3-139гс11 Про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та переведення прав за договором застави майнових прав - 26.12.2011 Прийняття

заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон Агро" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 року у справі № 4/1 за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі – ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") до товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон Агро" (далі – ТОВ "Оріон Агро"), комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району", товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон – Альфа Крим" (далі – ТОВ "Оріон – Альфа Крим"), Привітненської сільської ради міста Алушти, державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Кримської регіональної філії про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та переведення прав за договором застави майнових прав,

У червні 2009 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідачів про:

- стягнення з ТОВ "Оріон Агро" заборгованості за кредитним договором № К-33-2006 від 9 червня 2006 року в розмірі 11 626 665,22 грн;

- звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки

№ З-33/2-2006 від 30 червня 2006 року;

- зобов’язання КП "Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району" зареєструвати право власності на майно, що є предметом іпотеки № З-33/2-2006 від 30 червня 2006 року;

- звернення стягнення на предмет застави за договорами застави обладнання від 9 червня 2006 року № З-33-2006 та від 30 червня 2006 року № З-33/3-2006;

- переведення на нього права та обов’язків орендаря за договором оренди землі від 27 листопада 2005 року, укладеного між ТОВ "Оріон –Альфа Крим" і Привітненською сільською радою міста Алушти;

- зобов’язання державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Кримської регіональної філії зареєструвати за позивачем право оренди земельної ділянки, що є предметом договору оренди землі від 27 листопада 2005 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 9 червня

2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" (правонаступник ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ТОВ "Оріон Агро" було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № К-33-2006.

У забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "Оріон Агро" уклало з Банком:

- договір іпотеки № З-33/2-2006 від 30 червня 2006 року – іпотека нежитлових приміщень,

- договір застави обладнання № З-33/3-2006 від 30 червня 2006 року – застава обладнання,

- договір застави обладнання № З-33-2006 від 9 червня 2006 року – застава обладнання,

- договір застави майнових прав № 27/08/2007 від 27.08.2007 р., – згідно з яким майновим поручителем зобов’язань ТОВ "Оріон Агро" за договором відновлювальної кредитної лінії № К-33-2006 від 9 червня 2006 року виступило ТОВ "Оріон-Альфа Крим". Предметом вказаного договору застави майнових прав є право ТОВ "Оріон-Альфа Крим" оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, с. Привітне.

Вимоги позивача до ТОВ "Оріон Агро" та ТОВ "Оріон-Альфа Крим" як майнового поручителя про виконання зобов’язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів відповідачами залишено без задоволення.

Посилаючись на ст. 16 ЦК України, статті 33, 36 та 37 Закону України "Про іпотеку", статті 1, 19, 20 та 23 Закону України "Про заставу", позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 8 лютого 2011 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року, позов задоволено частково:

- стягнуто з ТОВ "Оріон Агро" грошові кошти у розмірі 7.324.724,85 грн на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію № К-33-2006 від 9 червня 2006 року;

- звернуто стягнення на заставлене майно за договорами № З-33/2-2006 від 30 червня 2006 року, № З-33/3-2006 від 30 червня 2006 року, № З-33-2006 від 9 червня 2006 року та визнано за позивачем право власності на це майно;

- у позові ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ТОВ "Оріон-Альфа Крим", Привітненької сільської ради, державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Кримської регіональної філії про переведення прав та обов’язків орендаря за договором оренди землі від

27 листопада 2005 року та у позові до комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району" про переведення прав та обов’язків орендаря за договором оренди землі від 27 листопада 2005 року – відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року залишено без змін.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки господарських судів про те, що відповідно до статей 36 та 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість визнання за іпотекодержателем права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки на підставі рішення суду. Крім того, касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заставодержатель, подавши позов про визнання права власності на предмет застави в порядку ч. 1 ст. 392 ЦК України, реалізував своє право звернення стягнення на заставлене майно, передбачене ст. 20 Закону України "Про заставу".

ТОВ "Оріон Агро" у порядку ст. 11119 ГПК України (1798-12) подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 року у справі № 4/1 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 35, статей 36 – 39 Закону України "Про іпотеку" (898-15) , ч. 6 та 7 ст. 20, ч. 1 ст. 21 Закону України "Про заставу", ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України, у правовідносинах щодо визнання права власності на предмет іпотеки та переведення прав за договором застави майнових прав.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 21 липня 2011 року у справі № 13/178-10, від 13 квітня

2010 року у справі № 11/237/08, у яких висловлено правову позицію про те, що відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 33, статей 36 та 37 Закону України "Про іпотеку", ч. 6 та 7 ст. 20, ч.1 ст. 21, ст. 38 Закону України "Про заставу" та статей 24, 26 та 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" набуття права власності кредитором на предмети іпотеки та застави здійснюється шляхом передачі йому права власності. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання права власності в порядку ч. 1 ст. 392 ЦК України не відповідає вимогам закону, оскільки позивач не є власником об’єктів іпотеки та застави.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2011 року у справі № 4/1 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 грудня 2011 року:

- відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 року у справі № 4/1;

- витребувано матеріали справи;

- доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України забезпечити підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 35, статей 36 – 39 Закону України "Про іпотеку" (898-15) , ч. 6 та 7 ст. 20, ч. 1 ст. 21 Закону України "Про заставу", ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України, у правовідносинах щодо визнання права власності на предмет іпотеки та переведення прав за договором застави майнових прав;

- визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання норм матеріального права неоднаково застосованих судом касаційної інстанції .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", дослідивши викладені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 30 червня 2006 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Оріон Агро" було укладено договір іпотеки № 3-33/2-2006 в забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "Оріон Агро" за кредитним договором від 9 червня 2006 року № К-33-2006, укладеним з позивачем.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору іпотеки предметом цього договору є нерухоме майно.

Пунктом 11.3.1 договору встановлено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1 та 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодеожателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п’ятої ЦК України (435-15) . При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень" (1255-15) .

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. Господарські суди, з висновками яких погодився касаційний суд, обґрунтовано зазначили, що звернення стягнення і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду може застосовуватися, якщо це передбачено договором.

Крім того, господарськими судами встановлено, що 9 червня 2006 року за № З-33-2006 та 30 червня 2006 року за № З-33/3-2006 між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Оріон Агро" було укладено договори іпотеки в забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "Оріон Агро" за кредитним договором від 9 червня 2006 року № К-33-2006, укладеним з позивачем.

Згідно з пунктом 1.2 зазначених договорів застави предметом цих договорів є рухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 2 Закону України "Про заставу" визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше передбачено Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" (2654-12) застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень" установлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 цього Закону визначено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження суд може обрати один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд.

Господарськими судами встановлено, що відповідно до пункту 9 договору застави № З-33/3-2006 від 30 червня 2006 року позасудовий спосіб звернення стягнення на заставлене майно здійснюється заставодержателем шляхом, зокрема, отримання предмету застави у власність.

Аналогічний зміст містить пункт 9 договору застави № З-33-2006 від 9 червня 2006 року.

Таким чином, установивши, що за договорами застави позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно Банком, як заставодержателем, обрано передачу майна у його власність, господарські суди, з висновками яких погодився касаційний суд, обґрунтовано визнали за позивачем право власності на заставлене майно.