Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого             Барбари В.П.,

суддів:                 Берднік І.С., Ємця А.А., 

                        Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., 

                        Потильчака О.І., Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2015 року у справі № 910/14120/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Київгаз" (далі - ПАТ "Київгаз") до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості,

У липні 2014 року ПАТ "Київгаз" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 273 730,03 грн трьох процентів річних із суми простроченого грошового зобов'язання, 273 730,03 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 71 365,33 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач здійснив на користь відповідача оплату за придбаний природний газ у більшому розмірі, ніж його вартість. Переплата станом на 10 листопада 2011 року становила 4 757 688,55 грн, відповідач повернув ці кошти лише 11 жовтня 2013 року, внаслідок чого, на думку позивача у нього виникло право на нарахування на суму переплати трьох процентів річних, інфляційних втрат і процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Київгаз" проценти за користування коштами в розмірі 273 730,03 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суду України постановою від 23 лютого 2015 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2014 року.

Постанову Вищого господарського суду мотивовано тим, що за відсутності договірного регулювання визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, їх розмір встановлюється відповідно до частини 6 статті 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК (1798-12) України), ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" просить скасувати судові рішення у справі в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 273 730,03 грн. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в цій частині у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

На обґрунтування заяви ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 січня 2010 року у справі № 04/661, від 17 березня 2010 року у справі № 22/89, від 9 червня 2011 року у справі № 43/308-10, від 17 березня 2014 року у справі № 5011-69/17898-2012, в яких Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин одні й ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами позивача, у разі якщо таке зобов'язання не передбачено договором, не підлягає задоволенню, оскільки законом розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не визначено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

При вирішенні справи господарськими судами встановлено, що 20 грудня 2010 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і ВАТ "Київгаз" (правонаступником якого є ПАТ "Київгаз") (покупець) було укладено договір № 06/10-2046 про закупівлю природного газу за державні кошти (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору постачальник зобов'язався передати покупцеві в 2011 році природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору. Постачальник мав передати покупцеві в 2011 році газ в обсязі до 32 440 000 тис куб. м.

За змістом пункт 3.1 Договору ціна за 1000 куб. м природного газу на дату укладення Договору становить 2 187,20 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 2 187,20 грн, крім того, ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 2 624,64 грн. Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 70 952 768,00 грн., крім того, ПДВ - 20 %, разом із ПДВ - 85 143 321,60 грн.

Строк поставки газу - з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно (пункт 5.1 Договору).

Згідно з пунктом 10.1 Договору він набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (1197-18) ) із дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що склалися між сторонами з 1 січня 2011 року і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

У період із січня по жовтень 2011 року між сторонами було укладено ряд додаткових угод до Договору, якими змінювалися його умови. 3 жовтня 2011 року сторонами було укладено додаткову угоду № 6, в якій дійшли згоди вважати Договір припиненим у частині поставки природного газу з 1 жовтня 2011 року.

На виконання умов Договору відповідач у період із січня по вересень 2011 року передав, а позивач прийняв природний газ, вартість якого складала 45 177 376,98 грн.

Протягом січня - листопада 2011 року в оплату за поставлений газ позивач перерахував відповідачеві 49 935 065,53 грн.

30 вересня 2012 року та 31 жовтня 2012 року між сторонами було підписано акти звіряння розрахунків, з яких вбачається, що у відповідача обліковувалась перед позивачем заборгованість в розмірі 4 757 688, 55 грн., яку було повернуто лише 11 жовтня 2013 року. Відповідна банківська виписка є у матеріалах справи.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій умовами Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень частини 6 статті 231, штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.

Ураховуючи викладене, висновок Вищого господарського суду України про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених частиною 6 статті 231 ГК України, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до статті 111-25 ГПК України Верховний Суд України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2014 року, постанова Київського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2014 року та постанова Вищого господарського суду України від 23 лютого 2015 року підлягають скасуванню в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 273 730,03 грн як прийняті з порушенням норм матеріального права.

Разом із тим відповідно до частини 6 статті 49 ГПК України у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, а тому судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 49, 111-16, 111-23, 111-24, 111-25 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2014 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 23 лютого 2015 року в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 273 730, 03 грн скасувати.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 273 730, 03 грн відмовити.

В іншій частині судові рішення у справі № 910/14120/14 залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київгаз" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 4-б, код 03346331) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 2 738,00 грн (дві тисячі сімсот тридцять вісім гривень) судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.