Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Кириллова С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Харків

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка, Донецька область

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, м. Макіївка, Донецька область

про стягнення 140268,80 грн.

від Позивача: ОСОБА_4 (за довіреністю № 4057 від 25.11.2010р.):

від Відповідача: ОСОБА_5 (за довіреністю № 412 від 30.03.2011р.);

від Третьої особи: не з'явився.

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 140 268,8 грн., з яких 86 800 грн. -вартість поставленого цукру; 45 656,8грн. - інфляційних втрат, 7 812 грн. - 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на розписку від 24.02.07р., накладну б/н від 24.02.07р., претензії від 12.03.10р., 22.03.10р., розшифровку телефонних переговорів.

рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2010р. (суддя Будко Н.В.) відмовлено в задоволені позову.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010р. рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2010р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010р. рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2010р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду ухвалою від 14.12.2010р. до участі у справі було залучено в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, м.Макіївка. рішенням господарського суду Донецької області (суддя Мальцев М.Ю.) від 22.12.2010р. позов задоволено повністю. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 86 800грн. - основного боргу; 45 656,8грн. - суми інфляції, 7 812грн. - 3% річних.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011р. рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010р. скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою від 06.07.2011р. Вищий господарський суд України касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Харків на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011р. задовольнив частково, рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011р. у справі № 36/34 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 06.07.2011р. касаційна інстанція посилається на те, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а судом першої інстанції, як встановлено судом апеляційної інстанції, 22.12.2010р. справа розглядалась за відсутності відповідача та третьої особи, які не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

За вказівками суду касаційної інстанції при новому розгляді суду необхідно врахувати викладене у постанові, перевірити доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.11.2011р. справу №36/34 прийнято до провадження.

Під час нового розгляду справи позивач 18.11.2011р., 12.07.2012р. надав письмові пояснення, якими підтримав позовні вимоги.

Під час нового розгляду справи відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись як у наданих суду 23.12.2011р. письмових поясненнях, так і особисто у судовому засіданні 23.12.2011р. на те, що товар - цукор кількістю 35000кг на суму 86800грн.00коп. ні він особисто, ні через ОСОБА_3 не отримував, в накладній б/н від 24.02.2007р. в графі "прийняв" підпис йому не належить.

Третя особа у справі ОСОБА_3 в письмових поясненнях від 29.03.2011р. та у наданих через канцелярію суду 23.12.2011р. письмових поясненнях, в судовому засіданні 23.12.2011р. категорично висловився про те, що він не підписував накладну від 24.02.07р. і ніякого цукру у вказаний період ні для себе, ні для відповідача від ОСОБА_1 не отримував, зазначив, що з 2006р. по 2008р. працював водієм у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, за одержання цукру від ОСОБА_1 розраховувався готівкою, ніколи у борг під розписку ОСОБА_2 цукру від ОСОБА_1 не одержував.

23.12.2011р. від відповідача по справі надійшло клопотання призначити по справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертам відповідач просив поставити наступні питання: чи виконаний підпис у накладній №б/н від 24.02.2007р. зазначений ОСОБА_2, чи іншою особою? чи виконаний підпис у накладній №б/н від 24.02.2011р. зазначений ОСОБА_3, чи іншою особою?

Оскільки для всебічного та повного розгляду справи були необхідні спеціальні знання та у зв'язку із суперечливістю доказів, суд ухвалою від 23.12.2011р. по справі № 36/34 призначив судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз м. Донецьк.

За висновком експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз м. Донецьк №21/02 від 22.05.2012р. встановити ким - ОСОБА_2, ОСОБА_3 або іншою особою, виконано підпис в графі "Принял" в накладній № б/н від 24.02.2007р. не уявляється можливим.

12.07.2012р. відповідач звернувся з клопотання призначити по справі повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою від 12.07.2012р. суд призначив по справі повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

27.11.2012р. на адресу суду надійшов висновок судової почеркознавчої експертизи № 3901, за яким підпис, розташований в графі "Принял" на оригіналі накладної №б/н від 24.02.2007р., виконаний не фізичною особою ОСОБА_3, не фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, а іншою особою.

Ухвалою від 21.02.2012р. суд за клопотанням відповідача продовжив строк розгляду справи на п'ятнадцять днів до 17.03.2013р. включно, поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 14.03.2013р.

14.03.2013р. позивач надав через канцелярію суду письмові пояснення, за якими беззаперечними доказами отримання товару відповідачем вважає розписку від 24.02.2007р., просив суд задовольнити позовні вимоги.

14.03.2013р. відповідач через канцелярію суду надав додаткові пояснення, якими заперечив проти позовних вимог, вважає, що розписка відповідно до норм Цивільного кодексу України (435-15) не може підтверджувати факт укладання договору купівлі-продажу та одержання товару ФОП ОСОБА_2 від ОСОБА_1; посилається на те, що оскільки відповідач товар від позивача не отримував, у ОСОБА_2 не виникло зобов'язань перед позивачем, тому відповідач і не вимагав повернути йому розписку. Також відповідач звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не є фахівцем у галузі права, довіряв позивачу, не знав і не міг знати, що позивач використає розписку для незаконного одержання з нього коштів.

