Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" (далі - ПП "ІК "Юг-Інвест") про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 грудня 2014 року в справі № 916/2122/13 за позовом першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ПП "ІК "Юг-Інвест", товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" (далі - ТОВ "Грін Коін"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України, 9 Спортивний клуб управління спорту Міністерства оборони України (далі - 9 СК), про визнання договору недійсним,

У серпні 2013 року перший заступник прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 5 995,5 м2, розташованих за адресою: пров. Сільськогосподарський, 2, м. Одеса, укладеного 3 жовтня 2007 року між ТОВ "Грін Коін" і ПП "ІК "Юг-Інвест". В обґрунтування позову послався на те, що 29 листопада 2011 року із листа військового прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 23 листопада 2011 року Кабінету Міністрів України стало відомо про незаконне вибуття із власності держави військового майна, відчуженого за відсутності рішення Кабінету Міністрів України. Спірне нерухоме військове майно вибуло із володіння держави поза її волею, за рішенням особи, яка діяла з перевищенням повноважень, наданих їй Міністром оборони України. Ураховуючи, що ТОВ "Грін Коін" не було власником спірного майна, не мало права на його відчуження, укладений правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Одеської області від 23 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано недійсним із моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 5 995,5 м2 у м. Одесі по пров. Сільськогосподарський, 2а, від 3 жовтня 2007 року, укладений між ТОВ "Грін Коін" і ПП "ІК "Юг-Інвест".

Постановою Вищого господарського суду України від 1 грудня 2014 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13 березня 2015 року справу № 916/2122/13 за заявою ПП "ІК "Юг-Інвест" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 грудня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), ПП "ІК "Юг-Інвест" просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 1 грудня 2014 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.ст. 215, 216, 261, 330, 388 ЦК України.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення різних за змістом судових рішень, заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 24 листопада 2009 року у справі № 6/22-08/441, від 9 грудня 2010 року у справі № 6-15/179-09-6390, від 8 лютого 2011 року у справі № 5020-1/014-12/002-1/056-10/071, від 22 березня 2011 року у справі № 5020-4/121, від 21 січня 2015 року у справі № 914/2328/13, від 19 квітня 2012 року у справі № 5023/7886/11, від 18 лютого 2013 року у справі № 5002-1/2152-2011, від 24 березня 2014 року у справі № 5002-29/2719-2011, в яких, на його думку, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що між Міністерством оборони України, від імені якого на підставі довіреності від 9 березня 2006 року № 610 та (або) від 14 лютого 2006 року № 162з діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" (далі - ЦСБУ "Укроборонбуд") ОСОБА_1 (далі - Сторона-1), і ТОВ "Грін Коін" (далі - Сторона-2) укладено:

- договір від 15 березня 2006 року № 11/007/03-061/ОЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Згідно з умовами договору за взаємною згодою сторін Сторона-2 має право здійснити викуп пайового внеску Сторони-1 - нерухомого майна, що знаходиться за адресою: військове містечко № 216, м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2, і є державною власністю (п.п. 2.5, 2.6, 6.1, 10.1, 10.2 договору);

- договір від 23 березня 2006 року № 11/008/03-062/ОЦс про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 15 березня 2006 року № 11/007/03-061/ОЦс. Згідно з умовами цього договору Сторона-2 здійснює викуп пайової участі Сторони-1 у зазначеному інвестиційному договорі за 7 826 000 грн шляхом перерахування коштів на рахунок філії ЦСБУ "Укроборонбуд" і приймає у власність майно, що становить розмір пайової участі Сторони-1, шляхом підписання акта приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього договору. Пунктом 11 договору встановлено, що він вступає в силу з відкладальною умовою відповідно до ст. 212 ЦК України: з моменту перерахування коштів у сумі не меншій, ніж та, що передбачена цим договором, на рахунок Сторони-1;

- додаткову угоду від 25 березня 2006 року №1 до договору № 11/008/03-062/ОЦс, якою уточнено умови щодо перерахування коштів Стороною-2.

Рішенням господарського суду Одеської області від 31 серпня 2007 року у справі № 17/183-07-7032:

- визнано дійсним договір від 23 березня 2006 року № 11/008/03-062/ОЦс, укладений між Міністерством оборони України в особі директора філії ЦСБУ "Укроборонбуд" і ТОВ "Грін Коін";

- визнано за ТОВ "Грін Коін" право власності на майно, розташоване на території військового містечка № 216 за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2, а саме: бойлерну - 311,9 м2; комплекс біля басейну - 1 380,9 м2, який складається з басейну-1 - 1 050,0 м2 та басейну-2 - 425 м2; бігову доріжку - 623,3 м2; казарму - 417,7 м2; спортивний зал № 1 - 1 135,4 м2; спортивний зал № 2 та адміністративне приміщення - 651,3 м2;

- присвоєно зазначеному нерухомому майну поштову адресу: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2а.

3 жовтня 2007 року між ТОВ "Грін Коін" (продавець) і ПП "ІК "Юг-Інвест" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 5 995,5 м2 у м. Одесі по пров. Сільськогосподарський, 2а. Згідно з п. 2 цього договору зазначені нежитлові будівлі належать продавцю на підставі рішення господарського суду Одеської області від 31 серпня 2007 року у справі № 17/183-07-7032.

Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 4 жовтня 2007 року зареєстровано право власності на об'єкти, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2а, за ПП "ІК "Юг-Інвест" (витяг № 16173852).

У подальшому рішенням господарського суду Одеської області від 10 січня 2008 року у справі № 15-17/183-07-7032, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2008 року та постановою Вищого господарського суду України від 28 травня 2008 року, скасовано рішення господарського суду Одеської області від 31 серпня 2007 року у справі № 17/183-07-7032 за нововиявленими обставинами, у задоволенні позову ТОВ "Грін Коін" до Міністерства оборони України про визнання дійсним договору від 23 березня 2006 року № 11/008/03-062/ОЦс і визнання права власності відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що умови договору від 23 березня 2006 року № 11/008/03-062/ОЦс про компенсацію пайової участі, з якими пов'язаний момент набрання чинності цим договором і підписання акта приймання-передачі майна, не виконано, оскільки перераховані позивачем кошти в сумі 7 826 000 грн повернуто позивачеві, а тому цей договір не набрав чинності. Крім того, зазначений договір від імені Міністерства оборони України укладено неуповноваженою особою за відсутності рішення Кабінету Міністрів України і Міністерства оборони України на відчуження спірного майна, що є порушенням законодавства про правовий режим майна у Збройних Силах України та свідчить про його нікчемність.

Рішенням господарського суду Одеської області від 6 червня 2008 року у справі № 15/34-08-725, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 7 травня 2009 року та Вищого господарського суду України від 27 липня 2009 року, інвестиційний договір від 15 березня 2006 року № 11/007/03-061/ОЦс, договір від 23 березня 2006 року № 11/008/03-062/ОЦс та додаткову угоду від 25 березня 2006 року № 1 до цього договору визнано недійсними як такі, що укладені з порушенням вимог чинного законодавства.

Задовольняючи позов, суди виходили із того, що спірні договори від імені Міністерства оборони України укладено неуповноваженою особою з порушенням Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) , Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919 (1919-2000-п) , а тому є недійсними.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 листопада 2009 року у справі № 6/22-08-441 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2009 року та рішення господарського суду Одеської області від 5 червня 2008 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради та військового прокурора Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним договору від 3 жовтня 2007 року купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 5995,5 м2, що знаходяться у м. Одесі, пров. Сільськогосподарський, 2а, укладеного між ТОВ "Грін Коін" і ПП "ІК "Юг-Інвест", та про зобов'язання ПП "ІК "Юг-Інвест" повернути Міністерству оборони України зазначені нежитлові будівлі. Ухвалою Вищого господарського суду України від 31 травня 2011 року заяву військової прокуратури Південного регіону України про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24 листопада 2009 року у справі № 6/22-08-441 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог військового прокурора Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2007 року та повернення майна, суд касаційної інстанції виходив із того, що ТОВ "Грін-Коін" не мало права розпоряджатися спірним майном у зв'язку зі скасуванням рішення господарського суду Одеської області від 31 серпня 2007 року у справі № 17/183-07-7032, але право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 338 ЦК України, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача. Водночас суд відмовив у задоволенні позову про повернення спірного майна (віндикаційного позову), виходячи із того, що ПП "ІК "Юг-Інвест" є добросовісним набувачем, а спірне майно вибуло із володіння Міністерства оборони України з волі останнього.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 серпня 2010 року у справі № 6-15/179-09-6390, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 9 грудня 2010 року, відмовлено у задоволенні позову першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України щодо визнання права власності на об'єкти нерухомості військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2а) загальною площею 5995,5 м2; задоволено зустрічний позов ПП "ІК "Юг-Інвест" - визнано за ПП "ІК "Юг-Інвест" право власності на об'єкти нерухомого майна військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2а).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову прокурора та задовольняючи зустрічний позов ПП "ІК "Юг-Інвест", суди послалися на висновки суду касаційної інстанції у справі № 6/22-08-441 та виходили із встановлення судовими рішеннями в інших справах факту добросовісності покупця спірного майна - ПП "ІК "Юг-Інвест". Крім того, безумовною підставою визнання права власності на це майно суд зазначив наявність його державної реєстрації за підприємством, що є офіційним визнанням державою права власності на нерухоме майно. Оскільки спірне майно зареєстровано за ПП "ІК "Юг-Інвест", договір купівлі-продажу від 3 жовтня 2007 року не скасований, а правовстановлюючі документи підприємства на це майно є чинними, відсутні підстави для визнання права власності на нього за Міністерством оборони України. Та обставина, що майно до цього часу перебуває у користуванні 9 СК та обліковується в квартирно-експлуатаційному відділі м. Одеси, не спростовує факту вибуття майна із володіння Міністерства оборони України та наявність на нього прав у ПП "ІК "Юг-Інвест".

