КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" січня 2013 р. Справа№ 5011-9/11525-2012
( Додатково див. рішення господарського суду м. Києва (rs27989689) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Чорної Л.В.
при секретарі Дмитрина Д.О.
за участю представників
від позивача : Шило І.С. дов. № 18/925 від 23.01.2013 року
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства
Оборони України
на рішення Господарського суду м. Києва
від 11.12.2012 року
у справі № 5011-9/11525-2012 (суддя Бондаренко Г.П.)
за позовом Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в
Київській області
до 1.) Міністерства Оборони України
2.) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства
Оборони України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил
України
про встановлення права постійного користування та погодження меж
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області (надалі - позивач 1) до Міністерства Оборони України (надалі - відповідач 1), Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства Оборони України (надалі - відповідач 2) про визнання за Управлінням ДАІ ГУМВС України в Київській області право постійного користування земельною ділянкою по вул. Ф. Ернста, 3 в м. Києві, зобов'язання Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України не чинити перешкоди та погодити межі для розробки технічної документації з землеустрою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням VIII сесії VI скликання Київської міської ради № 1055/7291 від 29.12.2011 року (ra1055023-11) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню ДАІ ГУМВС України в Київській області по вул. Ф.Ернста, 3 у Соломянському район м. Києва орієнтованою площею 2,78 га в постійне користування. Враховуючи ту обставину, що при відведенні відповідної ділянки одною з необхідних умов є встановлення меж в натурі (на місцевості), позивач звернувся до відповідача-2 з проханням погодити межі земельної ділянки, проте отримав відмову мотивовану тим, що спірна земельна ділянка входить частково до складу земель військового містечка № 168. Вважаючи наведену відмову необґрунтованою позивач вирішив звернутися до господарського суду для вирішення вказаного питання у судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2012 року відповідно до ст. 24 ГПК України замінено відповідача у справі - Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України належними відповідачами 1) Міністерство оборони України, 2) Київське квартирно-експлуатаційне управління, відповідно до ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.12.2012 р. у справі № 5011-9/11525-2012 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставною відмовою відповідачів погодити межі спірної земельної ділянки з огляду на відсутність у відповідача-1 права постійного користування земельною ділянкою та не підтвердження наявності права власності на житловий будинок № 168/20 по вул. Ф. Ернста, в місті Києві, що в силу положень ч. 2 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України надавало б право відповідачу-1 на користування спірною земельною ділянкою.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва по справі № 5011-9/11525-2012 від 11.12.2012 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-9/11525-2012 від 27.12.2012 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-9/11525-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30 (vr030414-10) , згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-9/11525-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарги на 30.01.2013 року.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.12.2012 року у справі № 5011-9/11525-2012 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 11.12.2012 року у справі № 5011-9/11525-2012.
Представники відповідача-1 та третьої особи в судове засідання 30.01.2013 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача-1 та третьої особи.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-2, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 3-с від 02.03.1949 року "Про відвід земельних ділянок КЕЧ-2 (Квартирно-експлуатаційній частині) та радіостанції ВВС Київського Військового округу"КЕЧ -2 відведено для танкової бази та радіостанції ВВС земельні ділянки, що розташовані на кутку Васильківського шосе та до дороги в с. Жуляни площею 40 га, із яких для танкової бази 23 га, та радіостанції ВВС -17 га, в тому числі земельна ділянка для військових містечок № №141, 167.
На виконання вказаного рішення 19.06.1951 року Управлінням у справах архітектури м. Києва було складено плат земельної ділянки в. Києві по вул.. Великій Васильківський, що рішенням Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 за № 3-с відведено в користування Печерської КЕЧ під будівництво військових містечок №№ 141, 167 земельна ділянка площею 46,961 кв.м.
Рішенням Виконавчого комітету депутатів трудящих Київської міської ради № 922 від 04.07.1978 року "Про передачу на баланс Управлінню внутрішніх справ будинків по вул. Аеровокзальній, 3, 3/1, 3/2, 3/3, 3/4 3/5" зобов'язано міськжитлоуправління передати на баланс Управлінню внутрішніх справ Київської Обласної Ради вищезазначені будівлі.
Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 1231/21 від 21.08.1978 року відведено земельну ділянку площею близько 2, 0 га з існуючими спорудами Управлінню внутрішніх справ виконкому Київської обласної ради народних депутатів для розміщення службових приміщень Державтоінспекції по вул. Аеровокзальній, 3 в Залізничному районі м. Києва за рахунок території земель міської забудови.
Відповідно до Плану Головного архітектурно-планувального управління міста Києва земельної ділянки в м. Києві, по вул. Аеровокзальній, 3 від 12.12.1978 року, що рішенням Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 року № 1231/21 за проектом Головного архітектурно-планувального управління міста Києва відведено в користування Управління внутрішніх справ виконкому Київської обласної ради народних депутатів для розміщення службових приміщень Державтоінспекції ділянку площею 2 га 3979 кв.м.
Відповідно до Ситуаційного плану від 01.01.1988 року площа земельної ділянки 7,72 га відведена Рішенням Київського міськвиконкому № 3-с від 02.03.1949 року по вул. Аеровокзальна під розташування військового містечка № 168.
Із зазначених план-схем вбачається, що земельні ділянки площею 2,3979 га по вул. Аеровокзальній, 3 та площею 7,72 га по вул. Аеровокзальна межують.
На даний час вулицю Аеровокзальну перейменовано відповідно до рішення Київської міської ради на вулицю Федора Ернста.
Згідно Акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Залізничного району від 16.05.1994 року, а саме земель військового містечка № 168 по вул. Аеровокзальній, копія якого наявна в матеріалах справи, на час проведення інвентаризації в користування військового містечка № 168 знаходиться всього 7,7260 га земель, юридичні матеріали, що надають та посвідчують право на землі відсутні.
Рішенням 8 сесії 6 скликання Київської міської ради № 1055/7291 від 29.12.2011 року (ra1055023-11) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню ДАІ ГУМВС України в Київській області щодо відведення земельної ділянки по вул. Ф. Ернста, 3 у Солом'янському районі міста Києва орієнтовною площею 2,78 га в постійне користування для будівництва та експлуатації адміністративних будівель і споруд згідно з планом -схемою.
На виконання Рішення 8 сесії 6 скликання Київської міської ради № 1055/7291 від 29.12.2011 року (ra1055023-11) за дорученням Управління ДАІ ГУМВС України в Київській області Товариство з обмеженою відповідальністю "Стафед"виконує польові та камеральні геодезичні роботи для розробки технічної документації із землеустрою, в тому числі погоджує межі земельної ділянки з обліковим кодом 72:292:026, яка знаходиться за адресою: вул. Федора Ернста, 3 в Солом'янському районі м. Києва.
15.05.2012 року позивач звернувся до відповідача -1 з Листом вих. № 799, яким просив погодити межі земельної ділянки 72:292:026.
У відповідь на зазначений лист третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача направила позивачу Лист від 30.05.2012 року вих. № 303/6/28/621, яким повідомив позивача про неможливість погодження меж земельної ділянки, в зв'язку з розташуванням на земельній ділянці житлового будинку № 168/20, який знаходиться на балансі Київського КЕУ (відповідача -2).
Разом з тим, у відповідь на зазначений лист позивача від 15.05.2012 року Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України повторно направило позивачу Лист від 22.06.2012 року вих. № 303/6/28/696, яким повідомив позивача про погодження Міністерством оборони України меж земельної ділянки згідно опису меж від Ж до А - військове містечко № 168, відповідно до абрису земельної ділянки з обліковим кодом 72:292:026 та прив'язки межових знаків без включення межових знаків 36, 37, 38, 39, 40, 41, земельна ділянка орієнтовною площею 0, 2 га на якій розташований житловий будинок № 168/20 входить до території військового містечка № 168 і залишається в складі земель Міністерства оборони України.
Матеріали справи відповідей відповідача-1 та відповідача-2 на адресу позивача не містять, разом з тим в матеріалах справи наявна копія акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 05.04.2012 року, який підпису представника Військового містечка № 168 не містить, що свідчить про існування між сторонами спору щодо погодження меж земельної ділянки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та інших законів.
Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Згідно ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, окрім іншого не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок встановлений статтею 123 Земельного кодексу України. Так, згідно ч. 1 цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.
Отже відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.
Проте сторонами не було надано жодного належного доказу на підтвердження права користування земельними ділянками, які були їм виділені рішеннями Виконавчого комітету депутатів трудящих Київської міської ради 1978 та 1949 року відповідно не має.
При цьому як було вірно встановлено судом першої інстанції, як у позивача і так і у відповідача - 1 наявне право на отримання земельних ділянок, які були ним виділені рішеннями Виконавчого комітету депутатів трудящих Київської міської ради 1978 та 1949 року відповідно в постійне користування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зі свого боку вжив заходів передбачених чинним законодавством до оформлення права на земельну ділянку (Рішенням 8 сесії 6 скликання Київської міської ради № 1055/7291 від 29.12.2011 року (ra1055023-11) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню ДАІ ГУМВС України в Київській області щодо відведення земельної ділянки по вул. Ф. Ернста, 3 у Солом'янському районі міста Києва орієнтовною площею 2,78 га в постійне користування для будівництва та експлуатації адміністративних будівель і споруд), а відповідач -1 таких заходів не вжив, що підтверджується матеріалами справи, зокрема Актом інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Залізничного району від 16.05.1994 року, інших доказів щодо оформлення свого права постійного користування відповідно до законодавства України не надав.
Як випливає із ст. 123 Земельного кодексу України виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, є умовою для отримання земельної ділянки у користування.
Разом з тим, отримання земельної ділянки в користування є правом особи, а не її обов'язком. А це означає, що у разі, якщо особа, зацікавлена в отриманні земельної ділянки у користування, не замовить виготовлення такої технічної документації і не подасть її відповідному органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, то вона не здійснить свого права на отримання у користування земельної ділянки.
Крім того у положення ст. 123 Земельного кодексу України зазначено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Частинами 1,2,3 статті 151 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.
Відповідно до ч.1 ст. 106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
При здійсненні межування власник земельної ділянки реалізує своє право. Проте така участь є також обов'язком кожного із сусідніх власників та землекористувачів, адже приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) забороняється.
Власники та землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного (ст.ст. 91, 96, 103 Земельного кодексу України).
Відмова в погодженні меж земельної ділянки може перешкодити іншій особі (сусіду) в оформленні прав на неї.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України землеустрій це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил;
Межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.
Відповідно до п. "є" ст. 183 Земельного кодексу України одним із завданням землеустрою є підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею.
Статтею 184 Земельного кодексу України визначено, що землеустрій передбачає, зокрема, складання проектів відведення земельних ділянок та встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (пункти д) та е) вказаної норми).
Встановлення на місцевості меж земельних ділянок проводиться за процедурою, визначеною статтею 55 Закону України "Про землеустрій".
В свою чергу, проектом відведення є технічна документація, необхідна для здійснення дій по формуванню земельної ділянки з певним цільовим призначенням як об'єкта права. Розробка проекту відведення здійснюється на підставі статті 50 Закону України "Про землеустрій" згідно Порядку, закріпленому постановою Кабінетом Міністрів України "Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" від 26.05.2004 р. № 677 (677-2004-п) .
Згідно п. 1.3. Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів, від 18.05.2010, № 376 (z0391-10) "Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками" межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.
Відповідно до п. 2.8 Наказу технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2).
Згідно з п.3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженого ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до п. 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, СЕС, органом містобудування, архітектури та охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43 (z0354-99) , що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за №354/3647 (z0354-99) , роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включають, зокрема, встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки.
Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст. 198 Земельного кодексу України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Інші норми законодавства погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками не передбачають.
Підсумовуючи наведені вище приписи земельного законодавства, однією з необхідних умов для подальшого затвердження проекту відведення земельної ділянки являється отримання суб'єктом, котрий виявив бажання реалізації свого законного права на користування земельною ділянкою, погодження меж та розміру відповідної земельної ділянки із землекористувачами суміжних земельних ділянок.
