Верховний Суд України у складі:

розглянувши заяву відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 8 вересня 2010 року у справі № 26/2 за позовом відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" до державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", треті особи: Державна податкова інспекція у м. Львові, Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція - про стягнення суми,

У січні 2009 року відкрите акціонерне товариство "Закарпатінтерпорт" (далі – ВАТ "Закарпатінтерпорт") звернулося до господарського суду із позовом до Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" (далі – ДТГО "Львівська залізниця") про стягнення з урахуванням збільшення позовних вимог 67 042, 40 грн.

Позов мотивовано тим, що вказану суму протягом січня – червня 2006 року безпідставно було нараховано та стягнуто відповідачем з особового рахунку позивача, відкритого в Технічному центрі з обробки перевізних документів відповідача (далі – ТехПД), у рахунок оплати податку на додану вартість (далі – ПДВ) за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23 червня 2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2010 року, позов задоволено.

Вищий господарський суд України постановою від 8 вересня 2010 року зазначені постанову та рішення попередніх інстанцій скасував і прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 8 вересня 2010 року на підставах, передбачених статею 11116 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК України (1798-12) ), ВАТ "Закарпатінтерпорт", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), просив скасувати постанову суду касаційної інстанції з направленням справи на новий касаційний розгляд.

До поданої заяви заявник долучив копії постанов Вищого господарського суду України: від 29 вересня 2009 року у справі № 31/125, від 11 березня 2010 року у справі № 14/209, від 20 серпня 2010 року у справі № 19/18, від 18 жовтня 2006 року у справі № 1/59-06-1810, від 1 листопада 2007 року у справах № 3/174-07/5251 та № 3/175-07/5252, від 20 грудня 2007 року у справах № 28/252-07-7130 та № 28/253-07-7131, від 1 квітня 2008 року у справах № 3/328-07-8831 та № 3/329-07-8832, у яких суд касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши ті самі норми закону, зробив протилежні та, на його думку, правильні висновки про задоволення заявлених позовних вимог, та які підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 1 листопада 2010 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 26/2 для перегляду Верховним Судом України вищевказаної постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню на нижченаведених підставах.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що між ВАТ "Закарпатінтерпорт" та ДТГО "Львівська залізниця" було укладено ряд договорів:

- договір на експлуатацію залізничної під’їзної колії (ст. Мукачево) від 1 лютого 2001 року № 12;

- договір про подачу та забирання вагонів (ст. Чоп) від 25 грудня 2002 року № 394;

- договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 20 травня 2005 року № 148/12;

- договір про розмежування відповідальності сторін за незбереження вантажів від 25 липня 2003 року № 940;

- договір про надання послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів залізницями України та країн СНД від 12 березня 2003 року № 05/03.

Крім того, між позивачем та вищою стосовно відповідача організацією - ДАЗТУ "Укрзалізниця" було підписано Угоду про партнерство в галузі перевантаження, експедирування і виконання додаткових послуг при перевезенні експортно-імпортних та транзитних вантажів на західних залізничних кордонах України від 1 липня 1997 року.

У періоді, що розглядався судом, на підставі вказаних договорів позивач здійснював діяльність з перевалки (перевантаження вантажів із вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм), а також з митного декларування вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні.

Зазначену діяльність позивач здійснював як стосовно вантажів, що слідували транзитом через територію України, так і щодо вантажів, що імпортувались в Україну (розрахунки за останні не є предметом спору в цій справі).

Розрахунки за всі види послуг – як пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, так і пов'язані з перевезенням імпортних вантажів, а також за інші види послуг, проводилися за попередньою оплатою через ТехПД ДТГО "Львівська залізниця" і обліковувались відповідачем на єдиному для всіх видів послуг особовому рахунку позивача.

Оспорювана сума - 67 042, 40 грн. - стягнута відповідачем з попередньої оплати позивача, є сумою нарахованого ПДВ за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана його повернути потерпілому.

Предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

У цій справі спірна сума є сумою ПДВ, утриманою з позивача та перерахованою до Державного бюджету України. Порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.

Таким чином, спірна сума не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою в себе за рахунок відповідача.

Скасовуючи постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2010 року та рішення господарського суду Львівської області від 23 червня 2009 року і відмовляючи в задоволенні позову, Вищий господарський суд України свій висновок обґрунтовував тим, що спірна сума, стягнута з особового рахунку позивача і перерахована відповідачем до Державного бюджету в якості ПДВ, є переплатою цього податку та за характером правовідносин не є безпідставно набутою сумою, яка може бути повернута позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.

На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви ВАТ "Закарпатінтерпорт" слід відмовити.

Керуючись статтями 11123–11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України,

У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" відмовити.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .