Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання виконувача обов’язків Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 12 лютого 2009 року у справі №2-26/526.1-2007 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МАС" (далі – ТОВ "МАС") до Фону майна Автономної Республіки Крим (далі – Фонд), Верховної Ради Автономної Республіки Крим (далі – Рада), третя особа – Кримський республіканський науково-дослідний інститут фізичних методів лікування та медичної кліматології ім. І.М. Сеченова (далі – Інститут), про визнання переважного права на викуп майна; за зустрічним позовом Фону до ТОВ "МАС" та Інституту про визнання договору недійсним,

У квітні 2005 року до ТОВ "МАС" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило зобов’язати Фонд укласти з ним договір купівлі-продажу нерухомого майна – корпусу №3 загальною площею 1 623,2 м-2

, розташованого за адресою: місто Ялта, вулиця Полікурівська, 25, за ціною 251 272 грн. 35 коп. без ПДВ.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що 1 липня 2002 року за погодженням Фонду між Інститутом та ТОВ "МАС" було укладено договір оперативної оренди нерухомого майна – корпусу №3 загальною площею 1 623,2 м-2

, що знаходиться у місті Ялті по вулиці Полікурівській, 25.

5 червня 2003 року між позивачем та орендодавцем – Інститутом, була підписана додаткова угода до вказаного договору, згідно з якою останній доповнено пунктами 4.2.4. та 5.1.1., що закріплюють переважне право орендаря на викуп об’єкту оренди в процесі приватизації.

Станом на 30 жовтня 2004 року позивачем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів істотні поліпшення об’єкту оренди, які неможливо відокремити без спричинення йому шкоди, на загальну суму 643 959 грн. 76 коп., що складає більше, ніж 25 відсотків вартості експертної оцінки орендованого майна.

15 вересня 2004 року Рада прийняла постанову про проведення приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим та знаходиться на балансі Інституту, до складу якого також входить і орендований позивачем об’єкт.

29 вересня 2004 року наказом Фонду за №1122 визначено спосіб приватизації спірного майна – проведення аукціону з продажу нежитлових приміщень корпусу №3, який у подальшому було змінено на викуп.

Оскільки Фонд ухиляється від укладення з ТОВ "МАС" договору купівлі-продажу об’єкту оренди, чим порушує переважне право останнього на викуп спірного майна, передбаченого договором оперативної оренди від 1 липня 2002 року, позивач просив суд про задоволення своїх вимог.

Заперечуючи проти позову, у травні 2005 року Фонд звернувся до господарського суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору оперативної оренди нерухомого майна від 1 липня 2002 року, посилаючись на те, що всупереч вимогам статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" дана угода не містить положень про умови страхування орендованого майна.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2008 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року, первісний позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 лютого 2009 року вказані судові рішення змінено та доповнено резолютивну частину рішення місцевого господарського суду реченням, згідно з яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ "МАС" до Ради. У решті рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 18 червня 2009 року за касаційним поданням виконувача обов’язків Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування подання зроблено посилання на невідповідність даної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Фонд, Рада та Інститут не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ "МАС" і Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційного подання та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині зобов’язання Фонду укласти з позивачем договір купівлі-продажу орендованого майна, Вищий господарський суд України виходив із того, що позивач за згодою орендодавця здійснив за рахунок власних коштів поліпшення об’єкту оренди вартістю не менш як на 25 відсотків залишкової вартості майна, що відповідно до пункту 51 Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) є безумовною підставою для одержання ТОВ "МАС" права на викуп спірного майна в процесі його приватизації. Крім того, відповідно до статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об’єктів малої приватизації шляхом викупу застосовується в імперативному порядку до об’єктів малої приватизації, зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (2269-12) .

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Під час розгляду даної справи судами було встановлено, що 1 липня 2002 року між Інститутом і ТОВ "МАС" було укладено договір оперативної оренди нерухомого майна (т. 1, а.с. 10-13), погоджений з Фондом, за умовами якого позивач набув право користування на нерухоме майно – корпус №3 загальною площею 1 623,2 м-2

, що належить Автономній Республіці Крим і перебуває на балансі Інституту, та розташований за адресою: місто Ялта, вулиця Полікурівська, 25.

Відповідно до пункту 1.2 вищезазначеного договору вартість орендованого майна станом на 31 травня 2002 року дорівнювала 213 500 грн. 00 коп.

Також судами встановлено, що 5 червня 2003 року Інститут та позивач підписали додаткову угоду до вищезазначеного договору (т. 1, а.с. 19) згідно з якою даний договір оперативної оренди доповнено пунктами 4.2.4. та 5.1.1., якими було закріплено переважне право орендаря – ТОВ "МАС", на викуп орендованого майна в процесі приватизації.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, яка була чинною на момент укладення вказаних угод) орендодавцями цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке належить Автономній Республіці Крим, є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим управляти таким майном.

Однак, визнаючи переважне право позивача на викуп об’єкту оренди в процесі приватизації, суди не дослідили, чи були надані Інституту відповідні повноваження на укладення зазначеної додаткової угоди, а якщо так, то чи потребувала така угода погодження з Фондом.

