905/707/13-г Про визнання договорів купівлі-продажу товарів недійсними - 29.05.2013 Прийняття

головуючого: суддів Татенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О., за участю представників сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: Андрієвська О.О. довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "ДОНБАС-ІНФОРМ-РЕСУРСИ", м. Макіївка Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2013 року по справі № 905/707/13-г (суддя: Кучерява О.О.) за позовом Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "ДОНБАС-ІНФОРМ-РЕСУРСИ", м. Макіївка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "АДРЕМ", м. Донецьк про визнання договору недійсними

Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "ДОНБАС-ІНФОРМ-РЕСУРСИ", м. Макіївка (далі по тексту - "Позивач") звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "АДРЕМ", м. Донецьк (далі по тексту - "Відповідач") про визнання договорів купівлі-продажу № 20 від 29 квітня 2009 року та № 14/01 від 14 січня 2010 року недійсними.

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.03.2013 року по справі № 905/707/13-г у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач недовів наявності перевищення наданих повноважень при укладанні спірних договорів з боку директора Донецької філії позивача, Мартишева В.В.

Не погодившись з прийнятим рішенням Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми як матеріального, так і процесуального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі та невірно зроблені висновки.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Представник Позивача у судове засідання не з'явився, поважність не явки не повідомив.

Представник Відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, у якій просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача.

Відповідно до статей 4- 4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 29 квітня 2009 року між Донецьким філіалом Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Донбас-Інформ-Ресурси" в особі директора Мартишева В.В. (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "АДРЕМ" в особі Сорокіна А.В. (Продавець) підписаний договір купівлі продажу товарів та матеріалів № 20.

За умовами договору № 20 Покупець придбає, а Продавець продає наступні товари та матеріали: фарба для розмітки доріг, мікрокульки (світловідображуючі), розчинник, емаль ПФ-115.

Пункту 2 договору встановлено, що загальна сума договору, ціна, одиниця вимірювання та кількість товарів і матеріалів визначається згідно рахунків-фактур, приймально-передатних та податкових накладних на кожну партію поставки.

Оплата провадиться Покупцем шляхом безготівкового розрахунку протягом тридцяти банківських днів з моменту отримання товару (пункт 3 договору).

Договір вступає в силу з дня підписання та діє до 31 грудня 2009 року (пунктом 5 договору).

14 січня 2010 року між Донецьким філіалом Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Донбас-Інформ-Ресурси" в особі директора Мартишева В.В. (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "АДРЕМ" в особі Сорокіна А.В. (Продавець) підписаний договір купівлі продажу товарів та матеріалів № 14/01.

За умовами якого Покупець придбає, а Продавець продає наступні товари та матеріали: фарба для розмітки доріг, мікрокульки (світловідображуючі), розчинник, емаль ПФ-115.

Пункту 2 договору встановлено, щозагальна сума договору, ціна, одиниця вимірювання та кількість товарів і матеріалів визначається згідно рахунків-фактур, приймально-передатних та податкових накладних на кожну партію поставки.

Оплата провадиться Покупцем шляхом безготівкового розрахунку протягом тридцяти банківських днів з моменту отримання товару (пункт 3 договору №14/01).

Договір вступає в силу з дня підписання та діє до 31 грудня 2010 року (пунктом 5 договору).

В обґрунтування своїх вимог, позивач послався, зокрема, на те, що спірні договори є недійсними, оскільки укладені особою, яка не мала на це право.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу (" ЦК") України (435-15) зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК України (435-15) . Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до якої, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України, 180 ГК України (436-15) ).

За своєю правовою природою спірні договори - є договорами купівлі-продажу.

Згідно ст. 1 ГК України до спірних договорів слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України (436-15) , оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини, то і спірні договори - є господарським договорами.

Згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписи статті 655 ЦК України встановлюють, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 691 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Господарський кодекс України (436-15) відносить ціну договору до істотних умов кожного господарського договору (статті 180, 189 ГК України), у зв'язку з чим господарські договори купівлі-продажу обов'язково повинні містити умову про ціну продукції з вказівкою суми виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору або формулу розрахунку складового платежу.

З тексту договорів вбачається, що сторони погодили такі істотні умови, як: предмет договору, строк його дії, відповідальність сторін, права та обов'язки сторін, порядок вирішення спору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Передбачається, що якщо сторони досягли угоди укласти данні договора, то тим самим вони погодилися і з тими умовами, які містяться в законодавстві про цей договір. Проте, якщо сторони не бажають укласти договір за звичайних умов. Вони можуть включити в зміст договору пункти, що відміняють або змінюють звичайні умови, при наймі, що останні визначені диспозитивною нормою.

Отже, приписи норм глав 21 ГК України (436-15) , 52, 54 ЦК України (435-15) , відносно ціни, носять імперативний характер, тому не можуть застосовуються сторонами на власний розсуд.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Пунктами 2 спірних договорів сторони визначили, що загальна сума договору, ціна, одиниця вимірювання та кількість товарів і матеріалів визначається згідно рахунків-фактур, приймально-передатних та податкових накладних на кожну партію поставки. Втім, як правильно встановлено судом першої інстанції, з наявних в матеріалах справи первинних документів, за якими позивач отримував від відповідача певні товари тієї чи іншої вартості, не вбачається можливим встановити, що ці товари були поставлні позивачу сае на виконання умов двох спірних договорів. Адже між сторонами щодо постачання таких-самих товарів укладалися й інші договори (а.с. 85-92)

При наявності даних обставин, колегія суду дійшла до висновку, що сторонами під час підписання спірних дооворів у належній формі не досягнуто згоди щодо такої істотної умови, як ціна, що зумовлює до висновку про те, що договори №№ 20, 14/01 від, відповідно, 29.04.09р. та 14.01.10р. є неукладеним (тобто - такими, що не відбувся).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Відтак, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) )