Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою заступника Генерального прокурора України справу за позовом прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державного управління справами та Державного сільськогосподарського підприємства "Чайка" (далі - ДСП "Чайка") до Громадської організації "Об'єднання громадян "Лісне II" (далі - Громадська організація), Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Сільрада), Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі -Райдержадміністрація), третя особа - ОСОБА_1, про визнання недійсними розпорядження, рішень та договору оренди земельної ділянки,

У вересні 2005 року Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними і скасувати розпорядження голови Райдержадміністрації від 5 квітня 2004 року № 132 "Про передачу до земель запасу Шпитьківської сільської ради земельної ділянки Державного сільськогосподарського підприємства "Чайка" філія "Лісне" бригада "Лісне", яким із земель цього підприємства було вилучено та передано до земель запасу Сільради земельну ділянку загальною площею 50 га (9,8 га - ріллі, 1,2 га - пасовища, 28,3 га - ліси, 2,4 га - чагарники, 7,0 га - під водою, 1,3 га - інші); рішення Сільради від 8 липня 2004 року № 847 "Про погодження місця розташування об'єкту та надання згоди на складання проекту землеустрою", яким Громадській організації було погоджено місце розташування об'єкту та надано згоду на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 60 га під розміщення житлового будівництва в межах с. Лісне Києво-Святошинського району Київської області; рішення цієї ради від 16 вересня 2004 року № 895 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Громадській організації "Об'єднання громадян "Лісне" для будівництва та обслуговування жилих споруд на території Шпитьківської сільської ради", яким зазначеній організації було погоджено проект землеустрою та надано в користування на умовах оренди на 49 років земельну ділянку площею 59, 9317 га, у тому числі 49, 9317 га (9,8 га - ріллі, 1,2 га - пасовища, 28,3 га - ліси, 2,4 га - чагарники, 7,0 га - під водою, 1,2317 га - інші) - за рахунок земель запасу Сільради та 10 га (2,0 га - ріллі, 8,0 га - лісові землі) за рахунок земель ДСП "Чайка"; а також визнати недійсним укладений між Сільрадою та Громадською організацією договір оренди земельної ділянки від 5 жовтня 2004 року і повернути цю ділянку ДСП "Чайка". Пізніше прокурор уточнив позовні вимоги і просив визнати неправомірними та нечинними зазначені вище розпорядження і рішення. На обґрунтування позову він послався, зокрема, на перевищення Райдержадміністрацією повноважень щодо вилучення земельної ділянки державної власності, яка перебувала за межами населених пунктів, оскільки її було вилучено не для потреб, зазначених у частині 5 статті 149 Земельного кодексу України.

Господарський суд Київської області постановою від 22 грудня 2005 року позов задовольнив частково: визнав неправомірними і нечинними зазначені вище розпорядження та рішення; закрив провадження у частині вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Київський міжобласний апеляційний господарський постановою від 28 березня 2006 року суд це рішення скасував, позов задовольнив повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 серпня 2006 року рішення апеляційного суду залишив без змін.

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень за нововиявленими обставинами до Господарського суду Київської області, який постановою від 27 серпня 2007 року цю заяву задовольнив: зазначені рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 червня 2008 року постанову суду першої інстанції від 27 серпня 2007 року в частині скасування постанови апеляційного суду від 28 березня 2006 року та ухвали касаційного суду від 30 серпня 2006 року скасував, у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо скасування цих рішень відмовив, у іншій частині - залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 вересня 2008 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2008 року скасував, постанову Господарського суду Київської області від 27 серпня 2007 року залишив у силі.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2008 року заступник Генерального прокурора України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить Верховний Суд України скасувати всі ухвалені у справі судові рішення, направити її на новий розгляд до Господарського суду Київської області для розгляду за правилами господарського судочинства. Обґрунтовуючи скаргу, Генеральна прокуратура України послалася на постанови Верховного Суду України від 6 та 13 березня 2007 року, від 17 червня 2008 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2006 року у справах за аналогічними позовами, в яких, на її думку, по-іншому застосовано одну й ту саму норму права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.

