Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську (далі - УПФ) про визнання відмови у перерахунку пенсії неправомірною,

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФ про перерахунок раніше призначених державної та додаткової пенсій, виплату яких передбачено статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ).

Позивач зазначав, що він як інвалід ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує передбачені зазначеними нормами Закону № 796-ХІІ (796-12) державну та додаткову пенсії. Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам, установленим цим Законом, та на відмову УПФ привести їх у відповідність із останніми, позивач просив суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати його усунути зазначені порушення, здійснивши відповідні перерахунки.

Алчевський міський суд постановою від 28 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалами Апеляційного суду Луганської області від 14 травня 2006 року та Вищого адміністративного суду України 16 січня 2008 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_1 порушив питання про скасування ухвалених у цій справі рішень на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, та просив задовольнити його вимоги. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ скаржник послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2008 року, якою аналогічні позовні вимоги були задоволені.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявила неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених норм права і визнала, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 4 статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та у зв'язку з утратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких установлено причинний зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими за шість мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії І, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам ІІІ групи - у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесений до категорії 1 осіб, котрі постраждали внаслідок цієї аварії, одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 Закону № 796.

Розрахунок пенсій позивачу УПФ провело з урахуванням розміру 19 грн 91 коп., установленого чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - постанова № 1).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку, що при обчисленні пенсії слід виходити з вищезазначеного розміру. При цьому вони послалися на положення статті 54 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з утратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Також суди зазначили, що застосування стосовно спірних правовідносин статті 28 Закону № 1058-ІV суперечить вимогам її частини 3, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом 1 частини 1 тієї самої статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, передбачених цим Законом.

Наведені висновки судів не можна визнати обґрунтованими, а їх рішення - законними з огляду на нижченаведене.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено чинною постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) , положення якої стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ. А в пункті 2 постанови № 1 Кабінет Міністрів України встановив розміри сум, за якими розраховуються пенсії, всупереч положенням зазначених статей Закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

При вирішенні спору суди мали виходити із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами і з того, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки частиною 1 цієї статті передбачено лише один мінімальний розмір пенсії за віком.

Таким чином, спір у цій справі розглянуто з неправильним застосуванням норм права, тому скарга підлягає задоволенню, всі ухвалені рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 14 травня 2006 року, постанову Алчевського міського суду від 28 квітня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.