3-2000к09 Про стягнення боргу за порушення умов договору підряду - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Чиста Вода" (далі - ТОВ "Чиста Вода") на постанову Вищого господарського суду України від 26 лютого 2009 року у справі №105/8-05/9/17 (rs3087146) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Растран" (далі - ТОВ "Растран") до ТОВ "Чиста Вода" про стягнення заборгованості,

У березні 2005 року ТОВ "Растран" звернулося до Господарського суду Київської області з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд стягнути з ТОВ "Чиста Вода" суму заборгованості, яка виникла в зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань, взятих на себе за договором підряду №01 від 22 липня 2003 року, та складає: 335 892 грн. 96 коп. основного боргу, 297 265 грн. 27 коп. інфляційних та три проценти річних у розмірі 46 185 грн. 29 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що 22 липня 2003 року між сторонами було укладено вищезазначений договір підряду, за умовами якого ТОВ "Растран" зобов'язалося виконати реконструкцію та ремонт виробничого цеху, а відповідач - прийняти та оплатити вказані роботи.

Отримавши від ТОВ "Чиста Вода" попередню оплату в розмірі 358 943 грн. 60 коп., ТОВ "Растран" виконало роботи І етапу, в зв'язку з чим у вересні 2003 року було складено акти виконаних робіт та передано їх замовнику. Проте у жовні 2003 року на адресу ТОВ "Растран" надійшов лист ТОВ "Чиста Вода" від 10 жовтня 2003 року в якому останнє повідомило про неможливість подальшого фінансування робіт та відповідно до пункту 9.3 договору сповістило підрядчика про намір розірвати вищевказаний договір. Листом від 14 жовтня 2003 року ТОВ "Растран" надало згоду на розірвання даної угоди та запропонувало замовнику повідомити про день і час роботи комісії з приймання виконаних робіт.

Оскільки в порушення умов договору відповідач не прийняв фактично проведені роботи, а також не здійснив остаточного розрахунку за їх виконання, позивач просив суд про задоволення своїх вимог.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17 вересня 2008 року позов задоволено частково.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2008 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 59 943 грн. 60 коп. вартості секційних воріт та металопластикових вікон, 22 346 грн. 95 коп. вартості інших матеріалів, а також 16 019 грн. 00 коп. збитків. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 лютого 2009 року постанову апеляційного господарського суду скасовано, рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 14 травня 2009 року за касаційною скаргою ТОВ "Чиста Вода" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду касаційної інстанції та залишення в силі постанови апеляційного господарського суду. В обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України виходив із того, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 59 943 грн. 60 коп. вартості секційних воріт та металопластикових вікон, 22 346 грн. 95 коп. вартості інших матеріалів, 16 019 грн. 00 коп. збитків, а також про відмову в задоволенні решти позовних вимог, всупереч положенням статті 35 Господарського процесуального кодексу України помилково надав преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні справи №47/18-2/16 між тими ж сторонами, ототожнивши факти, встановлені судом, з їх юридичною оцінкою, а відтак апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про доведеність факту невиконання позивачем робіт за договором підряду №01 від 22 липня 2003 року, а також факту виконання вказаних робіт іншою особою - приватним підприємством "Матара".

Проте з таким твердженням суду касаційної інстанції погодитися не можна.

Під час розгляду спору судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 22 липня 2003 року між відповідачем та позивачем було укладено договір підряду №01, за яким останній зобов'язався за завданням ТОВ "Чиста Вода" на свій ризик, з використанням своїх матеріалів, у порядку та на умовах, визначених даною угодою, виконати, а відповідач - прийняти та оплатити роботу по реконструкції та ремонту виробничого цеху.

За пунктами 2.1, 2.2 договору оплата виконаної позивачем роботи здійснюється за договірною ціною згідно проектно-кошторисної документації.

Згідно з пунктом 3.1 договору протягом липня-вересня 2003 року позивач отримав від відповідача 30 відсотків передоплати в розмірі 358 943 грн. 60 коп.

Відповідно до вимог статті 332 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Статтею 445 цього Кодексу передбачено, що замовник зобов'язаний оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлене законом або договором.

Водночас за частиною 3 статті 447 Кодексу при наявності поважних причин замовник вправі в будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору, сплативши підрядчикові винагороду за виконану частину роботи і відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору, з зарахуванням того, що підрядчик зберіг внаслідок розірвання договору.

