ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2009 N 11/6618
(скасовано постанову Вищого господарського суду України від 09.10.2008 )
 Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
 Головуючого           Барбари В.П.,
 Суддів:               Берднік І.С., Гуля В.С.,
                       Карпечкіна П.Ф., Черногуза Ф.Ф.,
                       Шицького І.Б., Щотки С.О.
 розглянувши           Генерального прокурора України
 касаційне
 подання
 на постанову          Вищого господарського суду України
                       від 9 жовтня 2008 року
 у справі              N 11/6618,
 В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2007 року прокурор Хмельницького району звернувся в господарський суд Хмельницької області із позовом в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області (далі - Управління) до Хмельницької районної державної адміністрації, приватного підприємця Арсенюка Я.С., приватного підприємця Арсенюка І.Я. про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 3 лютого 2006 року N 193 (далі - Договір оренди).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час перевірки прокуратурою було встановлено, що 3 лютого 2006 року між Хмельницькою районною державною адміністрацією на підставі розпорядження від 27 липня 2005 року N 625/05-р з однієї сторони та приватним підприємцем Арсенюком Я.С. і приватним підприємцем Арсенюком І.Я. з другої сторони було укладено Договір оренди. Зааумовами зазначеного договору орендодавець передає, а орендар приймає строком на 49 років у платне володіння і користування земельну ділянку водного фонду розміром 67,88 га (під водою - 52,65 га, прибережна захисна смуга - 15,23 га), яка знаходиться за межами с. Бахматівці на території Бахматовецької сільської ради.
Прокурор посилаючись на невідповідність Договору оренди вимогам частини 4 статті 59 Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України) та частини 1 статті 51 Водного кодексу України (213/95-ВР) зазначив, що в проект відведення земельної ділянки під водним об'єктом (ставом) на території Бахматовецької сільської ради, Хмельницького району було включено частину русла р. Зінчиця, яка є лівою притокою р. П. Буг та відноситься до об'єктів загальнодержавного значення.
Також позивач вказав на те, що проект відведення земельної ділянки після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених ЗК України (2768-14) , приймають рішення про надання земельної ділянки (пункт 6 статті 123 ЗК України (2768-14) ) . Водночас, проект відведення земельної ділянки водного фонду, який розроблявся на замовлення відповідачів для проходження державної землевпорядної експертизи не подавався.
Крім того, прокурор зазначив, що Договір оренди було укладено сторонами на підставі розпорядження від 17 січня 2006 року N 36/06 р. "Про затвердження проекту відведення та передачу в оренду ПП Арсенюк Я.С, ПП Арсенюк І.Я. земельної ділянки водного фонду на території Бахматовецької сільської ради", яке втратило чинність на підставі розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 3 травня 2007 року N 491/07 р. "Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 17 січня 2006 року N 36/06 р.".
При цьому прокурор зазначив, що позов пред'являється прокурором району, оскільки державний контроль за використанням та охороною земель в області покладено на Управління, яке є територіальним органом Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель і діє у складі Державного комітету України по земельних ресурсах.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24 вересня 2007 року до участі у справі в якості третіх осіб залучено Бахматовецьку сільську раду" Хмельницького району та Хмельницький районний відділ земельних ресурсів.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 7 липня 2008 року в позові відмовлено.
Рішення вмотивовано посиланням на те, що обґрунтування заявленого прокурором позову не відповідає приписам статей I, 21, 29 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Так, суд зазначив, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (1798-12) (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України (254к/96-ВР) може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відтак, суд посилаючись на абзац 8 частини 1 пункту 5 "Положення про Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області" затв. начальником Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель 27 жовтня 2005 року (далі - Положення) зазначив, що Управління та державні інспектори з контролю за використанням і охороною земель в межах своїх повноважень мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, тобто названим пунктом Положення визначені випадки в яких дане управління може бути стороною у судовому процесі.
Крім того, у справі відсутні докази письмового звернення Управління до органів прокуратури про виявлене правопорушення, що за висновками суду, унеможливлює подання прокурором відповідного позову в інтересах Управління чи іншого органу, право якого порушене укладенням спірного договору.
Постановою Вищого господарського суду України від 9 жовтня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.
15 січня 2009 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 9 жовтня 2008 року у справі N 11/6618. У касаційному поданні ставиться питання про скасування всіх зазначених судових рішень у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, порушення норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, розглянувши доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, відмовляючи у позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився Вищий господарський суд України, визначив Управління, як орган неуповноважений представляти інтереси держави у даній справі.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Згідно приписів статті 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є:
забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;
забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;
запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;
забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.
Указом Президента України "Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною" від 19 серпня 2002 року N 720 (720/2002) встановлено, що одним із пріоритетних завдань органів виконавчої влади при здійсненні ними заходів, пов'язаних із реформуванням земельних відносин, є забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержання вимог земельного законодавства та запобігання правопорушенням. Кабінету Міністрів України доручено вирішити питання щодо утворення у складі Державного комітету України по земельних ресурсах державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель як урядового органу державного управління.
На виконання зазначеного Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року N 1958 (1958-2002-п) у складі Державного комітету по земельних ресурсах утворено Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель як урядовий орган державного управління та затверджено Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель.
Відповідно до статті 6 зазначеного Закону (963-15) до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать:
а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям; дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; дотримання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових знаків; додержання встановленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;
б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;
в) одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;
г) видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;
ґ) участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;
д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;
е) вирішення інших питань відповідно до закону.
Крім того, суди першої та касаційної інстанцій не звернули уваги на приписи пункту 3 Положення в якому визначені основні завдання Управління до яких, зокрема, віднесено: дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами земельного законодавства; дотримання встановленого порядку набуття і реалізації права на землі водного і лісового фонду; використання земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотримання законодавства у процесі укладання цивільно-правових угод; надання у користування, передачі у власність, вилучення (викуп) земельних ділянок; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель; своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення тощо.
Також, не можна погодитись з висновками судів про те, що право прокурора пред'явити позов в інтересах держави пов'язане з наявністю письмового звернення органу влади чи місцевого самоврядування, оскільки за приписами статей 2, 20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , статей 20, 36 і Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) такий позов може бути пред'явлений прокурором, як за ініціативою відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, так і за відсутності такої ініціативи з боку відповідного органу, - тобто безпосередньо прокурором. При цьому прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Оскільки такий позов прокурором подається в інтересах держави, то прокурор повинен зазначити в чому полягає порушення саме інтересів держави, а не органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Беручи до уваги, що помилкове застосування судом норм процесуального та матеріального права призвело до неправильного вирішення спору, всі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 9 жовтня 2008 року у справі N 11/6618 та рішення господарського суду Хмельницької області від 7 липня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.