3-34гс11 Про повернення безпідставно стягнутих коштів - 16.05.2011 Прийняття

заяву відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року у справі № 10/7 за позовом відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" до державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", треті особи - Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція, Державна податкова інспекція у м. Львові, про повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 75182,53 грн.,

У січні 2010 року відкритим акціонерним товариством "Закарпатінтерпорт" заявлено позов до державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", треті особи - Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція, Державна податкова інспекція у м. Львові, про стягнення з відповідача на користь позивача 20954,65 грн. безпідставно стягнутих за період січень-лютий 2007 року коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

У подальшому позивач неодноразово уточнював позовні вимоги. Останньою заявою про збільшення розміру позовних вимог № 128 від 15 березня 2010 року, яка подана до суду 22 березня 2010 року, позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно стягнуті кошти в розмірі 75182,53 грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відповідачем за період січень-червень 2007 року в порушення вимог п. 5.15. ст. 5 та п.п. 6.2.4 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" було безпідставно нараховано та стягнуто з особового рахунка позивача у рахунок оплати податку на додану вартість 75182,53 грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, в т.ч.: за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів; за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм., подача та збирання вагонів з транзитним вантажем на/з під'їзних колій позивача; користування вагонами, в яких перевозився транзитний вантаж на час здійснення перевантажувальних операцій; участь представника залізниці для визначення стану транзитного вантажу у вагонах колії 1435 мм., що прибули під перевантаження; перевід стрілок при подачі та збиранні локомотивом залізниці вагонів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 березня 2010 року позов задоволено, вирішено стягнути із державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на користь відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" 75 182,53 грн. безпідставно стягнутих коштів, 751,82 грн. сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Господарський суд при винесенні рішення виходив з того, що відповідно до п. 5.15 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" операції з надання послуг по перевезенню пасажирів та вантажів транзитом через територію України звільняються від оподаткування, у зв’язку з чим безпідставно нараховано та стягнуто з особового рахунка позивача у рахунок оплати податку на додану вартість 75182,53 грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

З огляду на наведене та враховуючи положення ст. 1212 ЦК України, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2010 року рішення господарського суду Львівської області від 23 березня 2010 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" на користь державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" 375,20 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

В основу постанови апеляційного господарського суду покладено висновки про те, що належних доказів виконання саме робіт (послуг), які у відповідності до норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) звільняються від оподаткування чи оподатковуються за нульовою ставкою, позивачем суду не надано.

Одночасно апеляційний господарський суд вказав, що оскільки спірна сума є податком на додану вартість, яка утримана відповідачем та перерахована до Державного бюджету України, то така сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України. Та обставина, що відповідач розпорядився спірною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер правовідносин сторін і не припиняє їх, а відтак відсутні підстави для повернення коштів за статтею 1212 ЦК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2010 року залишено без зміни.

Касаційний суд погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що спірна сума не може вважатись отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки така сума є податком на додану вартість, який утримано з позивача та перераховано до Державного бюджету України.

ВАТ "Закарпатінтерпорт" в порядку ст. 11119 ГПК України (1798-12) подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року у справі № 10/7 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 1212 ЦК України у правовідносинах щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 11 березня 2010 року у справі № 14/209, від 18 жовтня 2006 року у справі № 1/59-06-1810, від 1 листопада 2007 року у справі № 3/174-07/5251, від 1 листопада 2007 року у справі № 3/175-07/5252, від 20 грудня 2007 року у справі № 28/252-07-7130, від 20 грудня 2007 року у справі № 28/253-07-7131, від 1 квітня 2008 року у справі № 3/328-07-8831, від 1 квітня 2008 року у справі № 3/329-07-8832 в яких висловлено правові позиції про те, що безпідставно нараховані та отримані від платника суми податку на додану вартість відповідно до ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16 березня 2011 року у справі № 10/7 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року.

Ухвалами Верховного Суду України від 25 березня 2011 року:

- відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року у справі № 10/7,

- витребувано матеріали справи,

- доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 1212 ЦК України у правовідносинах щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави,

- визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання ст. 1212 ЦК України у правовідносинах щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи ВАТ "Закарпатінтерпорт", Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 25 грудня 2002 року ВАТ "Закарпатінтерпорт" та ДТГО "Львівська залізниця" в особі Ужгородської дирекції уклали договір № 394 про подачу та забирання вагонів, відповідно до п. 1 якого здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці.

Пунктом 14 вказаного договору передбачено, що позивач як користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва № 1, а за додаткові послуги згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу по станції Чоп.

Крім того, між позивачем і відповідачем 12 березня 2003 року було укладено договір № 05/03 по наданню послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів залізницями України та країн СНД.

Одночасно господарськими судами встановлено, що у відповідності до вищевказаних договорів протягом січня-червня 2007 року відповідачем надані послуги ВАТ "Закарпатінтерпорт", в тому числі, по подачі та забиранню вагонів з транзитним вантажем, користування вагонами, в яких перевозиться транзитний вантаж, на час здійснення перевантажувальних операцій, участь представника залізниці для визначення стану транзитного вантажу у вагонах колії 1435 мм. які прибули для перевантаження.

Розрахунки за послуги, пов'язані з обслуговуванням транзитних вантажів, проводилися за попередньою оплатою через Технологічний підрозділ по обробці перевізних документів ДТГО "Львівська залізниця" і обліковувалися відповідачем на єдиному для всіх видів послуг особовому рахунку позивача.

Оспорювана сума - 75182,53 грн., яка стягнута відповідачем з попередньої оплати позивача, є сумою нарахованого ПДВ за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Отже, предметом спору в даній справі є стягнення суми податку на додану вартість, утриманої відповідачем та перерахованої до Державного бюджету України.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відносяться до компетенції податкових органів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана його повернути потерпілому.

Предметом регулювання вказаної норми закону є цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

У даній справі оспорюється повернення ПДВ, утриманого з позивача та перерахованого до Державного бюджету України. Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, спірна сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.

Та обставина, що відповідач розпорядився спірною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому ст. 1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Касаційний суд, залишаючи без зміни постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2010 року, якою відмовлено в задоволенні позову, обґрунтовано виходив з того, що спірна сума податку, стягнута з особового рахунка позивача, не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.

За таких обставин відсутні підстави для скасування законної постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2010 року у справі № 10/7 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим у задоволенні заяви ВАТ "Закарпатінтерпорт" слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 11114 — 11126 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України, -

у задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2010 року у справі № 10/7 відмовити.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111 16 ГПК України (1798-12) .

Положення статті 1212 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.