Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - СДПІ) справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" (далі - ВАТ "Дніпроенерго") до СДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:

У червні 2007 року ВАТ "Дніпроенерго" звернулося до суду з позовом до СДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 14 червня 2007 року N 0000220805/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в розмірі 6480566 грн. (у т. ч. 2982042 грн. - основний платіж, 3498524 грн. - штрафні санкції), у частині нарахування 2127882 грн. основного платежу та 3498524 грн. штрафних санкцій.

Господарський суд Запорізької області постановою від 3 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України постановою від 7 жовтня 2008 року касаційну скаргу ВАТ "Дніпроенерго" задовольнив частково. Судові рішення скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: скасував спірне податкове повідомлення-рішення у частині нарахування основного платежу у сумі 2127858 грн. та штрафних санкцій у сумі 2644339 грн. В іншій частині позову відмовив.

У скарзі до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами цієї постанови Вищого адміністративного суду України СДПІ, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III (2181-14) ), просить її скасувати і залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На підтвердження неоднакової практики скаржник наводить постанову Судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 15 березня 2005 року в справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закон N 2181-III - є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до абзацу 1 пункту 17.2 статті 17 Закону N 2181-III платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

ВАТ "Дніпроенерго" не в повному обсязі виконало вказані норми закону та не сплатило штраф у розмірі п'яти відсотків від суми заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів.

Як зазначено в пункті 17.3 статті 17 Закону N 2181-III, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених в цій статті, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум. Тобто, штраф у розмірі п'яти відсотків від суми заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, передбачений пунктом 17.2 статті 17 цього Закону, є податковим зобов'язанням платника податків.

Згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

До того ж, згідно абзацу 2 пункту 17.2 статті 17 Закону N 2181-III штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються лише якщо після подачі декларації за звітний період платник подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період.

Відповідно до положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181-III, у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Належним чином оцінивши добуті у справі докази, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо правомірності дій контролюючого органу по нарахуванню на позивача штрафних санкцій у розмірі 2127858 грн. за порушення пункту 17.2 статті 17 Закону N 2181-III, включенню цієї суми до основного платежу, та щодо нарахування на цю суму штрафних санкцій.

Виходячи з наведеного Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права і помилково скасував законні рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Частиною 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в такому випадку Верховний Суд України скасовує судове рішення суду касаційної інстанції і залишає в силі помилково скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2008 року скасувати, залишити в силі постанову господарського суду Запорізької області від 3 вересня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.