240/12159/19 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за прострочку сплати узгодженого податкового зобов'язання - 18.12.2020 Прийняття

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сторчак В.Ю.; судді - Іваненко Т.В., Граб Л.С.)

у справі № 240/12159/19

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС у Житомирській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2019 року № 00119755413.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 21 лютого 2020 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає про те, що податкову вимогу від 11 березня 2019 року № 3693-54 отримано ним 28 березня 2019 року, а 26 квітня 2019 року - укладено з ГУ ДПС у Житомирській області договір № 38 про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу). Відтак, затримка сплати узгодженої суми податкового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 становить 29, а не 46 календарних днів, як помилково вважає відповідач, правову позицію якого підтримано судовими інстанціями.

Верховний Суд ухвалою від 07 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог, встановлених законодавством України щодо своєчасності сплати суми податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 22 травня 2018 року № 0011491304, за результатами якої складено акт від 31 жовтня 2019 року № 987/06-30-54-33.

За наслідками цього контрольного заходу прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2019 року № 00119755413, згідно з яким визначено штраф у розмірі 86613,25 грн.

Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії послугували доводи відповідача про порушення платником вимог пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України (2755-17) ) з огляду на несвоєчасну сплату, із затримкою на 46 календарних днів, узгодженої суми грошового зобов`язання в розмірі 433066,25 грн, збільшеної згідно з податковим повідомленням-рішенням від 22 травня 2018 року № 0011491304.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2019 року № 00119755413, щодо правомірності якого виник спір, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 36.5 статті 36 ПК України).

Пунктом 38.1 статті 38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Водночас згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У справі, яка розглядається, судами, з`ясовано, що Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 24 вересня 2018 року у справі № 806/2529/18, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, відмовив у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 травня 2018 року № 0011491304.

Згідно з частиною першою статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статті 370 цього Кодексу є обов`язковою до виконання для учасників справи.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Таким чином, грошове зобов`язання, збільшене згідно з податковим повідомленням-рішенням від 22 травня 2018 року № 0011491304, набуло статусу узгодженого 17 січня 2019 року та мало бути сплачене платником протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження, тобто до 27 січня 2019 року.

Однак, ФОП ОСОБА_1 податковий обов`язок за цим актом індивідуальної дії у строк, встановлений пунктом 57.3 статті 57 ПК України, не виконано, у зв`язку з чим контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 11 березня 2019 року № 3693-54 на загальну суму 507321,36 грн, у тому числі: 346453,00 грн - основний платіж; 86613,25 грн - штрафні (фінансові) санкції; 74255,11 грн - пеня.

26 квітня 2019 року між позивачем та ГУ ДПС у Житомирській області укладено договір № 38 про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу).

При цьому з 27 січня 2019 року (дата закінчення терміну добровільної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання) до 26 квітня 2019 року податковий борг за податковим повідомленням-рішенням від 22 травня 2018 року № 0011491304 платником не сплачувався.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

При розрахунку строку несвоєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання відповідачем як початкову взято дату формування податкової вимоги № 3693-54 (11 березня 2019 року) та як кінцеву - дату укладення договору № 38 (26 квітня 2019 року), між якими минуло 46 календарних днів.

Натомість на обґрунтування касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 наголошує на необхідності обрахунку такого строку саме з моменту отримання ним податкової вимоги - 28 березня 2019 року.

Наведені доводи позивача Верховний Суд відхиляє, оскільки правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов`язує обов`язок платника погасити протягом 10 днів грошове зобов`язання, є момент його узгодження, яким у даній ситуації є набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції у справі № 806/2529/18, а не дата отримання податкової вимоги, як помилково вважає ФОП ОСОБА_1 .

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін.