Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів Чернота Л.Ф. Стойка О.В., Шевкової Т.А.за участю представників: від позивача: Криворог І.О. - дов. №б/н від 24.10.2012р. від відповідача: Кухар Ю.Д. №б/н від 07.02.2013 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ на рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. по справі №29/5014/2612/2012 (суддя Якушенко Р.Є.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» м.Луганськ простягнення 1 486 650,72 грн. за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» м.ЛуганськдоТовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу

У 2012 році Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м.Київ, звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" про стягнення 1 486 650,75 грн., з яких: 1 232 227,58грн. - основний борг за договором фінансового лізингу № 534-LD від 16.04.2008р., 95 227,36 грн. - неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів; 48 769,07 грн. - 3 % річних.; 110 726,71 грн. - неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

В свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" звернулось із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ, про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 534-LD від 16.04.2008р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" та товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", та зобов»язання товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» повернути грошові кошти у розмірі 1 858 925,87грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.12.2012р у задоволенні первісного позову було відмовлено, зустрічний позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним договір фінансового лізингу № 534-LD від 16.04.2008р, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" та товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" грошові кошти в розмірі 1 858 925 грн. 87 коп., отримані за договором фінансового лізингу № 534-LD від 16.04.2008.

Позивач за первісним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", не погодившись з прийнятим рішенням суду від 17.12.2012р., звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором фінансового лізингу №534-LD від 16.04.2008р. в розмірі 1 486 650,72грн. з підстав порушення господарським судом норм матеріального права.

Позивач за первісним позовом, у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі, та у судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання пояснень.

Відповідач за первісним позовом у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечує та вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з дотриманням норм матеріального права, просить залишити рішення господарського суду Луганської області без змін та заперечив проти заявленого клопотання позивача.

Суд розглянув вищезазначене клопотання щодо відкладення розгляду справи та відмовив у задоволенні, як необгрунтоване.

Через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові документи, які долучені до матеріалів справи.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» та товариством з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» був укладений договір фінансового лізингу № 534-LD від 16.04.2008р., згідно пункту 1.1 якого Лізингодавець, бере на себе зобов'язання придбати Предмет лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Договорі, зокрема, у Додатку № 1 до цього Договору) та передати предмет Лізингу у користування Лізингоодержувачу, на строк та на умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем. Ціна Предмету лізингу становить Еквівалент 495 000,00 євро, у т.ч. ПДВ.

Відповідно до п.1.3 договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у Додатку №2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу. Договір підписан обома сторонами без розбіжностей та зауважень, скріплений печатками обох підприємств.

Листом №1623 від 25 липня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» повідомило про відмову від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, припинення дії договору з 27 липня 2012 року та вимагало повернення предметів лізингу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» 6 вересня 2012 року повернуло предмети лізингу, про що складені відповідні акти приймання-передачі.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені основні вимоги для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до частин 1, 2 статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов»язані з виконанням договору лізингу.

Так, умовами пункту 7.1 договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені у графіку платежів у додатку №2 до цього договору. Перший лізинговий платіж складається із комісйної винагороди лізингодавця за організаційни заходи, пов»язані з підготовкою та укладенням цього договору, відшкодування ціни предмету лізингу, а другий лізинговий платіж складається із комісійних за користування предметом лізингу лізингоодержувачем за період з дати передачі до останнього числа місяця та ПДВ, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування таких комісій за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмету лізингу (пугкти 7.1.1, 7.1.2 договору); а наступні лізингові платежі складаються з відшкодування ціни предмету лізингу, лізингових відсотків, нарахованих на ціну предмету лізингу та нараховану суму ПДВ (пункт 7.1.3 договору).

Пунктом 7.5 договору визначено, що лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі у гривнях на дати платежів, зазначених у графіках лізингових платежів, в сумі визначеної у повідомленні про лізинговий платіж, на рахунок зазначений в розділі 15 договору. При цьому, за пунктом 7.4 договору, лізингодавець письмово повідомляє лізингоодержувача про належну до сплати суму лізингового платежу за 3 робочі дні до визначеної графіками кожної чергової дати платежу, виходячи з офіційного курсу обміну гривні до долару США НБУ на дату повідомлення.

Отже, періодичні лізингові платежі складаються з відшкодування ціни предмету лізингу, лізингових відсотків, нарахованих на ціну предмету лізингу та нараховану суму ПДВ.

Відповідно пункту 9.4 договору всі суми, одержані лізингодавцем від лізингоодержувача або третьої особи, сторони будуть використовуватись в наступному порядку: (по-перше для погашення неустойки; по друге для сплати прострочених платежів;

по-третє для погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішої несплати);по-четверте для сплати поточних лізингових платежів.

Лізингодавець отримує право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне.

За умовами складеного сторонами графіку лізингових платежів, останній включає в себе лише дві складові відшкодування вартості майна та винагороду лізингодавця, які виражені виключно в євро, а датою платежу періодичних лізингових платежів визначалося останнє число відповідного місяця.

Судом встановлено та не спрастовано позивачем за первісним позовом, що вартість предметів лізингу, придбаних за національною валютою України, не була змінена після їх придбання лізингодавцем за договорами купівлі-продажу, що дає підстави вважати про незмінюваність впродовж всього періоду дії договорів фінансового лізингу вартості предметів лізингу для лізингодавця і відповідно для лізингоодержувача при їх відшкодуванні у складі лізингових платежів.

Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Водночас, з аналізу розрахунку вартості лізингових платежів вбачається, що він залежить від курсових коливань Євро до гривні на кожну дату оплати, визначену у графіку виходячи з офіційного курсу обміну гривні до Євро на дату повідомлення, що саме зумовлює порушення прав і інтересів лізингоодержувача, оскільки неможливо чітко встановити таке коригування у випадку нездійснення платежів у передбачені строки. При цьому, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка є спеціальною нормою у даних правовідносинах, не передбачає можливості отримання винагороди лізингодавця в залежності від курсу валютної конвертації, підстави для проведення якої відсутні, але встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно.

Проте частина 3 статті 632 Цивільного кодексу України забороняє зміну ціни договору після його виконання.

З матеріалів справи вбачається, що вартість предметів лізингу, придбаних за національною валютою України, не була змінена після їх придбання лізингодавцем за договорами купівлі-продажу, що дає підстави вважати про незмінюваність впродовж всього періоду дії договорів фінансового лізингу вартості предметів лізингу для лізингодавця і відповідно для лізингоодержувача при їх відшкодуванні у складі лізингових платежів, в зв'язку з чим і відсутні правові підстави для застосування положень частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України.

Таким чином, порядок визначення лізингових платежів, встановлений розділом 7 та 9 спірного договору фінансового лізингу, відповідно до якого безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предметів лізингу, та запроваджується винагорода, яка перебуває в залежності від зростання валютних курсів, а не від передання майна в лізинг, що суперечить структурі лізингових платежів, визначеній статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Приймаючи до уваги характер допущених порушень чинного законодавства при укладенні спірного договору фінансового лізингу відносно порядку визначення, строків і розміру грошових зобов'язань, які є істотними умовами договорів у розумінні статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", частин 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України, відсутність яких не може бути визначена в інших пунктах договорів. Тому, незаконність частини договору має наслідком визнання недійсним договору фінансового лізингу в цілому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції вимог пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, у зв»язку з необхідністю захисту прав і законних інтересів сторін.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов»язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, враховуючи визнання недійсним договору фінансового лізингу №534-LD від 16 квітня 2008 року, він не створює ніяких прав та обов»язків у сторін щодо предметів лізингу з моменту їх укладення. У зв»язку з чим, судова колегія дійшла висновку, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, наявності правових підстав для стягнення лізингових платежів, а суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення забргованості в розмірі 1 486 650,72грн. за договором фінансового лізингу №534-LD від 16 квітня 2008 року.

У разі недійсності договору кожна із сторні зобов»язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як встановлено судом і не спростовано сторонами, товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» повернуло позивачу одержані від нього предмета лізингу.

Факт отримання відповідачем за зустрічнм позовом від позивача за зустрічним позовом грошових коштів у сумі 1858925,87грн. на виконання спірного договору також підтверджується виписками по рахунку позивача за зустрічним позовом та іншими матеріалами справи.

Лізинговий платіж, як визначено сторонами, складався з суми відшкодування вартості майна у лізинг, наданого у лізинг, та винагороди лізингодавця, і не перебував такої складової, як вартість користування майном.

Пунктом 12.1 договору передбачено, що по закінчені строку лізингу та після здійснення всіх платежів за цим договором, лізингодавець та лізингоодежувач підпишуть свідоцтво про передачу права власності, яке буде документом, що підтверджує передачу права власності на предмет лізингу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» посилається на неможливість застосування реституційних наслідків недійсності спірного договору фінансового лізингу, та к як виходячи зі змісту деяких угод (оренди, надання послуг тощо) випливає, що застосувати двосторонню реституцію до таких правочинів при визнанні їх недійсним неможливо, у зв»язку з тим, що неможливо повернути вже здійсненекористування орендованим майном, а у спорі, що розглядається, - користування предметами лізингу.

Проте, суд не приймає вказані заперечення як обгрунтовані, у зв»язку з тим, що як вже азначалось вище, складовими лізингового платежу, які сплачувались відповідачем за зустрічним позовом, є частина вартості майна та винагорода лізингодавця, відкоригована на зростання курсу Євро.

Виходячи з алгоритму визначення суми винагороди, не вбачається, що вона є платою за користування предметом лізингу, натомість вона є розстроченою в часі сумою, сплативши яку лізингоодержувач одержував майно у власність.

Позивачем не надано обгрунтованого розрахунку куди і за який період були зараховані грошові кошти, які надходили від відповідача та відображення у бухгалтерському обліку.

Крім того, позивач за первісним позовом просить застосувати строк позовної давності та посилається на факт укладання договору. Відповідач заперечує проти застосування строку позовної давності.

Судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови застосування строку позовної давності з моменту порушеного права відповідача, посилаючись.

З урахуванням вищевикладеним, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Луганської області від 17 грудня 2012р. у справі № 29/5014/2612/2012 грунтується на всебічному, повному та об»єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовуюь висновки суду. Тому, судовою колегією здійснено висновок рішення господарського суду Луганської області від 17 грудня 2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 4- 7, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ на рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. у справі №29/5014/2612/2012 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. у справі №29/5014/2612/2012 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.