Судами встановлено, що листом №645-10/03 від 10 жовтня 2003 року, копія якого міститься у матеріалах даної справи (т. 1, а.с. 29), ТОВ "Чиста Вода" сповістило підрядчика - ТОВ "Растран" про неможливість подальшого фінансування підрядних робіт та на підставі пункту 9.3 договору повідомило позивача про намір розірвати дану угоду.

Листом №20 від 14 жовтня 2003 року підрядчик дав згоду на розірвання договору підряду №01 від 22 липня 2003 року та запропонував відповідачу повідомити його про день і час роботи комісії з приймання робіт.

Підставою для подання позову стало те, що, на переконання позивача, замовник має перед ним заборгованість по оплаті фактично виконаних робіт, проведених за умовами вищезазначеної угоди у вересні-жовтні 2003 року, що підтверджується актами виконаних підрядних робіт за вересень-жовтень 2003 року, актами огляду прихованих робіт за серпень-вересень 2003 року, а також журналом КБ-6, які свідчать про прийняття виконаних робіт представником замовника - інженером з технагляду ОСОБА_1 Дані документи були прийняті судом першої інстанції як належні докази, що підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, у Господарському суді міста Києва розглядалась справа №47/18-2/16 за позовом ТОВ "Чиста Вода" до ТОВ "Растран" про стягнення передоплати за договором підряду №01 від 22 липня 2003 року; за зустрічним позовом ТОВ "Растран" до ТОВ "Чиста Вода" про стягнення збитків, спричинених одностороннім припиненням виконання зобов'язань за вказаною угодою. Рішенням зазначеного суду від 13 липня 2006 року, прийнятим у справі №47/18-2/16 (т. 7, а.с. 20-28), у задоволенні зустрічного позову було відмовлено, оскільки судом було встановлено, що ТОВ "Растран" не довело належними і допустимими доказами факту виконання робіт. Зокрема даним рішенням встановлено, що складені ТОВ "Растан" журнал №1 (КБ-6) по реконструкції об'єкту та акти виконаних робіт підписано від імені ТОВ "Чиста Вода" ОСОБА_1, який не мав повноважень представляти інтереси даного товариства. Крім того, акти виконаних робіт за вересень-жовтень 2003 року не скріплені печаткою замовника та направлені останньому лише 10 серпня 2005 року, тобто майже через два роки після припинення дії договору. Також місцевим господарським судом було встановлено, що після розірвання договору підряду №01 від 22 липня 2003 року, 27 жовтня 2003 року ТОВ "Чиста Вода" уклало з приватним підприємством "Матара" договір підряду №27-03 за умовами якого останнє виконало роботи, аналогічні тим, що були передбачені договором підряду №01 від 22 липня 2003 року.

Законність рішення Господарського суду міста Києва від 13 липня 2006 року у справі №47/18-2/16 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підтверджена постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року (т. 7, а.с. 14-19) та постановою Вищого господарського суду від 15 березня 2007 року (т. 4, а.с. 240-246).

Також вірним є твердження Київського міжобласного апеляційного господарського суду щодо відсутності проектно-кошторисної документації на підрядні роботи, які мали виконуватися за договором №01 від 22 липня 2003 року, як однієї з істотних умов для даної угоди згідно з вимогами частини 1 статті 353 Кодексу, оскільки надані позивачем локальні кошториси, акти виконаних робіт (підписані в односторонньому порядку) та інші документи не є проектною документацією в розумінні статті 1 Закону України "Про планування і забудову територій".

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт виконання позивачем робіт за договором підряду №01 від 22 липня 2003 року, у зв'язку з чим правомірно відмовив останньому в задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Чиста Вода" заборгованості за вищезазначеною угодою.

Також слід погодитися з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2008 року в частині припинення на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 59 943 грн. 60 коп. вартості секційних воріт та металопластикових вікон, сплачених товариству з обмеженою відповідальністю "Сантана", 22 346 грн. 95 коп. вартості інших матеріалів, а також 16 019 грн. 00 коп. збитків, оскільки дані позовні вимоги вже були предметом розгляду господарського суду, що також підтверджується змістом рішення Господарського суду міста Києва від 13 липня 2006 року, прийнятим у справі №47/18-2/16 (т. 7, а.с. 20-28).

Враховуючи викладене, у Вищого господарського суду України не було визначених Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) підстав для скасування законної постанови апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статей 125, 129 Конституції України, статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. Отже, наведений у статті - 111-18 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для залишення в силі Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2008 року.