3-53гс12 Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки - 20.11.2012 Прийняття

заяву Дніпропетровської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року у справі № 28/5005/640/2012 за позовом прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки,

У листопаді 2011 року прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», третя особа - Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, про внесення змін до п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2006 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та банком, в якому просив викласти п. 4.1 в наступній редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України (2755-17) ».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не надав згоди на приведення п. 4.1 спірного договору оренди, який встановлює розмір орендної плати, у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03 червня 2008 року та ст. 288 Податкового кодексу України, якими визначено граничні розміри річної орендної плати за земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2012 року скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 березня 2012 року та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2012 року скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 березня 2012 року залишено без зміни.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки про те, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору оренди земельної ділянки, у разі виникнення такої необхідності, позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.

Дніпропетровською міською радою в порядку ст. 111-19 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 188 ГК України у правовідносинах щодо порядку внесення змін до господарських договорів.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанову Вищого господарського суду України від 12 червня 2012 року у справі № 17/5005/8502/2011, в якій висловлено правову позицію про те, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору оренди земельної ділянки, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє прокурора права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 28/5005/640/2012 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 жовтня 2012 року:

- відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року у справі № 28/5005/640/2012,

- витребувано матеріали справи,

- доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 188 ГК України у правовідносинах щодо порядку внесення змін до господарських договорів,

- визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання у правовідносинах щодо порядку внесення змін до господарських договорів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши викладені в заяві доводи, Судова палата вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 30 січня 2006 року між Дніпропетровською міською радою та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки строком дії на п'ятнадцять років (п. 3.1 договору оренди).

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки та дорівнює земельному податку. Розмір орендної плати переглядається щорічно, зокрема і у випадку зміни розмірів земельного податку, та в інших випадках, передбачених законом (п.п. 4.1, 4.7 договору оренди).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 3 червня 2008 року за № 309-VI (309-17) внесено зміни до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) . Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

У зв'язку із введенням в дію з 1 січня 2011 року Податкового кодексу України (2755-17) Закон України "Про плату за землю" (2535-12) втратив чинність (ч. 2 прикінцевих положень Податкового кодексу України (2755-17) ).

Статтею 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, встановлення ст. 288 ПК України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати.

Проте, відповідних змін до п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2006 року з метою приведення його у відповідність до вимог Податкового кодексу України сторонами договору не здійснено, факту надання відповідачем згоди на внесення змін до договору господарськими судами не встановлено.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2012 року та залишаючи без зміни рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 березня 2012 року, вказав про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору оренди земельної ділянки, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.

Проте з таким висновком не можна погодитися з наступних підстав.

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (v015p710-02) (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Аналогічну правову позицію про те, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача та вирішити спір в судовому порядку, викладено у постанові Вищого господарського суду України від 12 червня 2012 року у справі № 17/5005/8502/2011.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року у справі № 28/5005/640/2012 прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права та підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись ст.ст. 111-14- 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

Заяву Дніпропетровської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року у справі № 28/5005/640/2012 задовольнити.

Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 26 червня 2012 року у справі № 28/5005/640/2012, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111 -16 ГПК України.

Правова позиція справа 3-53гс12

За відсутності згоди відповідача на зміну умов договору оренди, недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди не позбавляє його права звернутися до суду з позовом про зміну умов договору.