Верховний Суд України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви Генерального прокурора України та Фонду державного майна України (далі – Фонд) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 липня 2010 року у справі №35/233-46/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Іст-Вест Транспорт груп" (далі – Товариство) до Фонду про спонукання до укладення договору оренди,

У серпні – вересні 2010 року д о Верховного Суду України звернулися Фонд та Генеральний прокурор України із заявами про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 липня 2010 року у справі №35/233-46/14. Заяви, зокрема, мотивовані тим, що суд касаційної інстанції у цій справі виходив із того, що конкурс на право оренди спірного нерухомого державного майна, що має загальнодержавне значення, відбувся відповідно до вимог чинного законодавства України, з визначенням та затвердженням переможця. При цьому, результати вказаного конкурсу, як і наказ Фонду від 20 січня 2009 року №60 про їх затвердження, є дійсними, в судовому порядку не оскаржувалися і жодних заперечень щодо таких фактів суду не подано. Отже, Вищий господарський суд України дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства щодо спонукання Фонду до укладення договору оренди вищезазначеного майна.

Разом з тим у постанові від 14 квітня 2009 року в аналогічній справі №5020-5/509 за позовом закритого акціонерного товариства "Севастопольжитлобуд" до регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про спонукання укласти договір оренди нерухомого майна, а також у постановах від 16 липня 2008 року у справах №16/77 та №16/78 за позовами Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до громадської організації "Бізнес-Інкубатор підприємництва та інновацій" про визнання договорів оренди недійсними суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах, застосувавши положення частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", зробив висновок про неможливість передачі в оренду державного майна, що має загальнодержавне значення і не підлягає приватизації.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявниками обставини, Верховний Суд України вважає, що заяви підлягають задоволенню з таких підстав.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 2 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року №2558-XII (2558-12) , Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. У своїй діяльності Фонд керується Конституцією (254к/96-ВР) і законодавчими актами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" не можуть бути об’єктами оренди, зокрема, об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

В силу частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, її економічну незалежність, та майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, а саме: майно Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, правоохоронних і митних органів .

Отже, чинним законодавством встановлено заборону на передачу в оренду державного майна, що має загальнодержавне значення і не підлягає приватизації відповідно до вищезазначеної норми Закону (2163-12) .

Під час розгляду даної справи судами було встановлено, що предметом оренди у спірних правовідносинах є державне майно аеродромно-технічного комплексу "Авіаційна база "Узин", балансоутримувачем якого є державне підприємство "Український центр підготовки охоронців", а органом управління – Управління державної охорони України.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" Управління державної охорони України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, підпорядкованим Президентові України та підконтрольним Верховній Раді України.

У той же час суди нижчих інстанцій, встановивши приналежність спірного об’єкту до майна правоохоронних органів, що має загальнодержавне значення, в порушення вимог частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" та частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" дійшли до неправомірного висновку про можливість передачі такого майна в оренду.

Оскільки Вищий господарський суд України при розгляді даної справи неправильно застосував наведені приписи законодавства, прийнята ним постанова від 27 липня 2010 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-23–111-25 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України

Заяви Генерального прокурора України та Фонду державного майна України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 27 липня 2010 року скасувати, а справу направити новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.