Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Барбари В.П.,

Суддів: Берднік І.С., Вовка І.В., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.

розглянувши за участю представників Генеральної прокуратури України – Рудак О.В., Міністерства юстиції України – Андреєвої О.Г., Ради Міністрів Автономної Республіки Крим – Курила А.А., Партенітської селищної ради – Гончарової К.І., Макарової Т.А., ЗАТ "Санаторій Карасан" – Даниленка С.І.

касаційне подання Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК по екології та природним ресурсам, Кабінету Міністрів України та касаційну скаргу Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища на постанову Вищого господарського суду України від

30 червня 2009 року у справі № 30/55-А-21/87 за позовом заступника Генерального прокурора України - прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології та природним ресурсам, Кабінету Міністрів України до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, ЗАТ "Санаторій Карасан", Алуштинського міського управління земельних ресурсів, треті особи - Партенітська селищна рада, Маломаяцька сільська рада про визнання недійсними постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,

У червні 2005 року прокурор Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології та природним ресурсам, Кабінету Міністрів України з позовом до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим і ЗАТ "Санаторій Карасан", на землі якого згідно з охоронним зобов’язанням Міністерства екології та природних ресурсів України від 17 травня 2002 року ОПСП №007 розташований парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, що відповідно до постанови Державного комітету з природних ресурсів УРСР від 30 серпня 1990 року № 18 та Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) належить до зазначеного фонду, про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439246 від 3 березня 2004 року реєстр 712 та державного акту на право власності на землю.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор послався на те, що відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності. Статтею 62 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на даний орган покладено державний контроль за дотриманням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Згідно

п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі під об’єктами природно-заповідного фонду; історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Однак, всупереч вимогам закону Радою Міністрів Автономної Республіки Крим укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки із ЗАТ "Санаторій "Карасан", про передачу землі державної власності під об’єктом природно-заповідного фонду в приватну власність.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції прокурор уточнив заявлені вимоги та просив: визнати недійсною постанову Ради Міністрів АРК № 432 (rb0432001-03) від 12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ

№ 439257439264 від 3 березня 2004 року реєстр № 712, укладений між Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та ЗАТ "Санаторій Карасан" у частині надання ЗАТ "Санаторій "Карасан" земельної ділянки площею 20,5892 га.; визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 березня 2004 року серії КМ №103463, виданий Алуштинським управлінням земельних ресурсів ЗАТ "Санаторій Карасан", на земельну ділянку площею 20,5892 га., розташовану між базою відпочинку Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос" Маломаяцької сільської ради м. Алушта АР Крим, та зареєстрований Алуштинським міським управлінням земельних ресурсів у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею; договір оренди № 3 підписаний головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та начальником Алуштинського управління земельних ресурсів; зобов’язати ЗАТ "Санаторій Карасан" повернути земельну ділянку площею 20,5892 га, розташовану між базою відпочинку Айвазовське Партенітської селищної раді і санаторієм "Утьос" Маломаяцької сільської ради м. Алушта АР Крим, до держави, в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 від

12 серпня 2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан" припинено, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року змінено резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 червня 2009 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року залишено без змін.

У касаційному поданні та касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах та неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року порушено провадження у справі з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 30 червня 2009 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши доводи касаційного подання та касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суд апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що продаж земельної ділянки державної власності на якій розташований об’єкт природно-заповідного фонду – парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва у приватну власність не суперечить п. "г" ч.4 ст. 84 ЗК України, оскільки ст. ст. 45, 49 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення можуть перебувати, крім державної, також у комунальній та приватній власності, та за ст. 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених ЗК України (2768-14) , провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а ст. 150 ЗК України не може бути застосовано до спірних правовідносин.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 серпня 2003 року Радою Міністрів Автономної Республіки Крим прийнята постанова № 432 (rb0432001-03) "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан" відповідно до якої прийнято рішення про продаж відповідачу – ЗАТ "Санаторій Карасан" земельної ділянки загальною площею 214 133 кв.м. оздоровчого призначення. На виконання зазначеної постанови, між Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та ЗАТ "Санаторій Карасан" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки державної власності несільськогосподарського призначення ВВВ № 439257439264 від 3 березня 2004 року.

22 березня 2004 року ЗАТ "Санаторій Карасан" видано Державний акт серія КМ № 103463 на право власності на земельну ділянку ЗАТ "Санаторій Карасан" загальною площею 20,5892 га.

Водночас, як видно із матеріалів справи, частина земельної ділянки площею 18 га, з проданих земель державної власності ЗАТ "Санаторій Карасан" за спірним договором, згідно з постановою Державного комітету УРСР по екології і раціональному природокористуванню від 30 серпня 1990

№ 18 та охоронним зобов’язанням Міністерства екології та природних ресурсів України ОПСП № 007 від 17 травня 2002 року знаходиться під парком-пам’ятником садово-паркового мистецтва.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

В ч. 1 п. "є" ст. 39 цього Закону передбачено, що природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду відносяться до загальнодержавного значення.

Ч. ч. 1, 2 ст. 61 зазначеного Закону встановлено, що ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

У ч. ч. 1, 2 ст. 37 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" зазначено, що парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.

Відповідно до ст. 44 ЗК України парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва відносяться до земель природно-заповідного фонду.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. "г" ч. 4 ст. 84 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі під об’єктами природно-заповідного фонду; історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

За вимогами ст.150 ЗК України землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель, які можуть вилучатися (викупатися) для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових :свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією, тільки за постановою Кабінету Міністрів України, або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відтак, судами попередніх інстанцій помилково не було застосовано до спірних правовідносин вимог зазначених норм матеріального права та виходячи з них не було з’ясовано питання про те, чи мала Рада Міністрів Автономної Республіки Крим повноваження передбачені Конституцією і законами України на вилучення з державної власності та право на продаж у приватну власність спірної земельної ділянки, на якій розташований об’єкт природно-заповідного фонду, віднесеної законом до особливо цінних земель.

З огляду на викладене, ухвалені у даній справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції .

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог законодавства.

Керуючись ст.ст. 11117 — 11120 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

Касаційне подання Генерального прокурора України та касаційну скаргу Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України (rs4032336) від 30 червня 2009 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2009 року та рішення господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року у справі № 05-6-48/851 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Правова позиція по справі № 3-4314к09

П. "г" ч. 4 ст. 84 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі під об’єктами природно-заповідного фонду; історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

За вимогами ст.150 ЗК України землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель, які можуть вилучатися (викупатися) для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових :свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією, тільки за постановою Кабінету Міністрів України, або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.