За позовом державного підприємства "Донецька залізниця", м. Донецьк

до міського комунального підприємства "Жилсервіс", м. Луганськ

про стягнення 227 194 грн. 82 коп.

У судовому засіданні оголошувалися перерви: 04.06.2009 р. до 22.06.2009 р.; 22.06.2009 р. до 06.07.2009 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 227 794 грн. 82 коп. за фактично надані послуги з постачання теплової енергії.

Заявою про зменшення позовних вимог від 03.10.08 №01/17-801 позивач зменшив розмір позову та просить стягнути з відповідача заборгованість за фактично надані послуги з опалення житлового фонду в сумі 141 890 грн. 06 коп., у зв'язку з тим, що ним був зроблений перерахунок опалювальної площі та коригування суми наданих послуг з опалення, оскільки враховано відключення деяких квартир від центрального опалення у зв'язку із встановленням автономного опалення.

04.06.2009 р. від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій позивач відповідно змінив підстави позову, та обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору не оплатив надані послуги за ціною встановленою згідно діючих тарифів.

Зазначена зміна підстав позову судом приймається відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач позов підтримав.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись зокрема на те, що він в повному обсязі оплатив надані послуги згідно тарифу встановленому договором.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи учасників судового процесу, виключно на підставі матеріалів, що знаходяться у справі на момент винесення рішення, суд

що сторони 06.10.06 уклали договір №7/10 про надання послуг з опалення житлового фонду (далі за текстом - Договір).

За умовами Договору (п. 1.1) відповідач доручив, а позивач –прийняв на себе зобов’язання з постачання теплової енергії на житлові будинки №№ 5, 7, 9 по вул. Українська м. Луганська.

Згідно з п. 2.1 Договору відповідач зобов’язувався на підставі діючих тарифів здійснювати оплату послуг з центрального опалювання із розрахунку 1 грн. 46 коп. за 1 кв.м. на місяць у період опалювального сезону (з 15 жовтня по 15 квітня).

На момент укладення договору зазначений тариф був встановлений розпорядженням Луганської обласної державної адміністрації від 02.08.2002 р. № 468.

Згідно з п. 2.5 Договору відповідач зобов’язувався здійснювати оплату за отриману теплову енергію щомісячно до 25 числа, слідуючого за розрахунковим місяцем поточного року.

Пунктом 6.1 Договору сторони обумовили строк дії договору з 15.10.06 до 01.10.07.

У подальшому відповідач 15.09.07 поштою направив позивачу листа №1554 від 14.09.07 про розірвання Договору, на що позивач листом від 05.10.07 б/н надав згоду, тобто сторони Договір достроково розірвали з дати надання відповіді позивачем на пропозицію відповідача.

Рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 31 жовтня 2006 р. "Про встановлення (затвердження) та погодження тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та гарячої води та комунальні послуги з опалення, централізованого постачання гарячої води та пари та про визначення виконавців вищезазначених послуг на території м. Луганськ"з 01.11.2006 р. тариф на опалення був збільшений та склав 4 грн. 56 коп.

Позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача борг в сумі 141 890 грн. 06 коп., який утворився як зазначає позивач в наслідок того, що відповідач відмовляється оплачувати надані послуги за регульованим тарифом 4 грн. 56 коп., а оплатив їх виходячи із тарифу, що діяв до 01.11.2006 р. –1грн. 46 коп. за метр.

Відповідач позов не визнає, посилаючись зокрема на те, що він належним чином виконав зобов’язання за договором та оплатив надані послуги з опалення та тарифом встановленим договором.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Спір виник стосовно того, що сторони не досягли згоди за яким тарифом –встановленим договором, або рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування належить оплачувати надані за договором послуги.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, тепло транспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статті 180 Господарського кодексу України встановлює, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

У відповідності із частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з п. 2.1 Договору відповідач зобов’язувався на підставі діючих тарифів здійснювати оплату послуг з центрального опалювання із розрахунку 1 грн. 46 коп. за 1 кв.м. на місяць у період опалювального сезону (з 15 жовтня по 15 квітня). На момент укладення договору зазначений тариф був встановлений розпорядженням Луганської обласної державної адміністрації від 02.08.2002 р. № 468

З врахуванням положень п. 2.1. Договору при затверджені нового тарифу відповідач зобов’язаний оплачувати послуги виходячи з діючих тарифів.

В зв’язку з тим, що відповідач оплачував одержані послуги за тарифом, які припинили свою дію з 01.11.2006 р. утворилася заборгованість в сумі 141 890 грн. 06 коп.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом (435-15) , іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені розрахунком, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача, а саме державне мито у сумі 1 418 грн. 90 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 73 грн. 16 коп., в решті на позивача.

Керуючись ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з міського комунального підприємства "Жилсервіс", м. Луганськ, кв. Героїв Сталінграду, 7а, ідентифікаційний код 30596974 на користь державного підприємства "Донецька залізниця", м. Донецьк, вул. Артема, 68, ідентифікаційний код 01074957, борг в сумі 141 890 грн. 06 коп., державне мито у сумі 1 418 грн. 90 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 73 грн. 16 коп., наказ видати.

За згодою сторін у судовому засіданні була проголошена лише вступна та резолютивна частина рішення

Дата підписання повного тексту рішення

13 липня 2009 року