29/189-09-4586 Про визнання права власності на нерухоме майно - 28.09.2009 Прийняття

Відповідач у справі не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, та не надав до господарського суду відзиву на позовну заяву. При цьому, як вбачається з тексту листа ПП "Коммсервіс" № 27 від 21.07.2009", № 45 від 15.04.2009 року останній не визнає право власності позивача.

Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

Позивач –Фізична особа-підприємець (надалі за текстом –ФОП) ОСОБА_1, зареєстрована Виконавчим комітетом Одеської міської ради 12.02.2008 року, про що зроблено запис про державну реєстрацію за № 2 556 000 0000 067137, що посвідчується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В 03 № 363913.

24.06.2009 року між ФОП ОСОБА_1 та Приватним підприємством (надалі за текстом –ПП) "Коммсервіс"укладений попередній договір № 24/6/9 про укладення у майбутньому договору оренди.

Відповідно до пункту 1.2. цього договору сторони зобов’язались в строк до 17 липня 2009 року укласти Договір оренди офісного приміщення (надалі за текстом –Основний договір), а саме: нежитлового офісного приміщення загальною площею 666, 2 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

21.07.2009 року листом № 27 ПП "Коммсервіс"повідомило позивача про свою відмову від укладення Основного договору. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що він не може визнати той факт, що ФОП ОСОБА_1 є належним власником нежитлового офісного приміщення загальною площею 666, 2 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Далі за текстом цього листа ПП "Коммсервіс"зазначив, що оскільки ФОП ОСОБА_1 не є власником вищенаведеного офісного приміщення, воно відмовляється від укладення з позивачем, ФОП ОСОБА_1 договору оренди, укладання якого передбачено за умовами попереднього договору від 24/6/9.

Враховуючи викладене ФОП ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

18.04.2008 року ОСОБА_1 придбала у власність за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартиру № АДРЕСА_1, що в цілому складається з двох кімнат, загальною площею –34,5 кв.м, в тому числі житловою площею –24,6 кв.м.

24.04.2008 року проведена державна реєстрація вказаного вище договору Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості", про що внесений відповідний запис в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18639720.

З метою використання вищезазначеної квартири для здійснення підприємницької діяльності, що також гарантовано статтею 320 Цивільного кодексу України, позивач вирішив реконструювати вказану житлову квартиру під офісне нежитлове приміщення.

Так, у подальшому за власний рахунок та власними силами ФОП ОСОБА_1 зроблена реконструкція квартири № АДРЕСА_1, в результаті чого з вказаної квартири утворено нежитлове офісне приміщення загальною площею 666, 2 кв.м. Вищезазначена обставина підтверджується технічним паспортом, виготовленим Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості"станом на 08.07.2009.

При цьому, суд звертає увагу, що будівельно-монтажні роботи з реконструкції квартири № 3 проведенні відповідно до проекту та вимог діючих будівельних норм та правил, що підтверджено технічним висновком "Про можливість вводу до експлуатації самочинно реконструйованої квартири № 3 за адресою: АДРЕСА_1, складеного спеціалістами Приватного підприємства "ДОМ-ІНВЕСТ"(Ліцензія серії АБ № 103256, видана Одеською обласною державною адміністрацією).

Також, відповідно до вказаного вище висновку реконструйоване нежитлове приміщення забезпечене необхідним набором інженерних мереж, відповідно до вимог нормативних документів, що дозволяє у подальшому використовувати це приміщення за призначенням.

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до статті 319 названого Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. До того ж, статтею 320 Цивільного кодексу України також визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Згідно пункту 2 цієї ж статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що позивач, ФОП ОСОБА_1, правомірно набув право власності на реконструйоване (створене) зі своїх матеріалів нежитлове офісне приміщення № 3, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 16 цього ж Кодексу особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Крім того, наведене законодавче положення знайшло своє відображення й в статті 20 Господарського кодексу України, якою врегульовані питання захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів, якою теж визнання наявності або відсутності прав визначено як один із шляхів захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

При цьому, відповідно положень статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. До того ж, слід зазначити, що необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання слугує підтвердження позивачем своїх прав на майно. Вирішуючи спори, пов’язані з правом власності, суд виходить з того, що підтвердженням наявності такого права можуть бути документи, що фіксують, підтверджують і оформлюють безпосередньо самі юридичні факти, на підставі яких у власника виникає (до нього переходить) право власності.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд оцінює позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтованими, доведеними належним чином відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України та такими, що ґрунтуються на законних підставах.

Судові витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 ГПК України, суд –

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: 65026 АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) право власності на нежитлове офісне приміщення № 3 загальною площею 666, 2 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_1.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Коммсервіс"(65033 м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2-Б, код ЄДРПОУ 35178952, п/р 26005311494701 в АБ "Південний", МФО 328209) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: 65026 АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу.