Про стягнення суми - Текст документа - Юридический Харьков плюс

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства "ЛВТ" (далі - ПП "ЛВТ") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2013 року у справі № 13/096-12за позовом ПП "ЛВТ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" (далі - ТОВ "Славянка") про стягнення суми, за зустрічним позовом ТОВ "Славянка" до ПП "ЛВТ" про стягнення суми,

У травні 2012 року ПП "ЛВТ" звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Славянка" 2 429 480,55 грн, з яких: 2 176 635,36 грн - основний борг, 217 663,54 грн - неустойка, 28 690,68 грн - пеня, 746,38 грн - інфляційні втрати, 5 744,59 грн - 3 % річних. Заперечуючи проти позову ТОВ "Славянка" звернулося із зустрічним позовом до ПП "ЛВТ" про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 2 191 729,09 грн.

Позовні вимоги за первісним позовом мотивовано тим, що за умовами договору поставки продукції харчування від 12 серпня 2010 року № 59/08-10 Сл/ЛВТ (далі - договір), укладеного між сторонами, ПП "ЛВТ" зобов'язалося поставляти продукцію для ТОВ "Славянка", яке в свою чергу зобов'язалося приймати та оплачувати відповідну продукцію на умовах, визначених договором. Водночас ПП "ЛВТ" у період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року поставило відповідачеві (позивачу за зустрічним позовом) продукцію на суму 2 320 495,50 грн, проте останній сплатив лише 143 960,14 грн, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 2 176 635,36 грн.

Свої заперечення проти позову відповідач висловив шляхом звернення із зустрічними вимогами про стягнення безпідставно отриманих коштів, а також просив суд відкоригувати визначену договором ціну на поставлену протягом 2010-2012 років продукцію та стягнути з ПП "ЛВТ" різницю в цінах, яка, на думку ТОВ "Славянка", становить 2 191 729,09 грн, посилаючись на положення частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням господарського суду Київської області від 01 жовтня 2012 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Стягнуто з ПП "ЛВТ" на користь ТОВ "Славянка" 2 191 729,09 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Славянка" на користь ПП "ЛВТ" 2 429 480,55 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2013 року зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення господарського суду Київської області від 01 жовтня 2012 року залишено в силі.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2013 року у справі № 13/096-12 ПП "ЛВТ" звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 632, 652, 1212 ЦК України.

Ухвалою від 25 березня 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 13/096-12 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2013 року.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 22 січня 2014 року у справі № 922/2430/13 (rs36794344) , від 20 листопада 2013 року № 19/020-07/4/24 та від 22 жовтня 2013 року у справі № 922/1653/13.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість зустрічних позовних вимог, встановивши завищення позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) ціни на продукцію, відповідно до статті 1212 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Натомість у доданих для порівняння постановах суду касаційної інстанції у справах № 922/2430/13 (rs36794344) , № 19/020-07/4/24, № 922/1653/13 наведено іншу правову позицію, зокрема про відсутність підстав для застосування положень 1212 ЦК України (435-15) , оскільки спірні кошти отримано за договором.

Для усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права Судова палата у господарських справах виходить з наступного.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Господарськими судами встановлено, що 12 серпня 2010 року між ПП "ЛВТ" та ТОВ "Славянка" було укладено договір поставки продукціїхарчування, на умовах якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю передбачену договором продукцію, а покупець зобов'язується її приймати і оплачувати.

Додатковою угодою № 1 від 31 грудня 2011 рокудо договору строк його діїпродовженодо 31 грудня 2012 року.

Відповідно до п. 1.2 договору кількість і номенклатура (асортимент) товару, що є предметом цього договору, його ціна, строки та місце поставки визначається в специфікаціях, які погоджуються сторонами і є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.1.3 договору специфікація вважається прийнятою в редакції покупця, якщо постачальник протягом 5 робочих днів після її одержання не передасть купцю розбіжності по такій специфікації.

Специфікація № 1 до договору поставки продукції була погоджена сторонами 12 серпня 2010 року.

Уберезні 2012 року ТОВ"Славянка" отримало товар на суму 2 320 495,50 грн про що свідчать видаткові накладні, підписані представником відповідача, якому видано генеральну довіреність на отримання зазначеної продукції в період з 01 березня 2012 року по 31березня 2012 року.

Ціна на товар, який ПП "ЛВТ" поставляло ТОВ "Славянка", а також порядок її формування були чітко визначені у договорі, отже необґрунтоване завищення ціни постачальником, яке було встановлене судом першої інстанції може кваліфікуватися, лише як порушення умов договору постачальником, тому застосування до таких відносин норм статті 1212 ЦК України є неправильним. Крім того, саме по собі розірвання договору не може бути підставою для застосування вищевказаної норми, оскільки за загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 статті 653 ЦК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

повернення виконаного за недійсним правочином;

витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір поставки продукції харчування, а кошти які ТОВ "Славянка" просить стягнути з ПП "ЛВТ", отримано останнім як оплата за продукцію харчування відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічну правову позицію про те, що кошти, які отримано як оплату виконаних за договором робіт не можна витребувати відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно сплачені викладено у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012 за позовом державного підприємства "Донецька залізниця" до спільного підприємства "Агроспецмонтажник" про стягнення безпідставно сплачених коштів.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього ж суду в інших судових рішеннях у справах № 922/2430/13 (rs36794344) , № 19/020-07/4/24, № 922/1653/13, то заява ПП "ЛВТ" підлягає задоволенню.

За таких обставин Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим прийнята ним постанова є незаконною і на підставі частини 2 статті - 111-25 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111-23-111-25 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву приватного підприємства "ЛВТ" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 квітня 2013 року у справі № 13/096-12 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України.