В судовому засіданні 14.03.2013р. представники сторін підтримали позиції, викладені письмово, повідомили про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору; третя особа в судове засідання не з'явилася, факт обізнаності третьої особи про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про отримання ухвал господарського суду.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

За змістом позовної заяви позивач стверджує, що на підставі усної домовленості, за видатковою накладною б/н від 24.02.2007р. передав відповідачу через його представника ОСОБА_3 товар - цукор кількістю 35000кг загальною вартістю 86800грн.00коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що розпискою відповідач підтвердив факт отримання від позивача товару на суму 86800грн.00коп. та зобов'язався погасити борг до 28.02.2007р.

Однак, позивач посилається на те, що відповідач, отримавши товар, свої зобов'язання по оплаті товару взагалі не виконав, внаслідок чого виникла заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 86800грн.00коп.

Претензіями від 12.03.2010р., від 22.03.2010р. позивач просив відповідача в строк до 28.02.2007р. погасити виниклу суму основного боргу в розмірі 86800грн.00коп., з урахуванням інфляційних витрат.

Однак позивач стверджує, що відповідач жодної відповіді на направлені претензії не надав, не вчинив жодних дій, спрямованих на добровільне врегулювання спору, що примусило позивача звернутися з позовом про примусове стягнення вказаної суми.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свою позицію тим, що товар - цукор у кількості 35тн на суму 86800грн.00коп. від позивача не одержував, надана позивачем видаткова накладна б/н від 24.02.2007р. не підписувалася відповідачем, розписка, на яку позивач посилається як доказ виникнення у відповідача заборгованості, не може підтверджувати факт здійснення господарської операції - поставки товару та його одержання покупцем.

Третя особа ОСОБА_3, через яку за твердженнями позивача відбулась передача товару відповідачу, також заперечував проти приналежності йому підпису на накладній б/н від 24.02.2007р., стверджував, що ніколи у борг під розписку ОСОБА_2 цукру від ОСОБА_1 не одержував.

За висновком судових експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3901 від 20.11.2012р. підпис, розташований в графі "Принял" на оригіналі накладної б/н від 24.02.2007р. виконаний не фізичною особою ОСОБА_3, не фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, а іншою особою.

Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами встановленими ст. 43 цього ж Кодексу.

За приписом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що судові експерти, яким доручено проведення повторної експертизи, мають вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 1.1. "Дослідження почерку та підписів", стаж експертної роботи понад 20 років, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як належний та допустимий доказ по справі, що повністю кореспондується з нормами ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представників сторін, а також третьої особи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 86800грн.00коп., інфляції в сумі 45656грн.80коп., 3% річних у розмірі 7812грн.00коп.

Позивач стверджує, що правовою підставою для стягнення заборгованості, інфляційних та річних є укладення у спрощений спосіб між позивачем та відповідачем договору купівлі - продажу цукру та виникнення зобов'язань, які врегульовані ст. 655, 692, п.2 ст. 625 ЦК України, п.1ст. 193,п.1ст. 220 ГК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на особу, що висуває відповідну вимогу чи заперечення.

Судовими доказами за визначенням статей 32- 36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову, та фактів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, тобто на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт виникнення заборгованості у відповідача із зазначенням підстав її утворення.

Тобто, на позивача покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами у справі факт здійснення господарської операції з купівлі-продажу, тобто отримання товару відповідачем у означеній позовній заяві кількості та за вказаною ціною.

При цьому, відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, суд повинен приймати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні факти, що мають відношення до даної справи. Належні докази повинні свідчити про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню.

В якості таких доказів, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на розписку відповідача від 24.02.2007р. та накладну б/н від 24.02.2007р., які містяться у матеріалах справи.

Однак, суд вважає, що вказані документи не є належними та допустимими доказами факту здійснення між сторонами господарської операції з продажу відповідачу товару на суму 86800грн.00коп., виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, якими у даному випадку виступають накладні (первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту - здійснення господарської операції).

Частина 2 ст.9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (z0168-95) , первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення (п.2.2. Положення).

Пункт 2.4 вказаного Положення встановлює, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Окрім того, при здійсненні операції на одержання матеріальних цінностей має складатися довіреність, форма якої затверджена наказом Мінфіну України від 16.05.96р. № 99 (z0293-96) "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей".

Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (П-6) (va006400-65) , приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб.

Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Таким чином довіреність на одержання цінностей є документом, що фіксує рішення особи (керівника) про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для нього визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 зазначеного Кодексу встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Що стосується накладної б/н від 24.02.2007р. на поставку відповідачу через нібито його представника ОСОБА_3 цукру у кількості 35тн. на суму 86800грн., суд оцінивши цей документ, вважає наступне.

Як стверджував позивач, товар отримано водієм відповідача - ОСОБА_3, однак на підтвердження вказаного факту позивачем жодних доказів не надано, до того ж відповідач заперечує факт отримання товару за вказаною накладною.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 як в поясненнях, так і в судовому засіданні зазначив про те, що він накладну б/н від 24.02.2007р. не підписував та в борг у позивача за розпискою від 24.02.2007р. цукор для відповідача не отримував, відповідач теж категорично заперечував отримання вказаного товару на суму 86800грн. від позивача.

