Про визнання договору оренди земельної ділянки, для розміщення адвокатської контори, таким, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено договором - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 червня 2014 року у справі № 912/1552/13 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради в особі міського голови міста Кіровограда та Кіровоградської міської ради, про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим,

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою, в якій просив визнати договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2002 року № 492 площею 0,002 га для розміщення адвокатської контори за адресою: АДРЕСА_1 таким, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено договором, з обов'язком уповноваженого керівника органу місцевого самоврядування підписати додаткову угоду у місячний термін, у зв'язку з порушенням відповідачем вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем вимог частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо направлення орендарю протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди землі письмових заперечень у формі листа-повідомлення про відмову в продовженні строку дії зазначеного договору оренди, що на думку позивача, є підставою для визнання цього договору таким, що вважається поновленим.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 червня 2014 року зазначені судові рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 18 червня 2014 року у справі № 912/1552/13, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України у зв'язку з неоднаковим, на думку заявника, застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо наявності підстав для поновлення договору оренди землі, пов'язаних із виникненням переважного права на поновлення цього договору.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 04 березня 2008 року у справі № 20/483д/07-9/605д/07, від 12 лютого 2013 року № 5002-20/1965-2012, від 04 липня 2013 року у справі № 912/97/13-г, від 29 серпня 2013 року у справі № 901/284/13-г, від 17 вересня 2013 року у справі № 905/1784/13-г, від 22 жовтня 2013 року у справі № 922/1658/13 та копію постанови Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 19/074-11.

Ухвалою від 17 вересня 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 912/1552/13 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 червня 2014 року.

Зі змісту постанов Вищого господарського суду України від 04 березня 2008 року у справі № 20/483д/07-9/605д/07, від 12 лютого 2013 року № 5002-20/1965-2012, від 29 серпня 2013 року у справі № 901/284/13-г, від 17 вересня 2013 року у справі № 905/1784/13-г, від 22 жовтня 2013 року у справі № 922/1658/13, на які посилається заявник, дійсно вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах. Разом із тим не можна погодитися з посиланням заявника на постанову Вищого господарського суду України від 04 липня 2013 року у справі № 912/97/13-г, де застосовано зазначені положення закону, якою було скасовано попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки ця постанова остаточно не вирішує спір у справі.

Щодо посилання заявника на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 19/074-11, то ця постанова не є рішенням суду касаційної інстанції, відтак, не можна посилатися на неї як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 21 серпня 2001 року № 1134 між виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 203 (далі - Договір), зареєстрований у книзі державної реєстрації договорів на землю 23 грудня 2002 року за № 492.

Відповідно до умов Договору сторони погодили, що орендодавець надає, а орендар приймає у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,002 га для розміщення адвокатської контри, АДРЕСА_1.

Договір укладено строком на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації із подальшим продовженням до 5 років, згідно із вищезазначеним рішенням міської ради. По закінченні терміну дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Починаючи з 04 вересня 2012 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до Кіровоградської міської ради з метою підписання додаткової угоди щодо продовження договору оренди, реалізувавши переважне право поновлення оренди на той самий строк його дії до 23 грудня 2022 року з обов'язком уповноваженого керівника органу місцевого самоврядування підписати додаткову угоду у місячний термін. Кіровоградською міською радою не було надіслано заперечень щодо продовження строку дії Договору, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Залишаючи без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду 23 березня 2014 року та рішення господарського суду Кіровоградської області від 23 грудня 2013 року, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 18 червня 2014 року погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що на момент виникнення у позивача переважного права на поновлення спірного договору оренди землі, тобто на 23 грудня 2007 року, умовами договору та чинним на той час законодавством не передбачалося автоматичного поновлення договорів оренди землі державної та комунальної власності у разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначалось переважне право добросовісного орендаря на поновлення договору. Реалізація цього права була можлива лише за наявності відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке у матеріалах справи відсутнє.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Спірний договір оренди земельної ділянки нотаріально не посвідчувався, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Договір було укладено на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації, отже, він припинив свою дію 23 грудня 2007 року, тобто за спливом строку, на який його було укладено.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (254к/96-ВР) .

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) .

Зі змісту 1 першої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Отже, виходячи з того, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, оскільки таке зобов'язання суперечитиме вимогам законодавства.

Крім того, необхідно врахувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки ні під час дії Договору, ні після спливу терміну дії Договору (23 грудня 2007 року) орендар не повідомив ОСОБА_1 про продовження або поновлення дії Договору на наступні 5 років, а умовами договору та чинним на той час законодавством не передбачалося автоматичного поновлення договорів оренди землі державної та комунальної власності в разі відсутності заперечень з боку сторін, Вищий господарський суд України при вирішенні справи № 912/1552/13 правильно застосував норми матеріального права, тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Аналогічну правову позицію про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року у справі № 44/69 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Учбово-спортивний комерційний клуб "Україно" до Київської міської ради про зміну умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 111-26 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.