200/14036/18-а Про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби - 21.12.2020 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року (ухвалене в складі головуючого судді - Шинкарьової І.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року (ухвалена в складі колегії: головуючого-судді- Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач, Міноборони), в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії відповідача, скасувати пункт 19 Протоколу №94 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 вересня 2018 року;

-зобов`язати Міністерство оборони нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до абзацу 4 підпункту 3 пункту 6 Постанова КМУ від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебування в країнах де велись бойові дії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у позивача відсутнє право на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки на правовідносини, з приводу яких виник спір, не розповсюджується дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) в редакції від 01.01.2014 та від 06.04.2017 у зв`язку з тим, що дія вказаних норм поширюється на військовослужбовців та звільнених осіб, яким встановлено інвалідність після набуття чинності змін до даного Закону.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішенням Донецького окружного адміністративного суду та постановою Першого апеляційного адміністративного суду у цій справі, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування вимог касаційної скарги, заявник зазначив про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги після_звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності. Також позивач вказує, що судами не були правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах по справах №760/12713/17 від 31.10.2018, №622/9/17, від 26.06.2018, №813/1576/17 від 20.02.2018, №1519/983/2012 від 14.03.2018, №296/9364/16-а від 20.03.2018, №276/322/17 від 20.03.2018, відповідно до яких у заявника є право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Зазначену касаційну скаргу згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 26 липня 2019 року передано на розгляд колегії суддів у складі: Тацій Л.В. (суддя-доповідач), Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 5 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020 здійснено заміну судді Стеценка С.Г. через його перебування у відпустці, визначено склад суду: Тацій Л.В. (суддя-доповідач), Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г.

Ухвалою від 21.12.2020 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач згідно свідоцтва Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату від 05.01.1999 року є учасником бойових дій.

У акті судово-медичного дослідження № 560 від 09 червня 2003 року зазначено, що рубець на лобі позивача має багаторічну давність і міг з`явитися внаслідок травми, отриманої при підриві на мини БТРа.

З копії довідки, виданої військовим комісаріатом Донецької області від 18 липня 2003 року за вихідним № 1/251 слідує, що позивач проходив військову службу у складі діючої армії в період бойових дій 1 рік 7 місяців 25 днів.

Первинно позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності згідно довідки серії ДОН №251777 від 30.01.2004 з 07 липня 2003 року. Безстроково інвалідність підтверджена згідно довідки серії ДОН-05 № 096924 від 03 лютого 2007 року. В обох довідках причиною інвалідності визначено поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку в Демократичній республіці Афганістан.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року по справі №805/1504/18-а визнано протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оброни України, яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Донецький обласний військовий комісаріат подати всі документи та висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги розпорядникові бюджетних коштів.

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 21 вересня 2018 року №94, позивачеві, якого 17 червня 1988 року звільнено зі строкової військової служби та 30 жовтня 2004 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення первинної інвалідності у 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) .

Статтею 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (2011-12) (далі - Закон №2011-ХІІ (2011-12) ).

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (975-2013-п) , прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (499-2008-п) (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 № 284 (284-2007-п) (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 № 1331 (1331-2007-п) ;

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Спірним у справі є наявність правових підстав для призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) .

Третю групу інвалідності позивачу вперше було встановлено у 2003 році, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності вперше) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 N488, встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Отже, позивач у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов`язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.06.2018 у справі 750/5074/17, від 14.08.2018 у справі № 807/15426/18, від 26.10.2018 у справі № 820/2504/18.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками № 499 та № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. "Обов`язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №564/806/17.

Таким чином, оскільки позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено у 2003 році, а в 2007 році її підтверджено, то після встановлення вказаної групи інвалідності не виникало обставин, з якими Закон №2011-ХІІ (2011-12) пов`язує право на отримання одноразової грошової допомоги (встановлення більшого відсотка втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі), у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи на умовах Закону №2011-ХІІ (2011-12) .

Посилання позивача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі №805/1504/18-а, обґрунтовано не прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, через те, що у справі №805/1504/18-а не вирішувалось питання наявності права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) .

Крім того, безпідставними є посилання позивача на постанови Верховного суду, оскільки вони не є релевантними до цієї справи, прийняті у справах за відмінних фактичних обставин, оскільки група інвалідності у заявників вперше була встановлена в інші періоди, ніж у позивача по цій справі.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29).

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі доводи заявника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.