Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Барбари В.П.,

суддів:                              Берднік І.С., Гуля В.С., 

                                     Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 

                                     Колесника П.І., Потильчака О.І.,

                                     Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 910/2899/14 за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" до товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Форте" про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 122 642,69 грн,

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (далі - ПАТ "Маріупольгаз") звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Форте" (далі - ТОВ "Нео Форте"), в якому просило стягнути проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 122 642,69 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 7 травня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 12 листопада 2014 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2014 року.

При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами на суму попередньої оплати товару, обов'язок з повернення якої виник на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), із застосуванням до спірних правовідносин аналогії закону відповідно до статті 8 та частини першої статті 1048 ЦК України.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року ПАТ "Маріупольгаз", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 536, 1048, 1214 ЦК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах при вирішенні аналогічних судових справ, просить скасувати цю постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ПАТ "Маріупольгаз" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 9/5005/2198/2012, від 17 жовтня 2012 року у справі № 5015/1261/12 та від 9 квітня 2013 року у справі № 5011-70/10168-2012.

У постановах, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції за подібних обставин справи та однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних правових висновків про наявність підстав для стягнення процентів за користування грошовими коштами.

При цьому Вищий господарський суд України, застосовуючи до подібних спірних правовідносин норми частини другої статті 536 та частини другої статті 1214 ЦК України, зазначив про правомірність застосування за аналогією закону положень статті 1048 ЦК України до правовідносин у зв'язку зі збереженням грошей без достатньої правової підстави, врегульованих главою 83 ЦК України (435-15) (статті 1212 - 1215 ЦК України (435-15) ).

Ухвалою від 23 лютого 2015 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 910/2899/14 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить з наступного.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 3 березня 2011 року між відкритим акціонерним товариством "Маріупольгаз" (далі - ВАТ "Маріупольгаз"), з 28 жовтня 2014 року назву змінено на публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", (далі - ПАТ "Маріупольгаз") і ТОВ "Нео Форте" було укладено договір № 030311, відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ "Нео Форте" (продавець) зобов'язався передати окремими партіями у власність ВАТ "Маріупольгаз" (покупця) олію соєву, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити її на умовах цього договору.

Пунктом 3.3 договору № 030311 передбачено умови оплати: часткова або 100 % попередня оплата за домовленістю сторін.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.4 договору № 030311 він набуває чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2011 року, а в частині взаємних розрахунків між сторонами - до повного виконання ними своїх зобов'язань; договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах, якщо протягом місяця до спливу терміну дії цього договору жодна зі сторін письмово не повідомить іншій про бажання його припинити.

8 грудня 2011 року ТОВ "Нео Форте" листом № 247 повідомило ВАТ "Маріупольгаз" про повернення грошових коштів, перерахованих покупцем як попередня оплата, у зв'язку з припиненням постачання соєвої олії на адресу покупця згідно з договором № 030311.

Але суму, сплачену як попередня оплата, - 1 501 159,83 грн позивачеві не повернуто.

28 жовтня 2013 року рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/17758/13 позов ПАТ "Маріупольгаз" про стягнення 1 501 159,83 грн заборгованості з огляду на повідомлення відповідача про зупинення постачання товару згідно з договором № 03011 та неповернення всієї суми попередньої оплати задоволено повністю. У цьому рішенні суд зазначив, що заявлені позивачем вимоги є правомірними, оскільки правова підстава, з якої було перераховано передоплату за товар, відпала у зв'язку з припиненням дії договору, отже, до спірних правовідносин слід застосувати положення пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, набутими відповідачем без достатніх правових підстав.

Частиною другою статті 1214 ЦК України з посиланням на статтю 536 цього Кодексу (435-15) передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У справі, яка розглядається, ПАТ "Маріупольгаз" просило стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами із 30 вересня 2012 року, тобто з того моменту, коли між сторонами вже не існувало договірних відносин поставки і, як встановлено рішенням суду від 28 жовтня 2013 року у справі № 910/17758/13, виникли відносини з безпідставного збереження грошових коштів. При цьому позивач вважав можливим нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (частина перша статті 8 ЦК України) на підставі приписів частини першої статті 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у разі припинення дії договору поставки та збереження грошових коштів без достатньої правової підстави не встановлено договором № 030311, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом (435-15) , іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок припинення договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2014 року, Вищий господарський суд України у постанові від 12 листопада 2014 року правомірно погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 122 642,69 грн, нарахованих на підставі статей 536, 1214, 1048 ЦК України.

На думку Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене подана ПАТ "Маріупольгаз" заява про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 910/2899/14 не підлягає задоволенню.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (192-19) та статтями 111-16, 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом (192-19) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 910/2899/14.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.