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2013 року, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, будучи службовою особою - директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України "Укроборонбуд", перевищив надані йому службові повноваження, передбачені положенням про філію ЦСБУ "Укроборонбуд", довіреностями від 9 березня 2006 року № 610 та від 14 лютого 2006 року № 162з, за відсутності рішення Міністра оборони України та погодження директора департаменту будівництва Міністерства оборони України, у порушення вимог, у тому числі, Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) , що призвело до настання тяжких наслідків у виді виведення із власності держави нерухомого майна, у період із 9 березня до 26 травня 2006 року реалізував військове майно, у тому числі ТОВ "Грін Коін" майно військового містечка № 216 у м. Одесі вартістю 9 993 607 грн; засуджено за ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України.

Відмовляючи у задоволені позову в справі, що розглядається, суд першої інстанції, посилаючись на висновки суду касаційної інстанції у справі № 6/22-08-441 про відсутність передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування спірного майна від добросовісного набувача ПП "ІК "Юг-Інвест" і недоведеність порушення земельного законодавства щодо використання земель оборони, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із невідповідності спірного договору вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) з огляду на відсутність відповідного погодження на відчуження спірного майна Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, про що свідчить, зокрема, вирок ОСОБА_1, винесений Шевченківським судом м. Києва, яким встановлено незаконне відчуження цього майна посадовою особою Міністерства оборони України. Оскільки договір, за яким відбулося відчуження військового майна, визнано у судовому порядку недійсним, то укладений у подальшому відповідачами договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного законодавства та має бути визнано недійсним, ураховуючи, що ТОВ "Грін Коін" не набуло права власності на спірне майно та не мало права здійснювати його подальше відчуження. Відхиляючи доводи ПП "ІК "Юг-Інвест" щодо застосування позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що сторонами не надано жодних доказів у розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України (1798-12) на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого господарського суду, тоді як згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Погоджуючись із рішенням апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання спірного договору недійсним, суд касаційної інстанції, зокрема, виходив із того, що спірне майно ніколи не вибувало із володіння держави, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є правильним.

Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник надав копії рішень у справах № 6/22-08-441 і № 6-15/179-09-6390, в яких суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, повернення майна Міністерству оборони України та визнання за останнім права власності на об'єкти нерухомості, виходячи з того, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 338 ЦК України, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача. Аналогічного висновку суд касаційної інстанції дійшов у справі № 914/2328/13.

Таким чином, обставини у справі, що розглядається, і в наданих для порівняння судових рішеннях є різними, а тому відсутні підстави для їх порівняння в частині обраного позивачем способу захисту, а саме щодо застосування ст. 388 ЦК України.

Розглядаючи доводи заяви ПП "ІК "Юг-Інвест" у частині застосування строків позовної давності, Судова палата виходить із наступного.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що про порушене право Кабінет Міністрів України, який є позивачем у справі, дізнався 29 листопада 2011 року із листа військового прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 23 листопада 2011 року, а тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності починається від дня, коли саме позивач довідався про порушення свого права.

У наданих заявником для порівняння судових рішеннях у справах № 5020-1/014-12/002-1/056-10/071, № 5020-4/121 суд касаційної інстанції, посилаючись на вимоги ст. 261 ЦК України, виходив із того, що перебіг позовної давності починається з дня, коли прокурор, який виступає в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, довідався про порушення інтересів держави. Такого ж висновку щодо початку перебігу позовної давності суд касаційної інстанції дійшов у справах № 5023/7886/11, № 914/2328/13, № 5002-1/2152-2011.

Разом із тим у справі № 5002-29/2719-2011 за позовом прокурора в інтересах Фонду державного майна України про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та спонукання до повернення майна суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем (Фондом державного майна України) позовної давності.

Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла таких висновків.

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27 травня 2014 року № 3-23гс14, від 2 вересня 2014 року в справі № 3-82гс14, від 23 грудня 2014 року № 3-194гс14.

Ураховуючи викладене, у справі, що розглядається, суд правильно застосував положення ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 111-26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Таким чином, заява ПП "ІК "Юг-Інвест" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 грудня 2014 року в справі № 916/2122/13 задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (192-19) та ст.ст. 111-23, 111-24, 111-26 ГПК України, у редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України