815/5474/16 Про визнання протиправною відмову державного реєстратора у проведенні реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на садовий будинок (домоволодіння), зобов`язання державного реєстратора провести реєстраційну дію по реєстрації права власності за особою на садовий будинок (домоволодіння) - 12.05.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" в особі державного реєстратора Драгомир Тетяни Юріївни про визнання протиправною відмову у проведенні реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: І.П. Косцової, Ю.М. Градовського, І.О. Турецької від 16 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства "Центр обслуговування громадян" в особі державного реєстратора Драгомир Тетяни Юріївни (далі - державний реєстратор, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною відмову державного реєстратора Драгомир Тетяни Юріївни у проведенні реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на садовий будинок (домоволодіння), який розташований по АДРЕСА_2 реєстраційний номер майна 11167249;

- зобов`язати державного реєстратора Драгомир Тетяну Юріївну провести реєстраційну дію по реєстрації права власності за ОСОБА_1 на садовий будинок (домоволодіння), який розташований по АДРЕСА_7 реєстраційний номер майна 11167249.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що державним реєстратором винесено рішення про відмову у державній реєстрації у зв`язку з наявними розбіжностями щодо заявленого та вже зареєстрованого об`єкта, що позбавляє можливості проведення державної реєстрації речових прав. Позивач вважає рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято відповідачем в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , а посилання відповідача на наявність розбіжностей є хибними, а тому підстав для відмови позивачу у здійсненні державної реєстрації належного йому на праві власності майна, не існувало.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визначені відповідачем підстави для відмови позивачу у державній реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна не відповідають обставинам, з якими законодавець пов`язує відмову у державній реєстрації права на нерухоме майно, а тому відмова у державній реєстрації є такою, що суперечить законодавству.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу державного реєстратора задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволені позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі, відповідачем встановлено, що на вказаний об`єкт вже відкрито відповідний розділ, згідно якого загальна площа будинку становить 276,1 кв. м, житлова площа 94,4 кв. м, що не відповідає даним поданого позивачем на реєстрацію рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки тому, що невідповідність запису у Державному реєстрі щодо площі садового будинку та відомостями про площу цього ж будинку, вказану у заочному рішенні Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15, обумовлена тим, що державним реєстратором не скасовано попередній запис про державну реєстрацію права власності на цей будинок за ОСОБА_2 на підставі рішення суду від 30 березня 2016 року у справі № 520/580/16-ц, яким договір купівлі-продажу від 14 січня 2010 року, укладений між представником позивача та ОСОБА_2, визнано недійсним.

У червні та у серпні 2017 року до Вищого адміністративного суду України від скаржника надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, які на думку ОСОБА_1, підтверджують доводи касаційної скарги, а саме: копію ухвали Київського районного суду м. Одеси від 8 лютого 2017 року про роз`яснення заочного рішення від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15; копію рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2017 року у справі № 520/2834/17.

Від державного реєстратора ДП "Центр обслуговування громадян" надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі правильного встановлення всіх обставин справи та наданням їм належної правової оцінки; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 3 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/5474/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 815/5474/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи до суду касаційної інстанції письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 до ДП "Центр обслуговування громадян" подано заяву про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - садового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_2 та складається з садового будинку, загальною площею літ. "А" - 212,5 кв. м, у тому числі житловою площею 74,8 кв. м, № 1-4 огорожі, розташованого на земельній ділянці - 0,296 га власної землі, яка належить ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15-ц.

6 жовтня 2016 року державним реєстратором ДП "Центр обслуговування громадян" за результатом розгляду заяви позивача та поданих до неї документів, встановлено, що вказані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження та у зв`язку з наявними розбіжностями щодо заявленого та вже зареєстрованого об`єкта, що позбавляє можливості проведення державної реєстрації речових прав, на підставі статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 18, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок № 1127), прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 31740352 від 6 жовтня 2016 року.

