Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого          Жайворонок Т.Є.,

суддів:              Барбари В.П., Колесника П.І.,

                     Берднік І.С., Шицького І.Б.,

                     Ємця А.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву арбітражного керуючого - розпорядника майна дочірнього підприємства "Одеський завод бактерійних та вірусних препаратів" державної акціонерної компанії "Укрмедпром" ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 липня 2015 року в справі № 916/2019/13 за заявою державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" (далі - ДП "ДЕЦ МОЗ України") до дочірнього підприємства "Одеський завод бактерійних та вірусних препаратів" державної акціонерної компанії "Укрмедпром" (далі - завод "Біопром-Одеса") про визнання банкрутом,

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13 серпня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство заводу "Біопром-Одеса" за заявою ДП "ДЕЦ МОЗ України", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24 грудня 2014 року за заявою ОСОБА_2 припинено його повноваження розпорядника майна заводу "Біопром-Одеса" у зв'язку із сімейними обставинами, призначено розпорядником майна заводу арбітражного керуючого ОСОБА_1, відмовлено арбітражному керуючому ОСОБА_3 у задоволенні заяви про участь у справі про банкрутство.

ДП "ДЕЦ МОЗ України" звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою про скасування ухвали суду першої інстанції в частині призначення розпорядником майна заводу "Біопром-Одеса" арбітражного керуючого ОСОБА_1.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2015 року апеляційну скаргу ДП "ДЕЦ МОЗ України" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 грудня 2014 року в частині призначення розпорядником майна заводу "Біопром-Одеса" арбітражного керуючого ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 8 червня 2015 року прийнято до провадження касаційну скаргу ДП "ДЕЦ МОЗ України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2015 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2015 року касаційну скаргу задоволено, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2015 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 грудня 2014 року в частині призначення розпорядника майна скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановлено арбітражному керуючому ОСОБА_1 виконувати обов'язки розпорядника майна заводу "Біопром-Одеса" до призначення нового розпорядника майна в установленому законом порядку.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 21 вересня 2015 року справу № 916/2019/13 допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), арбітражний керуючий - розпорядник майна заводу "Біопром-Одеса" ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 липня 2015 року і залишити в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2015 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 грудня 2014 року, касаційне провадження у справі припинити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 3 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

На обґрунтування заяви надано копії постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 916/1191/13 та ухвал Вищого господарського суду України від 14 липня 2014 року у справі № 922/837/14, від 16 липня 2014 року у справі № 920/2012/13, від 22 вересня 2014 року у справі № 910/11903/14, від 8 липня 2015 року у справі № 910/15007/14, від 5 листопада 2013 року у справі № 924/173/13-г, від 28 січня 2014 року у справі № 5023/182/12, від 2 вересня 2014 року у справі № 5021/1651/12.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що ст. 8 Закону про банкрутство не містить заборони щодо оскарження постанов апеляційного суду, прийнятих за наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції про призначення розпорядника майном боржника у справі про банкрутство, а тому відповідно до ст.ст. 8, 64, 129 Конституції України та рішень Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 (v002p710-11) , від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 (v003p710-10) , якими розтлумачено положення зазначених статей Основного Закону, касаційна скарга підлягає розгляду по суті.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові в справі № 916/1191/13 суд касаційної інстанції припинив касаційне провадження за касаційними скаргами на постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції щодо призначення розпорядника майном боржника з огляду на те, що судові рішення в частині призначення розпорядника майна боржника не підлягають оскарженню в касаційному порядку.

Аналогічного висновку про те, що судові рішення в частині призначення розпорядника майна боржника не підлягають оскарженню в касаційному порядку дійшов суд касаційної інстанції у справах № 922/837/14 (відмовлено у прийнятті касаційної скарги), № 920/2012/13 (припинено касаційне провадження), № 910/11903/14 (відмовлено у прийнятті касаційної скарги), № 910/15007/14 (припинено касаційне провадження).

У наданих для порівняння ухвалах суду касаційної інстанції у справах № 924/173/13-г (відмовлено у прийнятті касаційної скарги), № 5023/182/12 (припинено касаційне провадження), № 5021/1651/12 (припинено касаційне провадження) зроблено висновок про вичерпність переліку судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню згідно зі ст. 8 Закону про банкрутство.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Згідно зі ст. 8 Закону про банкрутство, якою визначено особливості оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК (1798-12) , з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом (2343-12) .

Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 4-1 ГПК, якою встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом (1798-12) , з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (2343-12) .

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню в касаційному порядку, є вичерпним.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону про банкрутство (2343-12) мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про призначення арбітражного керуючого із завершенням відповідного апеляційного провадження.

Ураховуючи викладене, касаційний суд, переглядаючи судові рішення у частині призначення розпорядника майном боржника, діяв не як суд, встановлений законом, тому постанова Вищого господарського суду від 14 липня 2015 року в справі, що розглядається, підлягає скасуванню.

Згідно з пп. "б" п. 2 ч. 2 ст. 111-25 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 111-16 цього Кодексу має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що були помилково скасовані судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного постанова суду касаційної інстанцій підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-23, 111-24, 111-25 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву арбітражного керуючого - розпорядника майном дочірнього підприємства "Одеський завод бактерійних та вірусних препаратів" державної акціонерної компанії "Укрмедпром" ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 липня 2015 року у справі № 916/2019/13 задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 липня 2015 року скасувати, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2015 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 111-16 ГПК.