Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Колесника П.І.

Суддів: Берднік І.С., Вовка І.В., Гуля В.С. Карпечкіна П.Ф.,

Шицького І.Б., Щотки С.О.

розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради на постанову Вищого господарського суду України від 20 січня 2009 року у справі № 12/107-08 за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі і споруди,

У червні 2008 року суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі і споруди посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 жовтня 2002 року ним придбано у ВАТ автотранспортне підприємство 11262 "Важавтотранс" будівлі та споруди за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новоорловська, 34. 21травня 2004 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 13697 га за вищезазначеною адресою терміном до 24 грудня 2008 року. Під час експлуатації належних йому об’єктів нерухомості ним, в межах орендованої земельної ділянки, було здійснено самочинне перепланування та переобладнання вказаного нерухомого майна на підставі ст. ст. 319, 328 ЦК України без належно затвердженого проекту та дозволу у зв’язку з чим є підстави для визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване згідно до вимог ч. 1, ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від

29 серпня 2008 року позов задоволено та визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно без введення в експлуатацію.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

16 жовтня 2008 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2008 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 січня 2009 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

16 жовтня 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з мотивів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 4 червня 2009 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 січня 2009 року.

Право на участь в судовому засіданні сторони не використали.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В оскарженій постанові Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій такий висновок обґрунтував посиланням на ст. 376 ЦК України.

Проте, дійшовши такого висновку касаційний суд не звернув уваги на те, що суди попередніх інстанцій виходячи з вимог ч.ч. 1-5 ст. 376 ЦК України не з’ясували дійсних обставин спору, і зокрема, щодо наявності умов встановлених законом для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду.

Разом з цим, Вищий господарський суд України не звернув уваги на вимоги абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об’єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об’єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Одночасно слід зазначити, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування.

Статтею 29 цього закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

В порушення вимог ст. ст. 43, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи, судами не було з’ясовано обставин, пов’язаних з належним прийняттям спірних об’єктів нерухомості до експлуатації у встановленому порядку.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року № 11 (v0011700-76) роз’яснив, що обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин ухвалені у даній справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 11117 — 11120 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 січня 2009 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від

16 жовтня 2008 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.