Верховний Суд України у складі:

головуючого Потильчака О.І.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М.,

Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І.,

Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,

Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І.,

Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І.,

Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л.,

Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В.,

Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б.,

Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О.,

Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., Шицького І.Б.,

Школярова В.Ф., Яреми А.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відкритого акціонерного товариства "Мусон" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 року в справі №4/46-40/32 за позовом прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Фонду державного майна України, 3-тя особа – відкрите акціонерне товариство "Мусон", про визнання наказу недійсним,

У грудні 2008 року прокурор Гагарінського району м. Севастополя звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Фонду державного майна України (далі – ФДМУ), 3-тя особа – відкрите акціонерне товариство (далі – ВАТ) "Мусон", про визнання недійсним наказу ФДМУ №38-АТ від 1 квітня 1996 року із змінами, внесеними наказом №1749 від 11 вересня 1998 року, щодо передачі у власність ВАТ "Мусон" гуртожитку, розташованого по вул. Глухова, 9 у м. Севастополі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що наказом ФДМУ №38-АТ від 1 квітня 1996 року державне підприємство завод ім. В.Д. Калмикова перетворено у ВАТ "Мусон", а наказом відповідача №1749 від 11 вересня 1998 року цей наказ доповнено пунктом 4 про затвердження переліку майна, що передається у власність ВАТ "Мусон", до якого згідно з додатком було включено, між іншим, гуртожиток на 216 місць (інв.№1061), який знаходиться за вищезазначеною адресою.

Оскільки передачу вказаного об’єкта у власність ВАТ "Мусон" здійснено всупереч вимогам законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та Житлового кодексу УРСР (5464-10) , згідно з якими гуртожитки не підлягають приватизації, прокурор просив про задоволення позову.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 22 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2010 року, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 року зазначені судові рішення залишено без змін.

При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до п.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ч.2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонено приватизацію об’єктів державного житлового фонду, а в разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад, а оскільки відповідно до ст.ст. 4- 6 Житлового кодексу УРСР гуртожитки відносяться до об’єктів державного житлового фонду, тому згідно з вимогами ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають. Разом із тим, положеннями зазначеного Закону не встановлювався порядок приватизації об’єктів державного житлового фонду, що знаходиться у повному господарському віданні підприємств, і не передбачалося набуття права власності на гуртожитки разом з іншим майном у процесі його приватизації.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 11116 ГПК України (1798-12) , ВАТ "Мусон" просить скасувати зазначену постанову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

На обґрунтування заяви додано постанови Вищого господарського суду України, прийняті при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, зокрема в справах: №№11/465, 09-03-05/2867, 3/372-30/328, 2-29/5095-2006, 2-1/17489-2007.

За результатами розгляду касаційних скарг в даних справах Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин ті ж самі положення закону, дійшов висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин гуртожитки не відносилися до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи судом установлено, що відповідно до Указів Президента України №699/94 від 26 листопада 1994 року (699/94) , №224/94 від 11 травня 1994 року (224/94) та на підставі поданих комісією з підготовки до приватизації документів ФДМУ 1 квітня 1996 року видав наказ №38-АТ "Про створення холдингової компанії "Мусон" згідно з яким, державне підприємство завод імені В.Д. Калмикова перетворено у ВАТ "Мусон". Також затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу заводу імені В.Д. Калмикова станом на 1 грудня 1995 року, складений відповідно до Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №36 від 18 січня 1995 (36-95-п) року.

Наказом ФДМУ №1749 від 11 вересня 1998 року "Про внесення доповнень до наказу Фонду №38-АТ від 1 квітня 1996 року" зазначений наказ доповнено пунктом 4 про затвердження переліку майна, що передається у власність ВАТ "Мусон", до якого згідно з додатком було включено, між іншим, гуртожиток на 216 місць (інв.№1061), який знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Глухова, 9.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, Вищий господарський суд України виходив із того, що відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу УРСР гуртожитки є об’єктами державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, та передаються у комунальну власність.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на момент приватизації державного підприємства) встановлено, що до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" дія цього Закону не поширюється, зокрема на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 39 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 18 січня 1995 року (36-95-п) (в редакції на момент приватизації державного підприємства), визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а також вартість об’єктів, що не підлягають приватизації.

Разом із тим, відповідно до ч.2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.

В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів ( ч.2 п.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 891 від 6 листопада 1995 року (891-95-п) , в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду крім гуртожитків. Зміни до п.2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26 травня 2004 року (695-2004-п) .

Отже, на момент проведення приватизації державного підприємства заводу імені В.Д. Калмикова гуртожитки не відносилися до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про те, що гуртожитки є об’єктами державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, та передаються у комунальну власність не ґрунтується на вимогах законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України

Заяву відкритого акціонерного товариства "Мусон" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 ГПК України (1798-12) .