Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Фесенка Л.І., -

за участю представників:

дочірньої компанії "Газ України"

Національної акціонерної компанії

"Нафтогаз України" - Іванова П.О.,

комунального підприємства

"Фастівтепломережа" - Рязанової О.С., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 листопада 2011 року у справі № 17/034-11 за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Фастівтепломережа" про стягнення 1 843 319,55 грн,

31 березня 2011 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулася до господарського суду Київської області із позовом до комунального підприємства "Фастівтепломережа" (далі - КП "Фастівтепломережа") про стягнення 1 843 319,55 грн заборгованості, з яких: 1 522 223,18 грн основного боргу за поставлений за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року природний газ, 116 821,50 грн нарахованої за період з 1 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року пені, 151 783,66 грн інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по лютий 2011 року та 3 % річних за період з 11 листопада 2009 року по 31 березня 2011 року в розмірі 52 491,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого протягом жовтня - грудня 2009 року та січня - квітня 2010 року природного газу на загальну суму 1 522 223,18 грн за укладеним між сторонами договором поставки від 23 вересня 2009 року № 06/09-1471 ТЕ-17 (далі - договір).

Рішенням господарського суду Київської області від 27 травня 2011 року визнано недійсним пункт 7.10 договору. Стягнуто з КП "Фастівтепломережа" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 1 522 223,18 грн основного боргу, 5 554,67 грн пені (за актом передачі-приймання від 31 березня 2010 року за період з 1 по 11 жовтня 2010 року в сумі 2 567,87 грн та за актом передачі-приймання від 30 квітня 2010 року за період з 1 жовтня по 11 листопада 2010 року в сумі 2 986,80 грн), 114 040,85 грн інфляційних втрат за період з 1 грудня 2009 року по 28 лютого 2011 року, 3 % річних за період з 11 листопада 2009 року по 31 березня 2011 року в розмірі 52 491,21 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2011 року рішення господарського суду Київської області від 27 травня 2011 року скасовано в частині стягнення 114 040,85 грн інфляційних втрат та в цій частині прийнято нове рішення про стягнення з КП "Фастівтепломережа" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 151 783,66 грн інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по лютий 2011 року. В решті рішення господарського суду Київської області від 27 травня 2011 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 листопада 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2011 року залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 2 листопада 2011 року з підстав, передбачених статтею 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та частини другої статті 260 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), просила скасувати цю постанову в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та визнання пункту 7.10 договору недійсним, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

До поданої заяви ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" долучила копію постанови Вищого господарського суду України від 30 травня 2012 року у справі № 13/110-11, в якій, на її думку, судом касаційної інстанції по-іншому застосовано одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 10 жовтня 2012 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 17/034-11 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 листопада 2011 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 23 вересня 2009 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Фастівтепломережа" (покупець) було укладено договір поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умовами якого позивач зобов'язався передавати відповідачеві природний газ у встановленому обсязі, а останній - приймати та оплачувати його на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 11.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками і діє в частині поставки газу з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року, а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

21 грудня 2009 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 06/09-1471 ТЕ-17, якою сторони продовжили строк дії договору в частині поставки газу по 30 квітня 2010 року, а в частині розрахунків за цей газ - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 3 317 073,18 грн, що підтверджується актами передачі-приймання від 31 жовтня 2009 року, від 30 листопада 2009 року, від 31 грудня 2009 року, від 31 січня 2010 року, від 28 лютого 2010 року, від 31 березня 2010 року та від 30 квітня 2010 року.

Проте відповідач, у порушення умов договору, за отриманий природний газ розрахувався частково на суму 1 794 850 грн, внаслідок чого на момент звернення до суду із позовом утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1 522 223,18 грн.

Враховуючи наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, Вищий господарський суд України погодився із висновком апеляційного суду щодо часткового задоволення позову та стягнення з відповідача суми основного боргу, пені, інфляційних втрат і 3% річних.

Предметом перегляду Верховним Судом України є постанова Вищого господарського суду України від 2 листопада 2011 року в частині визнання недійсним пункту 7.10 договору та вирішення позовних вимог про стягнення із КП "Фастівтепломережа" нарахованої позивачем за період з 1 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року пені у розмірі 116 821,50 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем пеню нараховано за період шість місяців, які передували зверненню до суду з позовом, з посиланням на пункт 7.10 договору.

У даній справі Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову в частині стягнення пені за неналежне виконання зобов'язання за договором, оскільки положення пункту 7.10 договору, якими передбачено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення з претензією або позовом, суперечать вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України.

В основу постанови суду касаційної інстанції у справі № 13/110-11 за подібних предмету і підстав заявленого позову, умов договору та встановлених судами обставин справи покладено висновок про те, що умови договору поставки щодо нарахування пені за шість місяців, які передували моменту звернення з претензією або позовом, не суперечать приписам частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено можливість визначення у договорі такого порядку нарахування штрафних санкцій.

Усуваючи розбіжності, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із наступного.

Статтею 611 ЦК України та статтею 230 ГК України встановлено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Відповідно до частин першої і третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору щодо порядку та строків оплати отриманого природного газу покупець зобов'язується сплатити (крім суми заборгованості) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 7.10 договору неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення із претензією або позовом.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України (435-15) , якщо інші строки не встановлено ГК України (436-15) .

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України (435-15) .

Враховуючи викладене, у справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України обґрунтовано погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що положення пункту 7.10 договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за природний газ проводиться відповідачем плановими платежами до 10, 20 та 30 (31) числа місяця, в якому поставляється газ. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Зі змісту зазначеного пункту договору випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожним актом передачі-приймання газу окремо.

У даній справі Вищий господарський суд України обґрунтовано визнав правильним стягнення пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, та в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності, у розмірі 5 554,67 грн пені (за актом передачі-приймання від 31 березня 2010 року за період з 1 по 11 жовтня 2010 року в сумі 2 567,87 грн і за актом передачі-приймання від 30 квітня 2010 року за період з 1 жовтня по 11 листопада 2010 року в сумі 2 986,80 грн), та залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2011 року.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Відмовити у задоволенні заяви дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 2 листопада 2011 року у справі № 17/034-11.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.