Хоча дослідження даної обставини має істотне значення для правильного вирішення питання щодо наявності у позивача переважного права на викуп орендованого майна, суди на неї уваги не звернули та залишили без належної правової оцінки.

Також, задовольняючи позов, суди обґрунтовували свої рішення посиланням на частину 1 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", згідно з якою продаж об’єкта приватизації шляхом викупу застосовується, зокрема, щодо майна, зданого в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (2269-12) . Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (2269-12) набрав чинності з 2 червня 1992 року, а нова редакція цього Закону, в якій він отримав іншу назву – "Про оренду державного майна" – з 16 травня 1995 року.

Судами встановлено (і це підтверджується матеріалами справи), що договір оперативної оренди було укладено у липні 2002 року, а додаткову угоду до нього, якою було закріплено переважне право позивача на викуп орендованого майна – у червні 2003 року.

Відтак, дана обставина виключає можливість посилання на вищезазначену норму статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", проте це також залишилося поза увагою й оцінкою судів нижчих інстанцій.

Вирішуючи спір, Господарський суд Автономної Республіки Крим та Севастопольський апеляційний господарський суд встановили, що позивачем за згодою орендодавця було проведено реконструкцію та поліпшення орендованого майна, вартість яких згідно з висновком будівельно-технічної експертизи №39 від 20 лютого 2008 року (т. 2, а.с. 134-187), призначеної ухвалою суду першої інстанції від 18 травня 2007 року, склала 3 744 000 грн. 00 коп. без ПДВ, а загальна вартість нежитлових приміщень корпусу №3 – 4 011 441 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 51 Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об’єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об’єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки.

За частиною 1 статті 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об’єкта малої приватизації із залученням, у разі необхідності, аудитора (аудиторської фірми) та здійснюється його оцінка в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Акт інвентаризації затверджується керівником та головним бухгалтером підприємства, акт оцінки вартості об’єкта приватизації – керівником органу приватизації.

Ціна продажу об’єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова вартість продажу об’єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України (частина 2 вищезазначеної статі).

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Порядок проведення оцінки майна, у тому числі в процесі приватизації, врегульовано Методикою оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року №1891 (1891-2003-п) , згідно з якою визначення вартості окремого індивідуально визначеного майна, що підлягає приватизації, має здійснюватися на підставі інвентаризації об’єкта, яку проводить балансоутримувач, зі складанням і поданням органу приватизації на затвердження зведеного акта та передавального балансу за результатами інвентаризації майна на дату оцінки – останню дату місяця.

За пунктом 19 цієї Методики саме державні органи приватизації затверджують оцінку майна у разі його приватизації.

Висновок про вартість майна, складений для цілей приватизації майна шляхом викупу або продажу конкурентними способами (для договору купівлі-продажу, оголошення умов продажу, у тому числі повторного продажу), дійсний протягом шестимісячного строку від дати його затвердження (пункт 23 Методики).

Відповідно до статей 6, 19 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" підготовка об’єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які, зокрема, і визначають ціну продажу об’єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об’єкта на аукціоні, за конкурсом.

Разом з тим суди всупереч вищезазначеним вимогам чинного законодавства безпідставно взяли на себе виконання функцій, які віднесені до компетенції визначеного законом органу, зобов’язавши Фонд укласти договір купівлі-продажу майна без проведення інвентаризації та оцінки об’єкта приватизації, визначивши ціну продажу лише на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Проте, задовольняючи позов ТОВ "МАС", суди не перевірили, чи існують правові підстави для зобов’язання Фонду укласти з позивачем договір купівлі-продажу орендованого майна в судовому порядку за відсутності встановлених законом обов’язкових дій по підготовці об’єкта приватизації до продажу.

Враховуючи наведе, всі ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову щодо зобов’язання Фонду укласти з ТОВ "МАС" договір купівлі-продажу об’єкту оперативної оренди не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Водночас слід погодитися з твердженням судів нижчих інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки пунктом 4.1.4 оспорюваного договору оперативної оренди (т. 1, а.с. 11) закріплено обов’язок орендаря застрахувати передане йому у користування майно. Таким чином, висновок суду про те, що зазначений договір укладено з дотриманням вимог статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою встановлено істотні умови для даного виду угод, є законним та ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах.

Відтак, постанову суду касаційної інстанції в частині залишення без змін рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2008 року та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року щодо вказаних позовних вимог слід залишити без змін.

Також мотивованим є висновок Вищого господарського суду України про безпідставність виключення судом першої інстанції з числа відповідачів Ради, оскільки діючим господарським процесуальним законодавством не передбачено право суду на вчинення такої дії.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями - 111-17-- 111-21 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційне подання виконувача обов’язків Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 12 лютого 2009 року в частині залишення без змін рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2008 року та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року щодо задоволення позовних вимог про зобов’язання Фону майна Автономної Республіки Крим укласти з товариством з обмеженою відповідальністю "МАС" договір купівлі-продажу орендованого майна скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті постанову суду касаційної інстанції залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.