3-2913к09/27/19 Про стягнення підвищеної плати за неефективне використання енергоресурсів - Текст документа

касаційну скаргу ВАТ "Стахановська збагачувальна фабрика" на постанову Вищого господарського суду України від 7 травня 2009 року у справі № 6/63 за позовом Урядового органу державного управління – Державної інспекції з енергозбереження до ВАТ "Стахановська збагачувальна фабрика" про стягнення підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів в сумі 19 217 572 грн.,

У лютому 2006 року Урядовий орган державного управління – Державної інспекції з енергозбереження звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача про стягнення підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів в сумі 19 217 572 грн..

Рішенням господарського суду Луганської області від 11 квітня 2006 року позов задоволено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 31 липня 2006 року рішення господарського суду Луганської області від 11 квітня 2006 року скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2008 року у справі № 6/63 постанову Луганського апеляційного господарського суду від 31 липня 2006 року скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2009 року рішення господарського суду Луганської області від 11 квітня 2006 року скасовано та провадження у справі припинено з підстав непідвідомчості справи господарським судам.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 травня 2009 року постанову Луганського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2009 року скасовано, а справу передано на розгляд до Луганського апеляційного господарського суду.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з мотивів її невідповідності рішенням Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права та неправильного застосування норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 липня 2009 року порушено провадження у справі з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 7 травня 2009 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що дана справа не відповідає визначенню адміністративної справи, оскільки спірні правовідносини сторін виникли у зв’язку з розрахунками за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів, які є платою у вигляді надбавок до діючих цін і тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених стандартами, а відтак, предметом спору не є стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції, а майнові відносини сторін не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої сторони.

Проте з такими висновками касаційного суду погодитися не можна з наступних підстав.

Статтями 1, 41, 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження коли склад учасників спору відповідає вимогам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно зі статтею 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду,

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

участь у спорі суб’єкта господарювання;

наявність між сторонами:

по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства,

по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Із матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини сторін регулюються Законом України "Про енергозбереження" № 74/94-ВР від 1 липня 1994 року (74/94-ВР) зі змінами станом на 2006 рік, Порядком проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженого Наказом Державного комітету України з енергозбереження від 25 вересня 2000 року за № 653/4874, Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1993 року № 699 (699-93-п) "Про заходи щодо ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві" з додатком.

До того ж, спір між сторонами виник не з господарських відносин, а у зв’язку із здійсненням позивачем державного контролю пов’язаного з проведенням перевірки ефективності використання відповідачем паливно-енергетичних ресурсів, за результатами якої було складено акт. На підставі даного акту винесено постанову № 18-12/2-1 від 21 січня 2004 року, якою застосовано до відповідача подвійну плату за виявлені перевитрати паливно-енергетичних ресурсів у сумі 19 217 572 грн..

Застосування такої санкції передбачено ч. 2 ст. 17 Закону України "Про енергозбереження", згідно якої за перевитрати паливно - енергетичних ресурсів понад встановлені показники норм питомих витрат суб'єкти господарювання сплачують збір за перевитрати паливно-енергетичних ресурсів (енергетичний збір) у розмірі 200 відсотків вартості перевитрачених ресурсів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 ст. 3 КАС України визначено, що суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про енергозбереження" державний контроль у сфері енергозбереження здійснюється Державною інспекцією з енергозбереження згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Державна інспекція з енергозбереження, позивач у справі, відповідно до Положення про Державну інспекцію з енергозбереження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2000 року № 1039 (1039-2000-п) – є органом державного управління у сфері енергозбереження. Підпунктом 4 пункту 12 даного Положення передбачено, що Інспекція має право застосовувати економічні санкції до підприємств відповідно до законодавства у разі виявлення фактів перевитрати ними зазначених ресурсів унаслідок неефективного (марнотратного) їх використання.

Відтак, позивач у справі, є суб’єктом владних повноважень у правовідносинах, що виникли між сторонами за позовом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про підвідомчість даного спору адміністративним судам України та припинення провадження у справі в порядку господарського судочинства.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови апеляційного господарського суду. У зв’язку з цим наведений у статті 111-18 ГПК України (1798-12) перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для залишення в силі Судовою палатою у господарських справах Верховного суду України постанови Луганського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2009 року.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 7 травня 2009 року підлягає скасуванню, а постанова Луганського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2009 року залишенню в силі.