Верховний Суд України у складі:

розглянувши заяву приватної фірми "Валентина" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року у справі № 2/52-09 за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське РУ" до приватної фірми "Валентина" про розірвання договору оренди та стягнення 45038 грн 07 коп.,

У грудні 2009 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське РУ" (далі – Банк) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до приватної фірми "Валентина" (далі – Фірма) про розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 10 жовтня 2007 року, розташованих за адресою: м. Суми пров. 9-го Травня, 10а, та стягнення 45 038 грн 07 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що через світову фінансову кризу, нерентабельність і збитковість відділення Банку було закрито, штат працівників скорочено, орендоване приміщення вивільнено і опечатано. У зв’язку з відмовою відповідача розірвати договір оренди за згодою сторін Банк просив розірвати договір у судовому порядку та стягнути з відповідача вартість здійснених поліпшень орендованого майна в сумі 45 038 грн 07 коп.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09 лютого 2010 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди нежитлових приміщень від 10 жовтня 2007 року з моменту їх вивільнення позивачем 05 жовтня 2009 року. В частині стягнення 45 038 грн 07 коп. позовні вимоги залишено без розгляду. Рішення обгрунтовано тим, що внаслідок світової економічної кризи відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, і подальше виконання спірного договору призвело б до порушення майнових інтересів позивача, що відповідно до ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання договору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині розірвання договору оренди нежитлових приміщень та відмовлено у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанову мотивовано відсутністю одночасно всіх умов, передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року скасовано постанову апеляційного господарського суду та залишено без змін рішення суду першої інстанції.

У заяві Фірма просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 652 ЦК України у подібних правовідносинах.

До поданої заяви заявник долучив копію постанови Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року у справі № 5004/84/11, у якій, на думку заявника, висловлено протилежну правову позицію.

Ухвалою від 16 січня 2012 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 2/52-09 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 10 жовтня 2007 року між Банком та Фірмою було укладено договір оренди частини нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Суми, пров. 9-го Травня, 10а, загальною площею 154 кв.м, строком на п’ять років з дати фактичного прийняття майна орендарем за актом прийому-передачі майна.

Листом від 24 вересня 2009 року № 12/055 Банк звернувся до Фірми з пропозицією про дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна на підставі ст. 652 ЦК України у зв’язку з істотною зміною обставин. Фірма пропозиції не прийняла.

Отже, предметом спору між Банком та відповідачем є дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна на підставі ст. 652 ЦК України.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України, на підставі якої пред’явлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, – змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Господарський суд обставин, які б підтверджували сукупність і наявність таких чотирьох умов не встановив і доказів, у розумінні ст. 33 ГПК України, того, що у зв’язку з фінансовою кризою, виконання спірного договору оренди сторонами призвело до порушення їхніх майнових інтересів, позбавило Банк, який був заінтересований в укладенні цього договору, того, на що він розраховував, не навів.

За таких обставин, господарський суд, із висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не мав підстав для застосування ч. 2 ст. 652 ЦК України при розірванні спірного договору оренди.

Аналогічну правову позицію про те, що підстав для розірвання спірного договору оренди немає, якщо заінтересована сторона не довела одночасну наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, викладено в постанові Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року у справі № 5004/84/11.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2011 року у справі № 5004/84/11 прийнята внаслідок неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа – направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись статтями 11114 - 11126 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України

Заяву приватної фірми "Валентина" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року у справі № 2/52-09 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року у справі № 2/52-09 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .