовані доводи відповідача, що спеціальні обов`язки встановлені Постановою №758, яка не є предметом оскарження, а спірною постановою лише внесені зміни. Також відповідачем надані документи на підставі яких приймалася спірна постанова з обґрунтуванням необхідності її прийняття. Проте суди не оцінили надані докази та не вказали чому вони не свідчать про наявність виключного випадку, обмежившись загальними фразами.

Заслуговують на увагу окремі доводи касаційних скарг щодо порушення норм процесуального права при розгляді адміністративної справи.

Так, судом першої інстанції відкрито провадження у справі 04 червня 2016 року, а рішення у справі ухвалено 04 березня 2019 року.

На момент відкриття провадження у справі особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень були врегульовані ст. 171 КАС України.

Відповідно до частини другої ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Аналогічна норма міститься у частині другій ст. 264 КАС України, в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів", яка набула чинності 15 грудня 2017 року і яка була чинна на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Вказаною нормою встановлені певні обмеження щодо кола осіб, які мають право звернутися із позовом, зокрема норми спірної постанови повинні безпосередньо стосуватися прав та/або охоронюваних інтересів позивачів.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (v018p710-04) поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу, як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:

- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права;

- пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

- є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику;

- порушений суб`єктом владних повноважень.

Подана ОСОБА_1 позовна заява направлена на захист порушених, на її думку, суб`єктом владних повноважень прав та перевірку на предмет законності постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року № 315 (315-2016-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 (758-2015-п) ".

Проте, незважаючи на те, що відповідач та треті особи неодноразово вказували на відсутність порушеного права або інтересу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не перевірили такі доводи. У своїх рішеннях суди обґрунтували порушене право (інтерес) позивача загальними фразами без посилання на конкретні докази. При цьому суди не встановили з якого моменту та у зв`язку із чим порушено права ОСОБА_1 .

Також Громадська організація "Тарифна мобілізація" звернулась до суду за захистом прав та інтересів громадян України, споживачів комунальних послуг, окрім іншого - у сфері газопостачання. Відповідно до статуту Громадська організація "Тарифна мобілізація" має право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів громадян, споживачів комунальних послуг.

Колегія суддів вказує на те, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано яким чином та з якого моменту і кого саме із членів Громадської організації "Тарифна мобілізація" були порушені права, оскаржуваною постановою та у зв`язку з чим і коли виникли підстави пред`явлення цього позову.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено чи належить вказаний Громадською організацією "Тарифна мобілізація" ОСОБА_9 до категорії населення - побутового споживача природного газу і чи отримувалися ним послуги з опалення(теплопостачання) за рахунок природного газу чи інших видів палива.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що з`ясування вказаних обставини має істотне значення для правильного вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що під час розгляду судом першої інстанції справи на підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" з 15 грудня 2017 року набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 Перехідних положень нової редакції КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною другою статті 265 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення судом першої інстанції рішення визначалося, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Незважаючи на такі приписи законодавства, суд першої інстанції з яким погодився і суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про визнання протиправною та нечинною спірну постанову з моменту її прийняття, а не з моменту набрання законної сили судовим рішенням.

Вказаний висновок судами обґрунтовано необхідністю забезпечення належного захисту прав позивачів. Разом з цим, як зазначалося вище суди не встановили з якого моменту та у зв`язку із чим порушено права позивачів, а тому такі висновки судів є передчасними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного процесуального законодавства.

Крім того, на момент розгляду справи у суді першої інстанції, спірна постанова КМУ №315 втратила чинність, на підставі іншої постанови відповідача №867 від 19 жовтня 2018 року.

У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності нормативно-правовими актами. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

Одна норма може спричиняти недійсність іншої; в цьому випадку "недійсна" норма втрачає чинність остаточно, вона залишається нечинною навіть після втрати чинності норми, яка її "витіснила" (Р. Ціппеліус. Юридична методологія. - Чернівці; "Рута", 2003. - С. 23.).

Крім того, чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі нормативних актів Уряду, які у встановленому порядку втратили чинність.

Відтак, на час прийняття рішення судом першої інстанції постанова КМУ №315 була нечинною.

Верховний Суд звертає увагу, що з набранням чинності з 15 грудня 2017 року Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким КАС України викладено в новій редакції, законодавець передбачив нову підставу для закриття провадження у справі.

Зокрема, пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), передбачено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Тобто у разі виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень суд закриває провадження у справі, якщо відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання щодо можливості закриття провадження у справі.

При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень протиправними.

Таким чином, суди не встановивши з якого моменту, у зв`язку із чим та в якому обсязі порушено права позивачів не мали можливість правильно вирішити питання щодо необхідності закриття провадження у справі.

Суд погоджується з доводами касаційних скарг щодо не надання всебічної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи і які пов`язані із проведенням експертних досліджень. Виходячи зі змісту судових рішень першої та апеляційної інстанції оцінка таких доказів ґрунтується виключно на позиції позивачів. При цьому запереченням відповідача та третіх осіб щодо належності та допустимості таких доказів оцінку судами не надано.

Також суд звертає увагу, що ОСОБА_3 у цій справі має статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.

Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

ОСОБА_3 звернувшись із заявою про доповнення резолютивної частини рішення суду першої інстанції фактично прагнула зобов`язати суд вирішити її особисті вимоги.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги в цій частині.

Разом із цим поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишилися доводи третьої особи - ОСОБА_10 про те, що окрім спірного рішення оцінці на предмет правомірності підлягають також дії відповідача, пов`язані із прийняттям спірної постанови.

Інші доводи касаційних скарг судом відхиляються, оскільки вони спрямовані на переоцінку доказів, що в силу статті 341 КАС України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судами необґрунтовано відхилено ряд клопотань про витребування, дослідження та огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в силу частини 2 ст. 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Частиною 5 статті 353 КАС України визначено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Під час розгляду цієї справи в частині порушених питань судам необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, зокрема виконати обов`язок щодо належного повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час і місце судового розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Кабінету Міністрів України, ОСОБА_3 задовольнити частково.