Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у 

складі:

головуючого                 Барбари В.П.,

суддів:                     Берднік І.С., Гуля В.С.,

                            Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

                            Колесника П.І., Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" (далі - ТОВ "Евері") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 915/298/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Миколаївський річковий порт" (далі - Філія) до ТОВ "Евері" про стягнення заборгованості,

У березні 2014 року Філія звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Евері" про стягнення заборгованості у розмірі 2 223 213,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобов'язань за договором від 15 травня 2012 року № 07-05-12 (далі - Договір), укладеним між позивачем і відповідачем.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20 травня 2014 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 8 липня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року рішення господарського суду Миколаївської області від 20 травня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 8 липня 2014 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Евері" на користь Філії борг у розмірі 2 223 213,26 грн та витрати зі сплати судового збору.

Обґрунтовуючи постанову, суд касаційної інстанції зазначив, що передбачена Договором відповідальність визначає обсяги упущеної вигоди, а отже є відповідальністю за неналежне виконання зобов'язання у спосіб відшкодування збитків згідно положень статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

ТОВ "Евері" в порядку статті 111-19 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 915/298/14 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 225, 226 ГК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 червня 2012 року у справі № 10/27, від 7 жовтня 2010 року у справі № 7/8-10, від 16 вересня 2014 року у справі № 910/14840/13, від 15 січня 2014 року у справі № 913/1162/13, від 5 березня 2012 року у справі № 5015/4084/11, в яких, зокрема, висловлено правову позицію, що достатньою підставою для стягнення з відповідача збитків у формі упущеної вигоди та застосування до спірних правовідносин положень статей 22, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 225 ГК України є доведення позивачем наявності всіх елементів складу цивільного/господарського правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову у справі є стягнення боргу за резервування техніки, обладнання та інфраструктури порту.

Господарськими судами встановлено, що 15 травня 2012 року між ТОВ "Евері" (замовник) і публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (виконавець) було укладено Договір, за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання з надання замовнику послуг, необхідних для навантаження на водний транспорт силами та засобами замовника експортних партій вантажів сільськогосподарського призначення у Миколаївському річковому порті в кількості не менше 200 000,00 тонн, які надходять автомобільним і залізничним транспортом у кожному календарному році (пункт 1.1).

Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний забезпечити постачання гарантованого об'єму вантажу в кількості не менше 200 000,00 тонн в кожному календарному році - з 1 січня по 31 грудня кожного року.

Відповідно до пункту 3.1 Договору до початку кожного місяця замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця як передоплату грошові кошти у сумі 279 650,00 грн з урахуванням ПДВ.

Договір набирає чинності з дня підписання і діє до 15 травня 2022 року (пункт 7.2 Договору).

Суд касаційної інстанції не звернув уваги, що згідно з пунктом 4.6 Договору сторони передбачили не тільки зарахування у вартість резервування техніки, інфраструктури порту попередньої оплати, яка не повертається замовнику при перевалці менше 200 000,00 тонн вантажу протягом календарного року, а й розрахунок вартості резервування техніки, потужностей інфраструктури порту за формулою (без урахування ПДВ): Р = (200 000 - О) * 1,75 * К, де Р - вартість резервування техніки, інфраструктури порту, О - загальна кількість вантажу, який було надано замовником для перевалки у кожному календарному році згідно з умовами Договору в тоннах, К - офіційний обмінний курс долара США, встановлений Національним банком України ( далі - НБУ) на дату платежу/кінцевого розрахунку.

За взаємною згодою сторін оплата послуг згідно з Додатком № 1 від 15 травня 2012 року до Договору розраховується як еквівалент у гривні 1,75 дол. США/тонна по курсу НБУ на день надання послуг і оплачується замовником на умовах 100 % передоплати відповідно до пункту 3.1 Договору, а саме до початку кожного місяця замовник зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця як передоплату грошові кошти за послуги резервування техніки та інфраструктури порту за формулою, визначеною пунктом 4.6 Договору та Додатком № 1 від 15 травня 2012 року до Договору.

Таким чином, замовник зобов'язаний був здійснювати передоплату не тільки вартості перевалки вантажу, а й вартості затрат на резервування техніки та інфраструктури порту з дня підписання Договору.

Умови Договору замовник належним чином не виконав. Передоплату за резервування техніки та інфраструктури порту не здійснював. Всупереч визначеному у пункті 1.1 Договору гарантованому об'єму вантажу у 200 000,00 тонн поставив на перевалку 55 213,532 тонни вантажу, а на виконання умов Договору сплатив тільки 1 134 386, 74 грн.

Відповідно до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що є обов'язковою для виконання сторонами.

Зміст договору згідно зі статтею 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктами 6.1, 7.5 Договору передбачено, що зміни і доповнення до Договору вносяться шляхом укладення сторонами додаткових угод, які є невід'ємною частиною Договору. У разі неможливості врегулювання спору, що виник із Договору, шляхом переговорів спір передається на розгляд до господарського суду в порядку, передбаченому законодавством України.

Правом звернення до суду з позовом про врегулювання спору замовник не скористався.

Залишок боргу, визначений на підставі пункту 4.8 Договору, становить 2 223 213,26 грн.

Застосування судом касаційної інстанції положень статей 225, 226 ГК України до зобов'язальних відносин щодо оплати наданих послуг за Договором є помилковим. Проте застосування цих положень не вплинуло на законне визначення розміру боргу і задоволення позову.

За таких обставин Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 915/298/14.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 915/298/14 відмовити.

Поновити виконання постанови Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 915/298/14.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.