Розглядаючи справу, суди виходили з того, що спір належить до адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку з частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав та інтересів юридичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Судами ж установлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з вилученням у ДСП "Чайка" земельної ділянки та передачею останньої до земель запасу, згодом - у користування на умовах оренди Громадській організації, а потім - частини цієї земельної ділянки у власність 129-ом членам цієї організації, 65 з яких продали свої ділянки ОСОБА_1

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) справи, зокрема, у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, підвідомчі господарським судам.

Таким чином, при визначенні питання до юрисдикції якого суду відносилась ця справа, суди мали виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, на захист яких подано позов, зокрема права ДСП "Чайка" на користування земельною ділянкою, яке, на думку Прокурора, було порушено внаслідок прийняття рішень, спрямованих на вилучення цієї ділянки у зазначеного позивача та передачу її в користування Громадській організації, шляхом укладення договору оренди.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За змістом частини 5 статті 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття Райдержадміністрацією спірного розпорядження) районна державна адміністрація була наділена правами власника щодо розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів, а саме щодо вилучення таких земельних ділянок для: сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною 9 цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Статтею 12 зазначеного Кодексу передбачено, зокрема, що сільська рада має право розпоряджатися землями територіальних громад, яке вона здійснює шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування і вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади села; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому, як випливає зі змісту зазначених норм, районна державна адміністрація та сільська рада мають рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вони вступають у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто при вилученні земельної ділянки у одного землекористувача та наданні її іншому ні Сільрада, ні Райдержадміністрація не були суб'єктами владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС, а виступали рівноправними суб'єктами земельних відносин, дії яких спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 вказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір у справі, що розглядається, стосується права користування земельною ділянкою, тобто цивільного права, і виник у ДСП "Чайка" з особами, між якими укладено договір оренди та які не є суб'єктами владних повноважень. Це виключало його вирішення в порядку адміністративного судочинства. Зазначений спір мав вирішуватися судами в порядку господарського судочинства відповідно до позову, поданого за правилами ГПК (1798-12) після 1 вересня 2005 року. Вирішуючи спір про відновлення прав ДСП "Чайка" щодо землекористування, господарський суд може в мотивувальній частині рішення відповідно до частини 2 статті 4 цього Кодексу дати оцінку правомірності актів органу місцевого самоврядування та органів державної влади, якщо їх прийняття сприяло порушенню прав позивача.

Крім того, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з думкою якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що наведені нею обставини є нововиявленими. Водночас, із таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини, викладені у рішенні Київської обласної ради від 27 травня 2004 року № 183-14-XXIV "Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області", не є нововиявленими у розумінні статті 245 КАС. Вони могли бути відомі третій особі на час розгляду справи і не спростовують фактів, покладених в основу судового рішення, тобто не є істотними. Дані про зміну меж с. Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області відповідно до зазначеного рішення не могли вплинути на висновок судів про те, що питання щодо вилучення спірної земельної ділянки не належало до компетенції Райдержадміністрації, а входило до повноважень обласної державної адміністрації. Таким чином, у Господарського суду Київської області не було підстав для скасування ухвалених у справі рішень, які набрали законної сили, а в судів апеляційної та касаційної інстанцій - для залишення рішення Господарського суду Київської області без змін.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу у порядку адміністративного судочинства всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС - закриттю з направленням справи на розгляд до господарського суду за правилами господарського судочинства.

Керуючись статтями 157, 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України 30 вересня 2008 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2008 року, постанову Господарського суду Київської області від 27 серпня 2007 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2006 року, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року, постанову Господарського суду Київської області від 22 грудня 2005 року скасувати, провадження у адміністративній справі закрити, справу направити на розгляд до господарського суду за правилами господарського судочинства.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.