3-216гс15 Про звільнення від відповідальності за кредитним договором - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "АПО "СТК" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 січня 2015 року у справі № 904/6463/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об'єднання "Старий Крим" до публічного акціонерного товариства "Фортуна-банк" про звільнення від відповідальності за кредитним договором,

У серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об'єднання "Старий Крим" (далі - ТОВ "АПО "Старий Крим"), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "АПО "СТК" (далі - ТОВ "АПО "СТК"), звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до публічного акціонерного товариства "Фортуна-банк" в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства "Фортуна-банк" (далі - ПАТ "Фортуна-банк") про звільнення від відповідальності (штрафів, пені, повернення суми кредиту) в повному обсязі за порушення умов договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 23 жовтня 2009 року № 26КЛ/01/35/ЮР (далі - договір) на термін із 1 квітня 2014 року до моменту закінчення окупації території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) Російською Федерацією.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року (з урахуванням виправлення описки ухвалою цього ж суду від 22 жовтня 2014 року) позов задоволено. Звільнено ТОВ "АПО "Старий Крим" від відповідальності (штрафів, пені, повернення суми кредиту) в повному обсязі за порушення умов договору на термін із 1 квітня 2014 року до моменту закінчення окупації території АР Крим Російською Федерацією. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Вищий господарський суд України постановою від 27 січня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року залишив без змін.

При цьому суд касаційної інстанції, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначив, що окупація території АР Крим Російською Федерацією та пов'язана із цим неможливість позивачеві здійснювати господарську діяльність не перебувають у причинному зв'язку з неповерненням грошей за кредитним договором, а збитки позивача внаслідок ситуації, що склалася в АР Крим, не мають ознак надзвичайності чи невідворотності для виконання обов'язку за кредитним договором.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 січня 2015 року ТОВ "АПО "СТК", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 263, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (1207-18) (далі - Закон № 1207-VII (1207-18) ) щодо визнання форс-мажорних обставин, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року залишити без змін.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ТОВ "АПО "СТК" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 8 квітня 2015 року у справі № 910/19704/14 (rs43527009) та від 21 січня 2015 року у справі № 918/407/14.

Вищий господарський суд України у зазначених постановах, на які посилається заявник на обґрунтування своєї заяви, дійшов протилежного правового висновку про те, що належне виконання зобов'язань за договорами виявилося неможливим внаслідок подій, які відбулися в АР Крим у березні 2014 року, що є надзвичайними і невідворотними обставинами.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції положень статей 263, 617 ЦК України, статті 218 ГК України, Закону № 1207-VII (1207-18) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, що розглядається, встановлено, що 23 жовтня 2009 року між ТОВ "АПО "Старий Крим" (позичальник) і ПАТ "Фортуна-банк" (кредитор) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 26КЛ/01/35/ЮР.

Відповідно до пункту 1.4 договору кредит надано позичальнику на ведення статутної діяльності та поповнення обігових коштів.

За умовами договору позивач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 28 % та повернути кредит до 22 жовтня 2010 року (пункти 1.2, 1.3).

На виконання умов укладеного договору позивачу було відкрито кредитну лінію для отримання коштів на поповнення обігових коштів для забезпечення діяльності промислових потужностей.

Але свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом позивач не виконав.

Відповідно до статей 1050, 1054 ЦК України в разі невиконання зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Відповідно до частини 4 статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у разі порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Пунктом 4.6 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань за договором у разі настання та дії обставин, що знаходяться поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти їм. До таких обставин за договором належать: військові дії (незалежно від факту оголошення війни), повстання, стихійні лиха і таке інше (надалі - форс-мажор), але не обмежуються ними. Період звільнення від відповідальності починається з моменту оголошення невиконуючою стороною форс-мажору і закінчується чи закінчився б, якщо невиконуюча сторона вжила б заходів, які вона і справді могла вжити для виходу з форс-мажору. Форс-мажор автоматично продовжує термін виконання зобов'язань на весь період його дії та ліквідації наслідків. Про настання форс-мажорних обставин сторони мають інформувати письмово одна одну невідкладно. Якщо ці обставини триватимуть більше, ніж 6 місяців, то кожна із сторін матиме право відмовитися від подальшого виконання зобов'язань за договором, і в такому разі жодна зі сторін не матиме права на відшкодування іншою стороною можливих збитків.

За змістом пункту 4.8 цього договору сторона, що понесла у зв'язку з форс-мажорними обставинами збитки через невиконання та (або) призупинення іншою стороною виконання своїх обов'язків за договором, має право вимагати та отримувати від неї, а також від компетентних органів та організацій документального підтвердження цих подій. Також сторони передбачили, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органами, уповноваженими на це законами України.

Тобто у договорі сторони конкретно не зазначили, що обставини непереборної сили мають бути засвідчені та підтверджені саме Торгово-промисловою палатою України.

Листом від 24 вересня 2014 року № 3304/05-5.4 "Щодо засвідчення форс-мажорних обставин", направленим у відповідь на звернення ТОВ "АПО "Старий Крим" від 24 червня 2014 року № 24/06, Торгово-промислова палата України повідомила позивача, що у цьому випадку не передбачено ні діючим законодавством України, ні умовами договору її компетенцію щодо підтвердження форс-мажорних обставин.

Посилаючись на те, що у зв'язку з окупацією території АР Крим Російською Федерацією окупаційна влада вимагає перереєстрації підприємства та отримання інших дозвільних документів згідно з російським законодавством, що унеможливлює здійснення позивачем діяльності з випуску винної продукції, яка є основним видом господарської діяльності та джерелом надходження коштів, з яких сплачувалися відсотки за кредитом, а тому ці обставини, на думку позивача, є форс-мажорними, їх не можна було передбачити при укладанні кредитного договору, ТОВ "АПО "Старий Крим" звернулося до відповідача (листи від 6 березня 2014 року № 06/03 та від 25 березня 2014 року № 25/03 про настання форс-мажорних обставин) та просило зупинити нарахування відсотків, штрафу і пені згідно з договором.

Проте відповідач продовжував нараховувати штрафні санкції, передбачені договором, та розпочав процедуру реалізації заставленого майна, направивши позивачеві вимогу про звільнення приміщення від 28 липня 2014 року № 759/07, що і обумовило звернення позивача до господарського суду з позовом про звільнення від відповідальності за кредитним договором.

За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов укладеного договору позивачеві було відкрито кредитну лінію для отримання коштів на поповнення обігових коштів для забезпечення діяльності промислових потужностей, за умовами договору позивач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 28 % та повернути кредит до 22 жовтня 2010 року, але своїх зобов'язань не виконав.

6 березня 2014 року ТОВ "АПО "Старий Крим" звернулося до ПАТ "Фортуна-банк" з проханням не нараховувати відсотки та повідомило про те, що затримка у поверненні коштів спричинена неможливістю контрагентів розрахуватися з позивачем за поставлений товар (лист № 06/03).

Отже, окупація території АР Крим Російською Федерацією та пов'язана із цим неможливість позивачеві здійснювати господарську діяльність не мають ознак надзвичайності чи невідворотності для виконання обов'язку за кредитним договором, не перебувають у причинному зв'язку із неповерненням грошей за кредитним договором, а позивач не надав доказів вжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання та неможливості запобігти збиткам позивача.

Разом із тим частина 2 статті 218 ГК України не допускає віднесення до категорії непереборної сили порушення зобов'язань контрагентами боржника.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України у справі № 904/6463/14 правильно застосував норми матеріального права, дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та постановою від 27 січня 2015 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року.