Згідно вищенаведеного рішення державного реєстратора підставою для відмови у державній реєстрації прав слугувало те, що відповідно до пошуків у Державному реєстрі встановлено, що на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, на який заявлено право власності, вже відкрито відповідний розділ, в якому загальна площа зазначеного будинку становить 276,1 кв. м, житлова площа 94,4 кв. м, натомість відповідно до поданого на реєстрацію права власності рішення суду визнається право власності на садовий будинок загальною площею 212,5 кв. м та житловою 74,8 кв. м. Оскільки до відкритого розділу в процедурі державної реєстрації прав можливо вносити відомості тільки відносно права власності без втручання до відомостей про об`єкт, змінити відомості про об`єкт, що містяться у записах Державного реєстру у разі зміни відомостей про нерухоме майно можливо тільки відповідно до Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року (1141-2011-п) , та відповідно до Порядку прийняття та розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3502/5 від 12 грудня 2011 (z1429-11) року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора ДП "Центр обслуговування громадян) у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (тут і далі - у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 1952-IV (1952-15) ).

Відповідно до статті 4 Закону № 1952-IV обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

За правилами, встановленими частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться у такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 1952-IV заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.

Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку (частина третя статті 16 Закону № 1952-IV).

Згідно з положеннями частини сьомої статті 16 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону № 1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 9 Закону №1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктом 12 Порядку № 1127 передбачено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що право власності на об`єкти нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється за заявою власника майна та доданими до неї правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття права власності на відповідні об`єкти. При цьому, державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, зобов`язаний перевірити відповідність поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, перевірити відсутність суперечностей між наявною в Державному реєстрі інформацією та поданими документами, встановити відсутність заборон та обмежень щодо об`єктів нерухомого майна.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № №804/7973/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17.

Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у частині першій статті 24 Закону № 1952-IV.

Зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Частиною другою статті 24 Закону № 1952-IV визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15-ц за ОСОБА_1 визнано право власності на садовий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_7, та складається з садового будинку літ. "А", загальною площею - 212,5 кв. м, у т.ч. жилою площею 74,8 кв. м, огорожі № 1-4, розташованого на земельній ділянці 0,0296 га, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 11 липня 2005 року Одеським міським управлінням земельних ресурсів, кадастровий номер: 5110136900:34:012:0153.

Разом з тим, згідно відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі, на вказаний об`єкт вже відкрито відповідний розділ, в якому загальна площа будинку становить 276,1 кв. м, житлова площа 94,4 кв. м, що не відповідає даним поданого позивачем на реєстрацію заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року.

У зв`язку з виявленням вказаних розбіжностей, державним реєстратором ДП "Центр обслуговування громадян" прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 31740352 від 6 жовтня 2016 року на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 18, 23 Порядку № 1127.

З огляду на існування розбіжностей в інформації щодо плащі садового будинку, зазначеної у поданих для реєстрації документах та наявних відомостях у Державному реєстрі, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про правомірність рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 31740352 від 6 жовтня 2016 року, прийнятого на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає необґрунтованими доводи скаржника, якими останній пояснює причину виникнення таких розбіжностей, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Порядок внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування рішення державного реєстратора та скасування записів Державного реєстру прав врегульовано Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (1141-2011-п) (далі - Порядок № 1141).

Згідно з положеннями пункту 38 Порядку № 1141 державний реєстратор вносить зміни до записів Державного реєстру прав у разі допущення технічної помилки; зміни відомостей про нерухоме майно, право власності та суб`єкта цього права, інші речові права та суб`єкта цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта цих прав, що містяться у Державному реєстрі прав, які не пов`язані з проведенням державної реєстрації прав.

Пунктом 40 Порядку № 1141 передбачено, що у разі внесення змін у зв`язку із зміною відомостей про нерухоме майно, право власності та суб`єкта цього права, інші речові права та суб`єкта цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта цих прав, що містяться у Державному реєстрі прав, які не пов`язані з проведенням державної реєстрації прав, державний реєстратор вносить до відповідного запису Державного реєстру прав такі відомості, зокрема, підстава для зміни відомостей: назва документа; дата видачі документа; номер документа; ким виданий (оформлений) документ; додаткові відомості про документ.

Отже, для внесення до Державного реєстру змін, що стосуються характеристики об`єкта нерухомості, заявником мають бути подані документи, які підтверджують відповідні зміни.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі та додаткових поясненнях до касаційної скарги зазначає, що розбіжності стосовно площі садового будинку зумовлені наступним.

Позивач набув право власності на садовий будинок загальною площею 212,5 кв. м, у тому числі жилою площею 74,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,0296 га за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору дарування нерухомого майна від 22 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Н.О.

