Про скасування державного акта та повернення земельної ділянки - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21 серпня 2014 року у справі № 910/7968/13 за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лермонтова 1", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головне управління Держкомзему у місті Севастополі, Севастопольська міська філія Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", про визнання недійсним розпорядження; скасування державного акта та повернення земельної ділянки,

До Верховного Суду України звернувся заступник Генерального прокурора України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 21 серпня 2014 року у справі № 910/7968/13 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України) стосовно того, який саме орган владних повноважень (Севастопольська міська державна адміністрація чи Севастопольська міська рада) був наділений на момент виникнення спірних правовідносин компетенцією розпоряджатися спірною земельною ділянкою, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 26 лютого 2014 року у справі № 5011-57/15949-2012, від 15 квітня 2014 року у справі № 5020-356/2012, постанови Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2014 року у справі № К/9991/49777/12, ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року у справі № К/9991/43091/12 та копію постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13.

Ухвалою від 14 січня 2015 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 910/7968/13 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21 серпня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Так, ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України, керуючись пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) , дійшов висновку, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Оскільки сторонами не надано доказів розмежування земель державної та комунальної власності, а відтак, судом не встановлено, що спірна земельна ділянка знаходилася у межах населеного пункту, Севастопольська міська державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень.

Допускаючи до провадження Верховного Суду України справу № 910/7968/13, Вищий господарський суд України, розглянувши доводи заступника Генерального прокурора України, дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) .

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини справи, що розглядається, суттєво відрізняються від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21 серпня 2014 року.

Щодо посилання заявника на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, то ця постанова не є рішенням суду касаційної інстанції, відтак, не можна посилатися на неї як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Постанови Вищого господарського суду України від 26 лютого 2014 року у справі № 5011-57/15949-2012, від 15 квітня 2014 року у справі № 5020-356/2012, постанова Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2014 року у справі № К/9991/49777/12 та ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року у справі № К/9991/43091/12, на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права, не можуть бути прикладом судового рішення, в якому норми матеріального права застосовано по-іншому, оскільки судами встановлено, що спірна земельна ділянка знаходилася у межах міста Севастополь, отже, органом владних повноважень, наділеним компетенцією щодо розпорядження землями громадської та житлової забудови на території міста, є Севастопольська міська рада.

У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами не надано доказів розташування спірної земельної ділянки в межах населеного пункту та її належності до земель комунальної власності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Відтак, фактичні обставини у справах, на які посилається заявник, різняться.

Відповідно до частини першої статті 111-26 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що факт неоднакового правозастосування положень матеріального права не підтвердився, заява заступника Генерального прокурора України не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 111-23, 111-24 та 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.