3-69гс11 Про зобов`язання прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, що була надана для розширення будівництва очисних споруд (КОС) - Текст документа

розглянувши заяву державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 року у справі № 6/181/11 за позовом державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" до Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області; треті особи – Неданчицька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, Славутицька міська рада Київської області, Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" м. Славутича Київської обл., про спонукання виконати певні дії,

У грудні 2009 року державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська атомна електростанція" (далі – ДСП ЧАЕС) звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі – Ріпкінська РДА) про зобов’язання прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 7,4 га, яку було надано для розширення будівництва очисних споруд (КОС), на підставі рішення № 57 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 15 серпня 1996 року.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що спірну земельну ділянку, надану в користування позивачу для розширення будівництва очисних споруд, передано ним до територіальної громади м. Славутича Київської області згідно з актом приймання-передачі від 30 жовтня 2005 року і на даний час балансоутримувачем цього об’єкта є комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" м. Славутича Київської області. Разом з тим, відповідач за заявою позивача не приймає рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою ДСП ЧАЕС, внаслідок чого порушуються права та інтереси позивача, що полягають у нарахованій податковими органами сплаті на землю, яка фактично не знаходиться у користуванні ДСП ЧАЕС.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на переоформлення земельної ділянки з балансу ДСП ЧАЕС на баланс комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" м. Славутича Київської області.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11 лютого 2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 року постанову суду апеляційної та рішення суду першої інстанцій залишено без змін. В основу постанови касаційного суду покладено висновок про те, що спосіб захисту порушеного права, визначений позивачем в позовній заяві про визнання незаконною бездіяльність відповідача та зобов’язання його прийняти рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, яку було надано позивачу на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкінського району від 15 серпня 1996 року, не відповідає положенням чинного законодавства, відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Судові рішення обґрунтовано відсутністю у відповідача прав власника і управління землями на прийняття рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою.

У заяві ДСП ЧАЕС просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 року у справі № 6/181/11.

Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм статей 120, 122 та 142 Земельного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

До поданої заяви заявник долучив копію постанови в аналогічній справі від 9 лютого 2011 року № 6/180/10, у якій, на його думку, висловлено протилежну правову позицію.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 15 серпня 1996 року № 57 Управлінню капітального будівництва виробничого об’єднання Чорнобильська атомна електростанція та надано у постійне користування земельну ділянку площею 7,4 га для розширення будівництва очисних споруд. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 186.

Відповідно до довідки за формою 6-зем від 20 січня 2010 року станом на 1 січня 2010 року вказана земельна ділянка площею 7,4 га, обліковується як забудована земля за межами населеного пункту.

Наказом Міністерства палива та енергетики України від 8 серпня 2005 року №367 "Про передачу об'єктів ДСП ЧАЕС до комунальної власності територіальної громади м. Славутича Київської області згідно із актом прийому-передачі від 30 листопада 2005 року передано об'єкт "Розширення і реконструкція КОС".

22 травня 2009 року позивач направив відповідачу лист № 1995/39/5-212 із проханням у зв'язку з переданням об'єктів у комунальну власність територіальної громади м. Славутича Київської області припинити право постійного користування землею та анулювати акти на право постійного користування землею, зокрема земельної ділянки площею 7,4 га, наданої для розширення будівництва очисних споруд.

Будь-якого рішення за поданою позивачем заявою Ріпкинська РДА не прийняла.

Спір між сторонами виник з приводу оспорювання бездіяльності Ріпкинської РДА при здійсненні нею повноважень щодо прийняття рішення за заявою про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року та рішення господарського суду Чернігівської області від 11 лютого 2010 року про відмову в задоволенні пред’явлених позовних вимог, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність обраного позивачем у межах розгляду справи в порядку господарського судочинства способу захисту порушеного права приписам статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Проте такий висновок суду касаційної інстанції не відповідає нормам матеріального права.

Стаття 16 ЦК України, зокрема, передбачає такий спосіб захисту порушених прав та інтересів, як визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України).

Такий спосіб захисту кореспондується і з приписами статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено можливість захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Одночасно з висновком про невідповідність вимогам закону обраного позивачем способу захисту ВГСУ вважав правильним висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність порушень з боку Ріпкинської РДА положень статей 122, 142 Земельного кодексу України, якими визначено можливість припинення права постійного користування земельною ділянкою за заявою землекористувача про добровільну відмову та повноваження районних державних адміністрацій щодо передачі земельних ділянок у користування, та не звернув увагу на те, що наведені висновки є взаємовиключними.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього ж суду в іншому судовому рішенні у справі № 6/180/10, то заява ДСП ЧАЕС підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 111-23, 111-24 та 111-26 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України

Заяву державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 року у справі № 6/181/11 скасувати.

Справу № 6/181/11 направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Спосіб захисту у вигляді пред"явлення вимог про зобов"язання вчинити дії передбачений статті 20 ГК України, якою встановлено можливість захисту прав і законних інтересів суб"єкта господарювання шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.