Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 

у складі

головуючого          Барбари В.П.,

суддів:              Берднік І.С., Гуля В.С.,

                     Жайворонок Т.Є., Колесника П.І.,

                     Потильчака О.І., Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року у справі № 52/250-45/540-2012 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України до товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" (далі - ТОВ "ГК "Глорія"), товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" (далі - ТОВ "Кармен-Інвест"), приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Федерація професійних спілок України про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна,

У червні 2011 року заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров'я України до ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", ТОВ "Кармен-Інвест", ТОВ "ГК "Глорія" з позовною заявою, в якій просив (з урахуванням уточнення позовних вимог) про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - санаторій за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6 259,20 кв. м і вартістю 6 350 000,00 грн (далі - майновий комплекс); визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу від 25 травня 2004 року № 8000109/2004-20 (далі - договір № 8000109/2004-20), укладеного між закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ЗАТ "Укрпрофоздоровниця") і ТОВ "Кармен-Інвест"; витребування майнового комплексу у власність держави в особі Фонду державного майна України із незаконного володіння ТОВ "ГК "Глорія".

Позовні вимоги обґрунтовано незаконним відчуженням державного майна - майнового комплексу, що є предметом оспорюваного договору, без згоди власника - держави в особі Фонду державного майна України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 8 квітня 2013 року у справі № 52/250-45/540-2012 позов задоволено частково: визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс загальною площею 6 259,20 кв. м і вартістю 6 350 000,00 грн; визнано недійсним із моменту укладення договір № 8000109/2004-20; витребувано у власність держави в особі Фонду державного майна України із незаконного володіння ТОВ "ГК "Глорія" майновий комплекс; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 травня 2014 року у справі № 52/250-45/540-2012 рішення господарського суду міста Києва від 8 квітня 2013 року частково скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року у справі № 52/250-45/540-2012 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року у справі № 52/250-45/540-2012, заступник Генерального прокурора України звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) , постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) , положень Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) та Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 14/89, від 10 грудня 2013 року у справі № 5002-4/5146-2011, від 1 квітня 2014 року у справі № 5002-8/3307-2011 та від 24 липня 2014 року у справі № 48/340.

У постановах, на які посилається заявник, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що спірне майно, передане ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" Федерацією незалежних профспілок України як внесок до статутного фонду, є державною власністю, і Федерація незалежних профспілок України не мала права розпоряджатися спірним майном, оскільки повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі спірним майном, покладено саме на Фонд державного майна України.

Ухвалою від 29 жовтня 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 52/250-45/540-2012 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що рішенням загальних зборів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 17 вересня 2003 року № 1/1 (протокол № 1) про відчуження майна ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" вирішено дозволити продаж основних фондів дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого Травня", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, та укласти договори купівлі-продажу зазначеного майна.

23 грудня 2003 року Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 22 грудня 2003 року № 1475-В видано свідоцтво про право власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на майновий комплекс - санаторій за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6 263,10 кв. м серії МК № 010008029.

На виконання рішення загальних зборів 25 травня 2004 року було укладено договір купівлі-продажу № 8000109/2004-20, відповідно до якого ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" передало ТОВ "Кармен-Інвест" майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6 263,10 кв. м.

У подальшому спірне майно неодноразово відчужувалося. Останнім власником спірного нерухомого майна є ТОВ "Готельний комплекс "Глорія", яке на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2008 року придбало майновий комплекс у товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" за 6 350 000,00 грн.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із наступного.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (606-60-п) (далі - постанова № 606) усі діючі госпрозрахункові санаторії (у тому числі санаторій імені Першого Травня у місті Києві згідно з додатком до постанови № 606 (606-60-п) ), будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови № 606 (606-60-п) майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" (1452-12) та Законом України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року "Про захист суверенних прав власності Української РСР" (506-12) № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 року № 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника. Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України постановою від 4 лютого 1994 року № 3943-XII (3943-12) встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України" (4107-17) , з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, спірне майно розташовано на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.

Виходячи з викладеного, Вищий господарський суд України при вирішенні справи № 52/250-45/540-2012 дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим прийнята ним постанова є незаконною і на підставі частини 2 статті 111-25 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-25 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України 30 липня 2014 року у справі № 52/250-45/540-2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.