Відповідно до висновку експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3901 від 20.11.2012р. підпис у графі "Прийняв" не належить ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_3, а невідомій особі. Наразі печатка відповідача у вказаній накладній відсутня, як і відсутня в матеріалах справи довіреність, якою б відповідач уповноважував ОСОБА_3 на отримання товару на одержання матеріальних цінностей від позивача.

Наявні в матеріалах справи роздруківки телефонних розмов позивача з відповідачем не мають доказової сили в підтвердження факту завантаження цукру та його отримання відповідачем, оскільки вони не дають можливості встановити суду відомості, з приводу яких відбувались ці телефонні розмови, а тому судом також до уваги не приймаються.

Таким чином, накладна б/н від 24.02.2007 р. не може вважатися належним доказом поставки товару відповідачу, позбавлена доказової сили, оскільки не доводить факт здійснення господарської операції - поставки товару продавцем Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та її отримання покупцем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2.

Поставку відповідачу цукру у кількості 35 тн. на суму 86800 грн позивач доводить ще й розпискою від 24.02.2007р.

Відповідач факт отримання цукру у кількості 35 тн. на суму 86800 грн. в тому числі за вказаною розпискою заперечує.

Із наданої позивачем розписки не вбачається, що розписка була надана ОСОБА_2 саме як підприємцем, так само як і не вбачається, що ОСОБА_1 отримала її як підприємець, печатка, що міститься на розписці підтверджує справжність підпису відповідача. А отже вказане не підтверджує, що виникли між сторонами взаємовідносини з видачі даної розписки є господарськими.

Слід відзначити, що громадянин може набувати права та обов'язки, укладати договір як фізична особа, так і як фізична особа-підприємець, а тому суд повинен виходити виключно з того статусу, який вказано собою. Суд не може тлумачити на власний розсуд зміст розписки.

Дану розписку суд не приймає як належний доказ, який засвідчує факт здійснення господарської операції з отримання товару відповідачем від позивача, оскільки даний факт повинен бути підтверджений господарськими документами (накладними), тобто первинними бухгалтерськими документами.

Наявна в матеріалах справи розписка не є первинним документом, що підтверджує сам факт здійсненя господарської операції (ст. 1 ЗУ "Про бух. Облік та фін.звітність) по передачі товару і відповідно не може віважатися належним доказом фактичного здійснення господарської операції з поставки товару, так як вищевикладеними приписами законодавства регламентований порядок документального підтвердження факту виконання зобов`язання з поставки товару між боржником та кредитором.

Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд дійшов висновку, що саме первинні документи можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін.

Доказів того, що позивач здійснив встановлення господарських правовідносин з відповідачем купівлі-продажу шляхом вчинення дій, які виразилися у фактичній передачі спірного товару - цукру у кількості 35 тн. на суму 86800 грн., матеріали справи не містять.

Так, зокрема, позивач взагалі не довів суду, що цукор, який він мав поставити (поставив) відповідачу: був наявний у нього як річ матеріального світу та знаходився у нього у володінні за належних правових підстав (власності або інше речове право).

Посилання позивача у наданому суду 07.12.2011 р. клопотанні про те, що суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 є платником єдиного податку і не зобов'язана вести бухгалтерський облік господарської діяльності суд оцінює критично, оскільки Указ Президента України № 727/98 від 03.07.98р. (727/98) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва (у редакції, яка діяла на час спірних відносин) передбачає ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, для бухгалтерського обліку Книги обліку доходів та витрат, форма і порядок ведення якої встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Інших доказів в підтвердження здійснення позивачем поставки відповідачу 24.02.2007 р. товару - цукру в обсязі 35 000кг. на загальну суму 86 800 грн. за ціною 2,48 грн. за один кілограм матеріали справи не містять.

Виходячи з вищевикладеного та обставин справи у сукупності, керуючись ст. 43 ГПК України, суд вважає, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів у розумінні статей 32- 38 Господарського процесуального кодексу України факт здійснення господарської операції з поставки відповідачу вищезазначеного товару, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

З огляду на наведене, в позовних вимогах слід відмовити.

У зв'язку з відмовою в задоволені позову, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються судом на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, квитанцією від 30.10.2012 р. відповідачем здійснена оплата вартості експертних досліджень у розмірі 1287 грн. 30 коп. за рахунком Львівського НДІ судових експертиз № 903 від 27.07.2012р.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

У задоволенні позовних вимог Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка, Донецька область, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, м. Макіївка, Донецька область про стягнення основного боргу в сумі 86800 грн. 00 коп., збитків від інфляції у сумі 45565 грн. 80 коп. та 3% річних у сумі 7812грн.00коп. - відмовити.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентиф.номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентиф.номер НОМЕР_2) витрати пов'язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи в сумі 1287грн. 30коп.

У судовому засіданні 14.03.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення буде складено та підписано 19.03.2013 р.