Місцевим господарським судом було встановлено, що проект відведення земельної ділянки був узгоджений з необхідними службами, однак суміжний землекористувач Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України відмовилося від підписання акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи свою відмову погодити межі земельної ділянки з обліковим кодом 72:292:026, яка знаходиться за адресою: вул. Федора Ернста, 3 в Солом'янському районі м. Києва, відповідачі мотивують тільки фактом знаходженням на земельній ділянці житлового будинку № 168/20, який знаходиться на балансі Київського КЕУ (відповідача -2). При цьому, відповідачами зазначається, що земельна ділянка орієнтовною площею 0, 2 га на якій розташований житловий будинок № 168/20 входить до території військового містечка № 168 і залишається в складі земель Міністерства оборони України.
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту від 16.10.1978 року жилий будинок № 3/5 по вул. Аеровокзальна (одноповерховий, цегляний, 4-х квартирний, без комунальних послуг з пічним опаленням) був переданий на баланс відповідача -2, хоча за рішенням Виконавчого комітету депутатів трудящих Київської міської ради № 922 від 04.07.1978 року мав бути переданий на баланс позивача.
Із матеріалів справи вбачається, що житловий будинок № 168/20 по вул. Ернста (колишня Аеровокзальна), який перебуває на балансовому обліку відповідача -2 одноповерховий, на 4 квартири, комунальні послуги мешканці зазначеного жилого будинку не отримують і не сплачують.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що жилий будинок № 3/5 по вул. Аеровокзальна та житловий будинок № 168/20 по вул. Ернста (колишня Аеровокзальна) один і той самий будинок.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент розгляду справи житловий будинок № 168/20 по вул. Ернста (№ 3/5 по вул. Аеровокзальній) перебуває на балансі підрозділу відповідача -2, а саме на балансі відповідача -1.
Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦК України якщо житловий будинок розміщений на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі його відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщенні, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Зазначена норма кореспондується з ст. 120 ЗК України, а саме у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Отже, у разі правомірного набуття особою права власності на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, така особа набуває права на відповідну земельну ділянку.
Згідно з вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Проте у матеріалах справи не містяться докази набуття відповідачами права власності (права господарського відання, права оперативного управління) на житловий будинок № 168/20 по вул. Ф. Ернста в місті Києві, отже твердження, що земельна ділянка розташована під зазначеним будинком входить до складу земель відповідача -1 безпідставне та не правомірне.
Відповідач-2 у якості підтвердження права власності на житловий будинок № 168/20 по вул. Ф. Ернста в місті Києві, посилається на обставину обліку зазначеного об'єкту на його балансі.
Відповідно до п. 7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 02.04.1994 № 02-5/225 (v_225800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном.
Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Вищезазначене кореспондується з приписами п. 9 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2008 р. № 01-8/98 (v8_98800-01) "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом".
Пунктами 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно з ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам.
Отже факт знаходження житлового будинку № 168/20 по вул. Ф. Ернста, в місті Києві на балансі відповідача -2 не є належним доказом набуття відповідачами права власності (права господарського відання, права оперативного управління) на зазначений житловий будинок, інших доказів на підтвердження свого права власності відповідачами суду надано не було.
Крім того слід відзначити, що відповідно до рішення № 1231/21 від 21.08.1978 року Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів будинок № 168/20 (№ 3/5) по вул. Ф. Ернста (Аеровокзальній), в місті Києві підлягав передачі на баланс саме позивачу, і на яких підставах він був переданий відповідачу -2 із матеріалів справи не вбачається.
З огляду на вище встановлене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність у відповідачів достатніх правових підстав для відмови позивачу у погодженні меж земельної ділянки з обліковим кодом 72:292:026, яка знаходиться за адресою: вул. Федора Ернста, 3 в Солом'янському районі м. Києва.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність усіх підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача-2 (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства Оборони України залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 11.12.2012 року по справі № 5011-9/11525-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-9/11525-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.
постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
Тищенко О.В.
Смірнова Л.Г.
Чорна Л.В.