Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Барбари В.П.,

Суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І.,

Фесенка Л.І., Шицького І.Б.,

розглянувши заяву публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі філії «Імексбанк» у м. Хмельницькому про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року у справі № 18/12/455-10 за позовом публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі філії «Імексбанк» у м. Хмельницькому до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Орен Інтернешенел», про розірвання договору суборенди та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі філії «Імексбанк» у м. Хмельницькому про стягнення 71 420 грн. 52 коп. та зобов'язання вчинити дії, -

У березні 2010 року публічним акціонерним товариством «Імексбанк» в особі філії «Імексбанк» у м. Хмельницькому (далі - Банк) заявлено позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про дострокове розірвання договору суборенди.

В обґрунтування позовних вимог Банк вказав, що між ним і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено договір суборенди нежитлового приміщення строком на п'ять років з 28 грудня 2005 року по 28 грудня 2010 року. Листами від 4 лютого та 9 березня 2010 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 Банком було повідомлено про дострокове розірвання договору з відповідним проханням з'явитись та підписати акт прийому-передачі приміщення загальною площею 202,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Проте відповіді не отримано. За таких обставин Банк вважає, що розірвання договору суборенди можливе у судовому порядку на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки наявні всі умови, за яких спірний договір може бути розірвано.

Заперечуючи проти позову, фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулася із зустрічним позовом до Банку, в якому просила суд стягнути на її користь заборгованість за оренду приміщення в сумі 71 420 грн. 52 коп. та зобов'язати Банк усунути наслідки самовільно проведених будівельних робіт, привівши приміщення у стан в якому воно перебувало на момент укладення договору суборенди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Хмельницької області від 11 липня 2011 року позов задоволено, розірвано договір суборенди від 28 грудня 2005 року з моменту звільнення орендованого приміщення позивачем з 15 березня 2010 року. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що сторони при укладенні договору не передбачали і не могли передбачити факт ліквідації філії Банку, що і є істотною обставиною для задоволення вимог позивача за первісним позовом на підставі ст. 652 ЦК України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2012 року рішення господарського суду Хмельницької області від 11 липня 2011 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2012 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки про те, що позивачем за первісним позовом не доведено, що обставини, які на його переконання є підставами для розірвання договору суборенди, містять ознаки «істотності», як того вимагає ст. 652 ЦК України. Разом з тим, задоволення зустрічних позовних вимог обґрунтовано тим, що посилання на акт про звільнення приміщення від 15 березня 2010 року, як на належний доказ фактичного звільнення приміщення з 15 березня 2010 року, не є обґрунтованим, оскільки вказаний акт не підписаний відповідачем за первісним позовом, а отже, не відповідає вимогам ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). Окрім того, задоволення зустрічних позовних вимог, щодо зобов'язання Банку усунути наслідки самовільно проведених будівельних робіт обґрунтовано тим, що Банк не отримував згоди на проведення ремонтних робіт від фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та від власника орендованого приміщення.

Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» в особі філії «Імексбанк» у м. Хмельницькому в порядку ст. 111-19 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року у справі № 18/12/455-10 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 652 ЦК України щодо підстав для зміни чи розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 26 липня 2011 року у справі № 40/15-11, від 21 червня 2011 року у справі № 08-03/2648, від 16 листопада 2011 року у справі № 51/106-30/381, від 20 жовтня 2011 року у справі № 5010/914/2011-21/36, від 22 квітня 2010 року у справі № 3/219/09, від 2 березня 2010 року у справі № 4/144-пд-09, в яких висловлено правову позицію про те, що доведеність в суді наявності істотної зміни обставин у розумінні ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання договору оренди.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 28 грудня 2005 року між Банком та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 було укладено договір суборенди, відповідно до умов якого орендар передав Банку в суборенду частину нежитлового приміщення загальною площею 202,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В пункті п. 1.3 договору зазначено, що дане приміщення передається у суборенду з метою розміщення філії Банку.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що він укладається строком на п'ять років з 28 грудня 2005 року по 28 грудня 2010 року.

Листами від 4 лютого 2010 року та від 9 березня 2010 року Банк звернувся до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 з пропозицією про дострокове розірвання договору суборенди на підставі ст. 652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною обставин. Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 пропозиції не прийняла.

Отже, предметом спору між Банком та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 є дострокове розірвання договору суборенди на підставі ст. 652 ЦК України.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказуючи, що у зв'язку з фінансовою кризою, виконання спірного договору суборенди сторонами призвело до порушення їхніх майнових інтересів, позбавило Банк, який був заінтересований в укладенні даного договору, того, на що він розраховував, та зазначаючи про наявність одночасно чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, не встановив обставин та не навів доказів у розумінні ст. 33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови.

Перевіряючи законність судових рішень у справі, Вищий господарський суд України на підставі наданих йому ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України повноважень дійшов мотивованого висновку про те, що виконуючи вимоги процесуального закону, позивач не довів, а суди першої та апеляційної інстанції не встановили наявності одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, одночасна наявність яких є підставою для дострокового розірвання договору.

Твердження про подібність правовідносин у оскаржуваній постанові та наданих заявником копіях постанов касаційного суду не має фактичного обґрунтування, оскільки на відміну від оскаржуваної постанови, при прийнятті рішень у наданих для порівняння копіях постанов, Вищий господарський суд України виходив з доведеності факту наявності умов для дострокового розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, визначених ч.2 ст. 652 ЦК України.

Таким чином, різний результат вирішення справ касаційним судом не є наслідком різного застосування положень ст. 652 ЦК України, а є наслідком доведеності чи недоведеності фактичних обставин справи в процесі їх доказування.

За таких обставин відсутні підстави для скасування законної постанови Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року у справі № 18/12/455-10 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі філії «Імексбанк» у м. Хмельницькому слід відмовити.

Керуючись статтям 111-14- 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі філії «Імексбанк» у м. Хмельницькому про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року у справі № 18/12/455-10 відмовити.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111 -16 ГПК України.