280/2578/19 Про визнання протиправними дії ДПС щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства та визнання протиправним та скасування наказу ДПС про проведення документальної виїзної перевірки Товариства - 12.05.2020 Прийняття

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними дії відповідача щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача та визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 27.05.2019 №1826 про проведення документальної виїзної перевірки позивача.

Позов обґрунтовано тим, що спірний наказ прийнятий з порушенням чинного законодавства України, за відсутності підстав, які дають право на проведення позапланової перевірки.

25 листопада 2019 року Запорізький окружний адміністративний суд рішенням позов задовольнив, визнав протиправними дії Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, визнав протиправним та скасував наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.05.2019 №1826 про проведення документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції висновувався з того, що інформаційні запити про надання інформації не відповідали вимогам Податкового кодексу України (2755-17) , відповідно у контролюючого органу були відсутні підстави для призначення перевірки позивача. Суд встановив, що наказ відповідача не відповідав вимогам Податкового кодексу України (2755-17) , у зв`язку із безпідставністю його прийняття відповідачем, а тому у позивача були законні підстави для відмови у допуску інспекторів відповідача до перевірки.

26 лютого 2020 року Третій апеляційний адміністративний суд скасував рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року та прийняв постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що наявність у податкового органу податкової інформації, що вказує про ймовірні порушення позивачем вимог податкового законодавства, не свідчить беззаперечно про те, що такі порушення мають місце. З метою спростування такої інформації платником податків податковим органом направляється запит. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача після отримання запитів був обов`язок надати відповідну інформацію та копії документів у відповідь на такі письмові запити, проте оскільки позивач таких дій не вчинив, у контролюючого органу були наявні підставі на призначення перевірки з підстави, передбаченої підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а тому позов не підлягає задоволенню.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №280/2578/19, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року залишити в силі.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 73.3 статті 73 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме від 26 лютого 2019 року у справі № 826/9082/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/2207/19, від 25 березня 2019 року у справі №806/4875/14 та від 17 липня 2019 року у справі №808/553/18.

Позивач доводить, що запити податкового органу не відповідали вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, що в силу абзацу одинадцятого пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України звільняло платника податків від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

21 квітня 2020 року Верховний Суд ухвалою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі цього ж суду від 01 квітня 2020 року, витребував справу №280/2578/19 з Запорізького окружного адміністративного суду.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №280/2578/19 є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

27 квітня 2020 року справа №280/2578/19 надійшла до Верховного Суду.

04 травня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому податковий орган посилаючись на її необґрунтованість, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

28.05.2019 посадовою особою податкового органу вручений позивачу наказ від 27.05.2019 № 1826 про документальну позапланову виїзну перевірку Товариства.

Підставою для перевірки стала відмова позивача у наданні запитуваної інформації та первинної бухгалтерської документації за запитами відповідача, а саме: №11848/10/08-01-12-10 від 22.08.2017, №802/10/08-01-49-01 від 11.01.2018, №2304/10/08-01-49-01 від 30.01.2018, №9090/10/08-01-49-01 від 04.04.2018, №42946/10/08-01-14-07-13 від 30.11.2018, №8037/10/08-01-14-07-13 від 18.02.2019.

Відповідач зазначив в наказі, що позивач обґрунтував письмову відмову у наданні інформації у своїх листах, а саме № 189 від 04.10.2017, №110 від 15.02.2018, №175 від 12.03.2018, №294 від 31.05.2018, б/н. від 27.12.2018, б/н від 20.03.2019.

Вважаючи, що інформаційні податкові запити відповідача були необґрунтовані, а наказ на перевірку є протиправним, позивач відмовив інспектору відповідача у перевірці, про що зробив письмове зауваження на останньому аркуші оскарженого наказу, у направленні на перевірку від 27.05.2019 № 1119 та поясненнях в акті від 28.05.2019 № 821/08.01.14-07.

Перевіривши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про обґрунтованість її доводів та наявність підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, документальна планова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення, а право на проведення такої перевірки виникає за умови завчасного надіслання до початку перевірки платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Відповідно до положення підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Отримання податкової інформації контролюючими органами регламентується статтею 73 Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (1245-2010-п) (далі - Порядок).

Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з підстав, зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За змістом пункту 10 Порядку встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Надаючи оцінку запитам податкового органу на предмет відповідності вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, суд першої інстанції установив, що запити від 11.01.2018 №802/10/08-01-49-01, 30.01.2018 №2304/10/08-01-49-01, 04.04.2018 №9090/10/08-01-49-01, 30.11.2018 №42946/10/08-01-14-07-13, 18.02.2019 №8037/10/08-01-14-07-13 відсилали виключно на факти, що стосуються господарської діяльності контрагентів позивача та в них не зазначено факти здійснених порушень позивачем. Запитами, які є предметом дослідження у цій справі взагалі не зазначено у чому полягає недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Встановлені обставини зумовили висновок суду першої інстанції про те, що запити відповідача необґрунтовані щодо того, які саме порушення податкового законодавства були вчинені платником податків, в зв`язку з чим такий платник податків об`єктивно позбавлений можливості надати письмові пояснення щодо таких можливих порушень та надати документальні підтвердження, які спростовують факти таких порушень. Відповідачем не надано суду доказів, що вказували б на податкові порушення вчиненні позивачем, відповідно до обставин, викладених у його податкових запитах.

Суд першої інстанції встановив, що запит від 11.01.2018 №802/10/08-01-49-01 не містить печатки податкового органу. Щодо запитів від 22.08.2017 №11848/10/08-01-12-10 та від 29.01.2019 №4229/10/08-01-14-07-13 податковий орган не підтвердив їх отримання позивачем.

За висновком суду першої інстанції, на податкові запити відповідача позивачем надавалися письмові відповіді, у яких він законно відмовляв (листи позивача № 189 від 04.10.2017, №110 від 15.02.2018, №175 від 12.03.2018, №294 від 31.05.2018, б/н. від 27.12.2018) у наданні інформації та документів, у зв`язку з не відповідністю запитів відповідача вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, з огляду на відсутність посилання на будь-які факти, які свідчать про порушення позивачем податкового, валютного та іншого законодавства.

Натомість суд апеляційної інстанції, посилаючись виключно на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №820/437/18, дійшов протилежного висновку про те, що запити відповідача відповідають приписам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України та в них визначено підставу для направлення запитів, зокрема, відображення недостовірних даних в деклараціях з податку на додану вартість та недотримання норм законів щодо заповнення і подання податкової звітності з ПДВ.

Суд апеляційної інстанції вказав, що наявність у податкового органу податкової інформації, що вказує про ймовірні порушення позивачем вимог податкового законодавства, не свідчить беззаперечно про те, що такі порушення мають місце. Задля можливості у платника податків спростувати таку інформацію і направляється запит податкового органу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у позивача після отримання запитів позивач був зобов`язаний надати відповідну інформацію та копії документів у відповідь на такі письмові запити, оскільки позивач таких дій не вчинив, у контролюючого органу виникло право на призначення перевірки з підстави, передбаченої підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Суд визнає неприйнятним посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №820/437/18 в частині правового висновку, здійсненого за результатами оцінки обставин у справі. Суд зазначає про необхідність дослідження у кожному окремому випадку запитів про надання інформації, їх зміст, обсяг запитуваної інформації та їх відповідність приписам статті 73 Податкового кодексу України та Порядку 1245, як підставу прийняття рішення про призначення перевірки відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1. статті 78 цього Кодексу.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для призначення позапланової перевірки Товариства, оскільки запити податкового органу не відповідали вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим, зокрема у постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 826/9082/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/2207/19, від 25 березня 2019 року у справі №806/4875/14 та від 17 липня 2019 року у справі №808/553/18.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий орган прийняв протиправне рішення про призначення перевірки позивача, у зв`язку з чим доводи Товариства про протиправність наказу є обґрунтованими.

За змістом статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн та витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у сумі 3842,00 грн згідно з платіжним дорученням від 25.03.2020 №7053, що відповідає розміру судового збору, визначеного відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI (в редакціях чинних на час звернення з заявою, скаргою).

Відтак, Суд вважає вимоги заявника щодо стягнення на користь позивача сум судового збору за подання касаційної скарги за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Запорізькій області у розмірі 3842,00 грн такими, що підлягають задоволенню.

Представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн, однак зазначена сума на час ухвалення постанови судом касаційної інстанції не підтверджена жодними документами, тобто не виконано вимоги статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 134, 139, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №280/2578/19 скасувати.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року залишити в силі.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (РНОКПП 24510970, вул. Фортечна, 4-а, м. Запоріжжя, 69002) суму судового збору в розмірі 3842,00 гривень (три тисячі вісімсот сорок дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945, просп. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107).