Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючогоБарбари В.П.,суддів:Балюка М.І.,Ємця А.А.,Потильчака О.І.,Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Фесенка Л.І.,Гуля В.С.,Колесника П.І.,Шицького І.Б., -

за участю представників:

Київської міської ради - Дудник Людмили Василівни,

товариства з обмеженою відповідальністю «Проектна компанія «Ярус» - Веничука Євгена Вячеславовича, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Діместіон» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року у справі № 56/68 за позовом виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації до товариства з обмеженою відповідальністю «Проектна компанія «Ярус», товариства з обмеженою відповідальністю «Діместіон», товариства з обмеженою відповідальністю «Б.Р.К.», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Київської міської ради, про визнання договорів недійсними, визнання державного акта недійсним та визнання відсутнім права власності на земельну ділянку,

У лютому 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання відсутнім права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року у справі № 44/597 визнано укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 4000,00 кв. м, кадастровий номер 8000000000:66:099:0075, для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень торговельно-офісного та розважального призначення, паркінгу, супутньої інфраструктури, що розташована на просп. Броварському у Дніпровському районі м. Києва, між товариством з обмеженою відповідальністю «Проектна компанія «Ярус» (далі - ТОВ «ПК «Ярус») та Київською міською радою.

Цим же рішенням зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації (далі - Управління) забезпечити підписання, реєстрацію та видачу в установленому порядку державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку.

29 грудня 2009 року на виконання рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року ТОВ «ПК «Ярус» видано підписаний Київським міським головою державний акт серії ЯЖ № 039265 на право власності на цю земельну ділянку.

Вказаний державний акт зареєстровано Управлінням у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 09-8-00117.

19 січня 2010 року між ТОВ «ПК «Ярус» і товариством з обмеженою відповідальністю «Б.Р.К.» (далі - ТОВ «Б.Р.К.») укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки несільськогосподарського призначення, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 59.

11 лютого 2010 року Управлінням зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку за № 09-8-00121.

23 лютого 2010 року між ТОВ «Б.Р.К.» і товариством з обмеженою відповідальністю «Діместіон» (далі - ТОВ «Діместіон») укладено договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за реєстровим № 744.

15 червня 2010 року Управлінням зареєстровано перехід права власності на земельну ділянку за № 09-8-00144.

19 квітня 2010 року постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 44/597 залишено без змін рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року, яким договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки між ТОВ «ПК «Ярус» та Київською міською радою визнано укладеним.

06 грудня 2010 року постановою Вищого господарського суду України у справі № 44/597 задоволено касаційну скаргу Управління, скасовано рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2010 року та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Таким чином, позивач вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку та договори купівлі-продажу земельної ділянки від 19 січня 2010 року, укладений між ТОВ «ПК «Ярус» і ТОВ «Б.Р.К.», а також від 23 лютого 2010 року - між ТОВ «Б.Р.К.» і ТОВ «Діместіон», є недійсними.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27 квітня 2011 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2011 року, позов задоволено:

- визнано недійсними з моменту укладення договори купівлі-продажу земельної ділянки: від 19 січня 2010 року, укладений між ТОВ «ПК «Ярус» і ТОВ «Б.Р.К», від 23 лютого 2010 року, укладений між ТОВ «Б.Р.К» і ТОВ «Діместіон»;

- визнано недійсним із моменту видачі державний акт серії ЯЖ № 039265, виданий 29 грудня 2009 року ТОВ «ПК «Ярус», на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею;

- визнано відсутність у ТОВ «Діместіон» права власності на земельну ділянку та розподілено судові витрати.

Судові рішення мотивовано тим, що, укладаючи 19 січня 2010 року договір купівлі-продажу земельної ділянки, ТОВ «ПК «Ярус» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки набуло права власності на земельну ділянку на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано; укладаючи 23 лютого 2010 року договір купівлі-продажу земельної ділянки, ТОВ «Б.Р.К.» також не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки набуло права власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 січня 2010 року, який судом визнано недійсним.

Вимоги щодо визнання недійсним державного акта серії ЯЖ № 039265, виданого 29 грудня 2009 року ТОВ «ПК «Ярус», задоволено з підстав того, що судове рішення, яке стало підставою для його видачі, скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року рішення господарського суду м. Києва від 27 квітня 2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2011 року залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), ТОВ «Діместіон» просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних відносин положень ст.ст. 215, 216, 386, 387, 388, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

В обґрунтування заяви ТОВ «Діместіон» додано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 березня 2012 року у справі № 48/380 та від 17 квітня 2012 року у справі № 5020-12/093-1747/2011, де наведено правову позицію про те, що оскільки позивач не є стороною оспорюваного правочину і між сторонами відсутні зобов'язальні правовідносини щодо відчуження спірного майна, це майно може бути витребувано від останнього набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі положень ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Ухвалою колегії суддів Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 грудня 2009 року на виконання рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року ТОВ «ПК «Ярус» видано підписаний Київським міським головою державний акт серії ЯЖ № 039265 на право власності на зазначену земельну ділянку.

19 січня 2010 року між ТОВ «ПК «Ярус» і ТОВ «Б.Р.К.» укладено договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

23 лютого 2010 року між ТОВ «Б.Р.К.» і ТОВ «Діместіон» укладено договір купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Однак постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2010 року рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів про те, що оскільки постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2010 року у справі № 44/597 рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року, яким визнано укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки між ТОВ «ПК «Ярус» та Київською міською радою, скасовано, ТОВ «ПК «Ярус» набуло права власності на земельну ділянку незаконно і не мало права відчужувати її ТОВ «Б.Р.К.», а останнє в свою чергу не мало права відчужувати цю земельну ділянку ТОВ «Діместіон». А отже, вказана обставина є підставою для визнання недійсними з моменту укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 19 січня 2010 року та від 23 лютого 2010 року. Також зазначив, що судом першої інстанції правомірно визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 039265 на право власності на земельну ділянку та обґрунтовано визнано відсутність у ТОВ «Діместіон» права власності на спірну земельну ділянку.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Цивільним кодексом України (435-15) передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до касаційного суду.

Керуючись ст.ст. 111-23, 111-24, 111-25 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Діместіон» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року за позовом виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації до товариства з обмеженою відповідальністю «Проектна компанія «Ярус», товариства з обмеженою відповідальністю «Діместіон», товариства з обмеженою відповідальністю «Б.Р.К.», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Київської міської ради, про визнання договорів недійсними, визнання державного акта недійсним та визнання відсутнім права власності на земельну ділянку скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України.