826/26308/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким нараховано суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб - 19.05.2020 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 (головуючий суддя - Вівдіченко Т.Р., судді: Собків Я.М., Сорочко Є.О.) у справі №826/26308/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 30.04.2015 № 759-17.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача не було правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 759-17, оскільки позивач є лише власником нежилого приміщення № 1 (групи приміщень № 8 (в літ. А) загальною площею 92,6 кв.м. по АДРЕСА_1, та не є ані користувачем, ані власником земельної ділянки, у зв`язку з чим обов`язку по сплаті земельного податку в нього не виникає.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2016 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2016.

В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема: підпунктів 14.1.147, 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, частин першої та третьої статті 125, статті, 206 Земельного кодексу України (2768-14) , статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що він не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій розміщеній належний йому об`єкт нерухомого майна, а тому обов`язок по сплаті земельного податку відсутній.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення № 1 (групи приміщень № 8 (в літ. А) загальною площею 92,6 кв.м. по АДРЕСА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи Договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 30.09.2009 зареєстрованим в реєстрі за № 1557, витягом з Державного реєстру правочинів від 30.06.2009 № 7451919 та реєстраційним посвідченням № 005304 від 15.07.2009.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 17.05.2012 року серії А № 221405, в якому зазначено: - місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1 ; - вид або види господарської діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).

Відповідно до договору оренди від 16.07.2012 нежиле приміщення загальною площею 92,6 кв.м. по АДРЕСА_1 позивачем передано в оренду Приватному акціонерному товариству "НВК Екотехнологія".

30.04.2015 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 759-17, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу нараховано суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 4687,62 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого у встановленому чинним законодавством порядку. Проте, у ситуації, що розглядається, відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що позивач набув статус власника/землекористувача щодо земельних ділянок під багатоквартирним житловим будинком, у якому розташоване належне ОСОБА_1 на праві власності (у тому числі спільної часткової) нежитлове приміщення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (1952-15) .

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України (2755-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 07.07.2015 № 21-775а15 в адміністративній справі № 826/12388/13-а.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під якими відповідачем згідно з оскаржуваним податковими повідомленням-рішенням нараховано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (1952-15) право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

А відтак, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежилими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (2755-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до положень пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України (2755-17) та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Крім цього, пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Приписи підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а), у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про правомірність нарахування грошового зобов`язання із земельного податку згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суд про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.