Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 

у складі

головуючого                 Колесника П.І.,

суддів:                     Барбари В.П., Берднік І.С.,

                            Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

                            Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" (далі - ПАТ "Банк "Демарк") в особі ОСОБА_1, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 року у справі № 927/1379/14 за позовом комунального підприємства "Прилукитепловодопостачання" (далі - КП "Прилукитепловодопостачання") до ПАТ "Банк "Демарк" про зобов'язання виконати умови договору,

У серпні 2014 року КП "Прилукитепловодопостачання" звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою про зобов'язання виконати умови договору, а саме зобов'язати ПАТ "Банк "Демарк" перерахувати з розрахункового рахунку КП "Прилукитепловодопостачання" грошові кошти згідно з платіжними дорученнями від 8 серпня 2014 року № 1161 на суму 11 619,07 грн, № 1162 на суму 21 857,22 грн, № 1163 на суму 132 339,42грн, № 1164 на суму 26 400,84грн, № 1165 на суму 120 000 грн на рахунки отримувачів, зазначені у платіжних дорученнях.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору банківського рахунка від 30 серпня 2013 року № 10023, укладеного між ПАТ "Банк "Демарк" і КП "Прилукитепловодопостачання" (далі - договір банківського рахунка), за умовами якого ПАТ "Банк "Демарк" зобов'язалося зберігати гроші та своєчасно здійснювати розрахунково-касові операції за поточним рахунком КП "Прилукитепловодопостачання" (пункти 1.1, 2.1.3).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 15 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2014 року рішення господарського суду Чернігівської області від 15 жовтня 2014 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2014 року у справі № 927/1379/14 залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 року, ПАТ "Банк "Демарк" в особі ОСОБА_1, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, звернулося із заявою про перегляд зазначеної постанови Верховним Судом України у порядку статті 111-19 Господарського процесуального кодексу України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах при вирішенні аналогічних судових справ, і просить скасувати цю постанову а також постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2014 року та залишити в силі рішення господарського суду Чернігівської області від 15 жовтня 2014 року.

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 2 грудня 2014 року у справі № 910/10423/14, від 18 грудня 2014 року у справі № 910/11139/14, від 23 грудня 2014 року у справі № 910/9228/14, від 4 лютого 2015 року у справі № 910/12766/14, від 18 лютого 2015 року у справі № 910/9229/14, від 18 березня 2015 року у справі № 927/1624/14 (rs43223568) , в яких суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин одні й ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що майнові вимоги позивача як кредитора банку-відповідача не можуть бути задоволені під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Крім того, заявником надано копію постанови Верховного Суду України від 25 березня 2015 року № 3-24гс15, в якій викладено висновок щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якому не відповідає постанова Вищого господарського суду України, про перегляд якої подано заяву.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Судами встановлено, що 30 серпня 2013 року між ПАТ "Банк "Демарк" і КП "Прилукитепловодопостачання" укладено договір банківського рахунка, за умовами якого банк відкрив клієнту рахунок у національній валюті для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касових операцій.

Відповідно до пункту 3.1.4 договору банківського рахунка відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати розрахункові операції позивача відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.

КП "Прилукитепловодопостачання" надало ПАТ "Банк "Демарк" платіжні доручення від 8 серпня 2014 року № 1161, № 1162, № 1163, № 1164, № 1165 на загальну суму 312 216,55 грн.

Оскільки 8 серпня 2014 року на рахунку позивача знаходились грошові кошти в сумі 331 529,61 грн, а подані до виконання розрахункові документи станом на 12 серпня 2014 року ПАТ "Банк "Демарк" виконано не було, позивач звернувся до відповідача з проханням перерахувати кошти згідно поданими платіжними дорученнями (лист від 12 серпня 2014 року № 1160).

Листом від 10 вересня 2014 року ПАТ "Банк "Демарк" повідомило КП "Прилукитепловодопостачання", що грошові кошти на загальну суму 312 216,55 грн за платіжними дорученнями № 1161, № 1162, № 1163, № 1164, № 1165 перебувають у картотеці обліку документів невиконаних зобов'язань і будуть сплачені згідно із черговістю платежів та за наявності грошових коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "Банк "Демарк".

Крім того, судами встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 25 вересня 2014 року № 600 "Про віднесення ПАТ "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 26 вересня 2014 року № 102 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Демарк".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що КП "Прилукитепловодопостачання" не є кредитором ПАТ "Банк "Демарк" у розумінні чинного законодавства, а є клієнтом банку та власником грошових коштів, розміщених на рахунку позивача, який обслуговує ПАТ "Банк "Демарк". Крім того, оскільки суд апеляційної інстанції встановив наявність станом на 8 серпня 2014 року, тобто на момент подання платіжних доручень позивачем на виконання банку, на розрахунковому рахунку КП "Прилукитепловодопостачання" грошових коштів, достатніх для виконання розпоряджень про їх списання, а запровадження тимчасової адміністрації відбулося лише з 29 вересня 2014 року, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що банк повинен виконати свій обов'язок за договором банківського рахунка та дотриматися вимог законодавства.

У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України у справі № 910/10423/14, № 910/11139/14, № 910/9228/14, № 910/12766/14, № 910/9229/14, № 927/1624/14 (rs43223568) суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин одні й ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що позивач є кредитором банку щодо майнового зобов'язання з перерахування грошових коштів, а його вимоги як кредитора банку-відповідача не можуть бути задоволені під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у господарських справах виходить із наступного.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Вищий господарський суд України, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову без змін, дійшов висновку, що вимоги позивача до відповідача не є майновими, а позивач, відповідно, не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки у цій справі згідно з положеннями ЦК України (435-15) , Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) і "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та на підставі договору банківського рахунка між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а отже, у такому разі позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Таким чином, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником. Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, тому виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній на час виникнення спору.

Обґрунтовуючи свої висновки посиланням на те, що у відносинах за договору банківського рахунка клієнт не є грошовим кредитором банку, Вищий господарський суд України не взяв до уваги, що таке визначення поняття кредитора передбачено статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дія якого згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) не поширюється на банки, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Аналогічну праву позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 25 березня 2015 року № 3-24гс15 та від 29 квітня 2015 року № 3-61гс15.

З огляду на викладене постанова Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 року у справі № 927/1379/14 підлягає скасуванню, як прийнята внаслідок неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Керуючись статтями 111-16, 111-23, 111-24, 111-25 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" в особі ОСОБА_1, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 року та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2014 року у справі № 927/1379/14 скасувати.

Залишити в силі рішення господарського суду Чернігівської області від 15 жовтня 2014 року у справі № 927/1379/14 про відмову у задоволенні позовних вимог комунального підприємства "Прилукитепловодопостачання" до публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" про зобов'язання виконати умови договору.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.