Верховний Суд України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі – Компанія) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 вересня 2010 року у справі № 11/93-09 за позовом Компанії до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Херсонгаз" (далі – Товариство) про стягнення суми,

У жовтні 2010 року д о Верховного Суду України звернулася Компанія із зазначеною вище заявою, мотивуючи її тим, що, залишаючи без змін прийняту у цій справі постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11 червня 2010 року, якою позов було задоволено частково, суд касаційної інстанції виходив із того, що поставлений за укладеним між сторонами договором від 29 грудня 2006 року № 06/06-845 на постачання природного газу (далі – Договір) природний газ мав використовуватися відповідачем виключно для подальшої реалізації населенню, а отже при розрахунках між сторонами за вказаною угодою слід застосовувати положення постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року № 2246 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання" (2246-99-п) із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року № 821 (821-2007-п) , (далі – постанова). Відповідно до пункту 10 Правил (2246-99-п) визначена постачальником вартість переданого у 2007 році газу, яка дорівнює 91 204 201 грн. 47 коп., є лише попередньою вартістю. Водночас суди встановили, що вартість фактично спожитого населенням Херсонської області природного газу в 2007 році з перерахунком, здійсненим експертом відповідно до вимог Правил, дорівнює 86 001 804 грн. 14 коп., а тому саме ця сума підлягає сплаті за природний газ, поставлений позивачем за умовами Договору.

Разом із тим у своїй постанові від 12 листопада 2009 року у справі № 14/72 за позовом Компанії до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" про стягнення суми при розгляді аналогічного спору Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що укладений між Компанією та газопостачальною організацією договір на постачання природного газу не поширюється на відносини між цією організацією та населенням, оскільки Компанія за вказаною угодою не здійснювала поставку природного газу безпосередньо населенню, а тому на зазначені правовідносини не поширюється дія Постанови (2246-99-п) . За таких обставин Компанія не має обов’язку проводити перерахунок оплати вартості фактично переданого відповідачу природного газу в разі, якщо останній здійснює перерахунок оплати вартості спожитого населенням газу за умовами Правил (2246-99-п) . Заявник вказує на те, що цієї правової позиції суд касаційної інстанції також дотримувався при перегляді судових рішень у справах № 37/320, 41/195, 37/190, 5/167-09, 9/59.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 10 Правил (2246-99-п) розрахунок населення за надані послуги з газопостачання здійснюється починаючи з 1 січня 2007 року за роздрібними цінами, диференційованими залежно від обсягів споживання, що встановлені НКРЕ, за показаннями лічильників газу, а у разі їх відсутності – за нормами споживання природного газу.

Відповідно до пункту 1 Правил (2246-99-п) вказаний нормативно-правовий акт регулює відносини між газопостачальними підприємствами, газорозподільними підприємствами та фізичними особами – споживачами газу. Зі змісту Правил (2246-99-п) вбачається, що обов’язок здійснювати перерахунок вартості природного газу, поставленого споживачам газу – фізичним особам, встановлений для постачальників газу, які постачають його безпосередньо населенню відповідно до укладених з окремими фізичними особами договорів.

Суди нижчих інстанцій встановили, що позивач не здійснював і не здійснює постачання природного газу безпосередньо населенню, а тому, зважаючи на те, що правовідносини між сторонами ґрунтуються на договорі, який не стосується відносин відповідача з населенням, позивач не зобов’язаний здійснювати перерахунок оплати вартості поставленого відповідачу природного газу на підставі вказаного нормативного акта.

За частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на підставі договорів.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Під час розгляду вказаної справи судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що сторони уклали між собою Договір, відповідно до умов якого та на підставі підписаних сторонами додаткових угод позивач зобов’язався передати відповідачу в 2007 році певний обсяг природного газу для потреб населення з урахуванням можливих обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), а відповідач – прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Кількість газу, поставленого відповідачу, оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які є підставою для остаточних розрахунків (пункти 3.3, 3.4 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також судами встановлено, що на підставі актів приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів цієї справи, протягом січня – грудня 2007 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято за Договором природний газ на загальну суму 91 204 201 грн. 47 коп.

За таких обставин, прийнявши поставлений позивачем природний газ у кількості та за ціною, що зазначені в актах приймання-передачі (які відповідно до умов пункту 3.4. Договору є підставою для остаточних розрахунків), відповідач набув право власності на вказану продукцію, а отже зобов’язаний здійснити оплату цієї продукції в повному обсязі з урахуванням штрафних санкцій, встановлених за несвоєчасне виконання зобов’язання.

З огляду на викладене висновок Вищого господарського суду України про те, що оплата вартості поставленого позивачем природного газу за умовами Договору підлягає перерахунку на підставі Правил (2246-99-п) , є неправомірним, а прийнята ним постанова – незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 11123 – 11125 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України

Заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .