Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого                 Барбари В.П.,

суддів:                     Берднік І.С., Гуля В.С., 

                            Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 

                            Колесника П.І., Потильчака О.І., 

                            Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 11/163/2011/5003 за позовом заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Вінницької міської ради і приватного Вінницького обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" (далі - ПАТ "Вінницятурист") про визнання незаконними рішень та визнання права власності,

До Верховного Суду України звернувся заступник Генерального прокурора України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 11/163/2011/5003.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України), заступник Генерального прокурора України просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року в частині залишення в силі рішення господарського суду Вінницької області від 25 вересня 2013 року щодо відмови у задоволенні вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу "Поділля" та залишити в силі в цій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24 червня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України, зокрема у справах № 3/17-4225-2011 та № 9/5009/5383/11, в яких, на думку заявника, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання за державою права власності на спірне майно та зазначив, що строк позовної давності обчислюється з моменту, коли про порушене право дізнався саме прокурор.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ "Вінницятурист", Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України, Міністерства юстиції України, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

При вирішенні справи судами встановлено, що 30 грудня 1999 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 1736 про оформлення права колективної власності на туристичний комплекс по вул. Пушкіна, 4, за Вінницьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" (далі - Вінницьке ЗАТ "Вінницятурист"), видачу Вінницьким міським бюро технічної інвентаризації свідоцтва про право колективної власності на зазначений туристичний комплекс Вінницькому ЗАТ "Вінницятурист" та реєстрацію його згідно з чинним законодавством.

30 грудня 1999 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради на підставі зазначеного рішення Вінницькому ЗАТ "Вінницятурист" видано свідоцтво про право колективної власності на туристичний комплекс в цілому по вул. Пушкіна, 4.

31 січня 2002 року комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" на підставі свідоцтва про право власності від 30 грудня 1999 року Вінницькому ЗАТ "Вінницятурист" видано реєстраційне посвідчення, згідно з яким туристичний комплекс в цілому розташований у м. Вінниця по вул. Пушкіна, 4, зареєстровано за Вінницьким ЗАТ "Вінницятурист" на праві колективної власності.

Також судами установлено, що 18 липня 2005 року Вінницьке ЗАТ "Вінницятурист" звернулося до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою № 133 про видачу свідоцтва про право власності на туристичний комплекс "Поділля", розташований у м. Вінниця по вул. Пушкіна, 4, у зв'язку зі зміною форми власності.

28 липня 2005 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішенням № 1582 оформлено право приватної власності Вінницького ЗАТ "Вінницятурист" на будівлі та споруди туристичного комплексу по вул. Пушкіна, 4.

28 липня 2005 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради на підставі зазначеного рішення Вінницькому ЗАТ "Вінницятурист" видано свідоцтво про право власності на будівлі та споруди туристичного комплексу "Поділля" в цілому, розташованого у м. Вінниця по вул. Пушкіна, 4. Згідно зі свідоцтвом зазначений туристичний комплекс належить Вінницькому ЗАТ "Вінницятурист" на праві приватної власності.

На підставі цього свідоцтва комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 17 серпня 2005 року Вінницькому ЗАТ "Вінницятурист" видано реєстраційне посвідчення, відповідно до якого нежитлові будівлі та споруди в цілому, розташовані у м. Вінниця по вул. Пушкіна, 4, зареєстровані за Вінницьким ЗАТ "Вінницятурист" на праві приватної власності.

Скасовуючи постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24 червня 2014 року в частині задоволення вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу "Поділля", залишаючи без змін у цій частині рішення господарського суду Вінницької області від 25 вересня 2013 року про відмову у позові та погоджуючись із його висновками, Вищий господарський суд України виходив із того, що строк позовної давності має обчислюватися з моменту, коли саме Фонду державного майна України стало відомо про порушення його права, а не з моменту проведення перевірки прокуратурою.

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (1540-06) (розділ 1 глава 5), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Фонду державного майна України.

Судами установлено, що Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права у 1996 році, складаючи Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС), до якого було включено і спірний туристичний готель "Поділля", розташований у м. Вінниця. Проте з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності Фонд державного майна України до суду не звертався.

Аналогічного висновку дійшов і Вищий господарський суд України в частині вирішення позовних вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на будівлі та споруди туристичного комплексу "Поділля", з підстав пропуску строку позовної давності.

За таких обставин у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.