3-4гс10 Про оплату перетікання реактивної електроенергії за договором про постачання електроенергії - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 серпня 2010 року в справі №42/562 за позовом акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Атол" про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії,

У жовтні 2009 року акціонерна енергопостачальна компанія (далі – АЕК) "Київенерго" звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Компанія Атол" про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії у розмірі 126550 грн. 10 коп., яка складається із 98450 грн. 15 коп. основного боргу, 4297 грн. 01 коп. штрафу, 10703 грн. 72 грн. пені, 10375 грн. 60 коп. інфляційних втрат та 2003 грн. 62 коп. трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язання за договором постачання електричної енергії №71914 від 1 жовтня 2008 року щодо оплати спожитої активної та реактивної електричної енергії.

Рішенням господарського суду м. Києва від 16 грудня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Компанія Атол" на користь АЕК "Київенерго" 84847 грн. 39 коп. основного боргу, 268 грн. 88 коп. інфляційних втрат, 86 грн. 92 коп. трьох відсотків річних, 9824 грн. 41 коп. пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ТОВ "Компанія Атол" на користь АЕК "Київенерго" 84847 грн. 39 коп. основного боргу, 10375 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 2003 грн. 62 коп. трьох відсотків річних, 8999 грн. 82 коп. пені.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 серпня 2010 року рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції виходив із того, що невиконання відповідачем умов договору щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем електричної енергії є підставою для стягнення з боржника суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, а також пені, розмір якої визначено умовами договору. Разом із цим, залишаючи без змін судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, передбаченого ч.2 ст. 231 ГК України, суд касаційної інстанції виходив із того, що дана норма застосовується в разі порушення строків виконання негрошового зобов’язання.

Оскільки сторони у договорі не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за порушення зазначеного зобов’язання не встановлено, а невиконане відповідачем договірне зобов’язання має грошовий характер, тому підстави для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді штрафу відсутні.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 серпня 2010 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 111-16 ГПК України (1798-12) , АЕК "Київенерго" просить скасувати зазначену постанову і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 231 ГК України. На обґрунтування заяви додано постанову Вищого господарського суду України від 29 червня 2010 року в справі №7/649 за позовом АЕК "Київенерго" до ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення заборгованості за договором використання електричної енергії, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, в тому числі вимог про стягнення штрафу.

За результатами розгляду касаційної скарги в даній справі, Вищий господарський суд України застосував до спірних правовідносин норму матеріального права, що міститься в ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому суд виходив із того, що штрафні санкції, передбачені зазначеною нормою, можуть бути застосовані за наявності двох умов: 1) вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або якщо порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; 2) вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме: за порушення умов зобов'язання щодо якості товарів (робіт, послуг) і за порушення строків виконання зобов'язання, в тому числі і грошового.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників АЕК "Київенерго", перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи №42/562 судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання за договором постачання електричної енергії №71914 від 1 жовтня 2008 року щодо оплати спожитої активної та реактивної електричної енергії, тобто грошового зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов’язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов’язання, пов’язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, висновок Вищого господарського суду України про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст. 231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов’язання, є обґрунтованим.