4 грудня 2009 року Київським районним судом м. Одеси було прийняте заочне рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на садовий будинок АДРЕСА_2, в якому вже встановлено загальну площу 276,1 кв. м, у тому числі житлову - 94,4 кв. м, яким позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.

На підставі вказаного рішення суду 28 грудня 2009 року відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу № 24942393 від 28 грудня 2009 року Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" зареєстровано за позивачем право власності на садовий будинок, ділянка АДРЕСА_2, реєстраційний номер 11167249.

У подальшому, 14 січня 2010 року укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю., відповідно до якого ОСОБА_2 придбала садовий будинок, за адресою: АДРЕСА_2, загальна площа: 276,1, житлова площа 94,4, площа земельної ділянки 296. В даному договорі, а саме в пункті 1.3 зазначено, що цей садовий будинок належить продавцю на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 4 грудня 2009 року.

15 січня 2010 року державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності на вказане майно (реєстраційний номер 11167249) за ОСОБА_2 на підставі вищенаведеного договору купівлі-продажу; у Державному реєстрі зазначено, що загальна площа будинку складає 276,1 кв. м, житлова площа - 94,4 кв. м.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року у справі № 22-ц/785/7379/13 за заявою ОСОБА_1 заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2009 року скасовано, оскільки заявником доведено, що він не звертався до суду з позовом у 2009 році та не вимагав визнавати за ним право власності на реконструйований будинок.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2016 року у справі № 520/580/16-ц вищенаведений договір купівлі-продажу від 14 січня 2010 року визнано недійсним.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок, що знаходиться АДРЕСА_7, та складається з садового будинку, загальною площею літ. "А" - 212,5 кв. м, у т.ч. жилою площею - 74,8 кв. м, № 1-4 - огорожі, розташованого на земельній ділянці - 0,0296 га.

Вищезазначене рішення пред`явлено позивачем державному реєстратору у якості підстави для проведення державної реєстрації права власності на садовий будинок.

Вказані обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора (6 жовтня 2016 року) у Державному реєстрі містився реєстраційний запис № 16623388, відповідно до якого право власності на садовий будинок загальною площею 276,1 кв. м, житловою площею - 94,4 кв. м, розташований у АДРЕСА_2, зареєстроване за ОСОБА_2 . Будь-яких інших реєстраційних дій, у тому числі щодо виконання вказаних вище судових рішень, щодо цього будинку не проводилось. При цьому, зі змісту резолютивної частини заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15-ц не вбачається підстав для зміни технічних характеристик об`єкта нерухомості.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, визначені пунктами 4-5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV.

Колегія суддів також враховує, що станом на дату касаційного перегляду цієї справи, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2017 року у справі № 520/9563/15-ц було скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у зв`язку з тим, що судом першої інстанції не враховано інтереси публічного акціонерного товариства "Фідобанк", якому садовий будинок у АДРЕСА_2 передано в іпотеку. На цій підставі колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 8 лютого 2017 року про роз`яснення заочного рішення від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15.

Крім того, скаржник просить врахувати суд касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2017 року у справі № 520/2834/17, яким задоволено позов ОСОБА_1, та, зокрема, зобов`язано суб`єкта державної реєстрації ДП "Центр обслуговування громадян" внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію в об`єкта нерухомого майна - садового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_7 та складається з садового будинку, загальною площею літ. "А" - 212,5 кв. м, у тому числі житловою площею 74,8 кв. м, № 1-4 огорожі, право власності ОСОБА_1 на який підтверджено заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2015 року у справі № 520/9563/15-ц.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги вказане рішення, оскільки воно не існувало на дату прийняття державним реєстратором оскаржуваної відмови. Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення скасовано ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року та закрито провадження у справі № 520/2834/17 з огляду на те, що її належить розглядати у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Зазначена ухвала залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що державний реєстратор ДП "Центр обслуговування громадян" Драгомир Т.Ю., приймаючи рішення № 31740352 від 6 жовтня 2016 року про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності на садовий будинок (домоволодіння), який розташований по АДРЕСА_2, за ОСОБА_1, діяла у межах повноважень та у порядку, що визначені законодавством.

Оскільки судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції, то відповідно до частини першої статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.