916/731/21 Про припинення права власності та витребування земельної ділянки - 19.12.2023 Прийняття

1. Верховний Суд у цій справі розглядав касаційну скаргу набувача майна, який не погоджувався із витребуванням у нього земельної ділянки, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна та набув його за оплатним правочином, в обмін на корпоративні права, а отже витребування у нього спірного майна призведе до непропорційного втручання в його право власності.

2. За результатом розгляду касаційної скарги, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально викладено нижче.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

3. Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Позивач, Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Квантум" (далі - Відповідач, ТОВ "Компанія Квантум") про: 1) припинення права власності Відповідача на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса,53, шляхом скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер 1415312851101); 2) витребування у Відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Позивача земельної ділянки, загальною площею 0,1520 га (кадастровий номер 5110136900:32:008:0009), розташованої за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса, 53.

4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що територіальна громада міста Одеси в особі Позивача, як законний власник земельної ділянки площею 0,152 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53, рішень щодо її відчуження не приймала та право власності внаслідок укладення угод особами, які не мали прав на неї, не припиняла, відповідно спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у Відповідача. При цьому, звернення Прокурора із заявленим позовом обґрунтовано порушенням інтересів держави, що полягає в незаконному позбавленні територіальної громади міста Одеси належних їй на праві власності земельних ділянок, а підставою для подання позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, частиною яких є стале та належне функціонування місцевого самоврядування, дотримання встановленого Конституцією України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо повернення земель, які вибули з комунальної власності з порушенням закону.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у цій справі

5. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2021, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за реєстраційним номером 1415312851101 щодо права власності Відповідача на спірну земельну ділянку та витребувано її у Відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Позивача. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

6. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що всупереч вимог закону державними реєстраторами було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на належну територіальній громаді земельну ділянку на підставі угод, укладених між сторонами, які не були власниками цієї земельної ділянки, при наявній реєстрації права власності на цю земельну ділянку за територіальною громадою міста Одеси в особі Позивача. Водночас, як зазначив суд, такого способу захисту порушеного права, як припинення права власності на об`єкт нерухомого майна чинне законодавство не передбачає, у зв`язку з чим дійшов висновку, що саме скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо права власності Відповідача на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса,53, є належним та ефективним способом захисту порушених прав Ради, як власника спірної земельної ділянки. Оскільки судом першої інстанції встановлено, що державна реєстрація права власності Відповідача на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню, а належних правових підстав для набуття Відповідачем права власності на неї судом не встановлено, тому вимога про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь дійсного власника - територіальної громади міста Одеси в особі Позивача, також підлягає задоволенню.

7. Постановою Верховного Суду від 24.05.2022 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, не застосовували приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) і відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та не навели жодних мотивів для висновку про відсутність порушення справедливого балансу інтересів позивача та відповідача. Крім того, судам було відомо про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Єгаз-Рітейл" (далі - ТОВ "Єгаз-Рітейл") з 19.09.2017 є орендарем спірної земельної ділянки, однак вказані обставини не були досліджені та вказану особу не було залучено до розгляду справи. Також під час розгляду справи не наведено мотивів щодо прийняття або відхилення доводів відповідача про те, що Київський районний суд м. Одеси у рішенні від 28.02.2013 у справі № 1512/10136/2012 та Одеський окружний адміністративний суд у постанові від 11.11.2011 у справі № 3562/08/1570 дійшли різних висновків при вирішенні питання стосовно розмежування земель міст Одеси та Овідіопольського району Одеської області.

9. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 залучено ТОВ "Єгаз-Рітейл" до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача (далі - Третя особа).

10. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2021 залишено без змін.

11. Постанова суду мотивована тим, що згідно з рішенням Київського районного суду м.Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012, яке набрало законної сили 22.06.2015, та відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) має преюдиційне значення для цієї справи, законним власником спірної земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Позивача. Матеріали справи не містять доказів (рішень) про передачу землі у власність інших осіб, зокрема, ОСОБА_1, за якою 01.03.2019 державним реєстратором зареєстровано право власності на цю земельну ділянку та яка в подальшому на підставі акта приймання-передачі від 11.09.2020 №1 передана до статутного капіталу Відповідача земельну ділянку і державним реєстратором 15.09.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем.

12. Щодо вимоги про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь територіальної громади міста Одеси в особі Позивача, суд зазначив, що Відповідач став власником спірної земельної ділянки за безоплатним правочином, оскільки спірна земельна ділянка внесена ОСОБА_1 до статутного капіталу Відповідача за актом приймання-передачі, а відтак на останнього не покладається надмірний тягар. Оскільки власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м. Одеси в особі Позивача і в судовому порядку визнано, що ця ділянка вибула з комунальної власності з порушенням вимог законодавства, тобто, поза волею власника, тому вимога про витребування у Відповідача спірної земельної ділянки на користь законного власника, яким є територіальна громада міста Одеси в особі Позивача, є обґрунтованою.

13. Постановою Верховного Суду від 05.07.2023 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

14. Суд касаційної інстанції зазначив, що під час апеляційного розгляду справи, судове рішення постановлене за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача (Відповідача), що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, а тому не може вважатися таким, що відповідає нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції. Також суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що відповідач став власником спірної земельної ділянки за безоплатним правочином і на останнього не покладається надмірний тягар.

15. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2021 залишено без змін.

16. Апеляційний господарський суд визнав вірним висновок місцевого господарського суду, що всупереч вимог закону державними реєстраторами було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на приналежну територіальній громаді міста Одеси земельну ділянку на підставі угод, укладених між сторонами, які не були власниками цієї земельної ділянки, при наявній реєстрації права власності на цю земельну ділянку за територіальною громадою міста Одеси в особі Ради.

17. Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель комунальної власності, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави в особі Ради, за висновком суду апеляційної інстанції, становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Компанія Квантум" з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

18. Водночас, апеляційний суд вказав, що наслідком реєстрації спірної земельної ділянки за попереднім власником - ОСОБА_1, стало припинення права власності Ради на спірну земельну ділянку, яке було зареєстровано за останньою на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012. Отже, ОСОБА_1 достовірно знала, що спірна земельна ділянка не була вільною від незареєстрованих прав інших осіб та протиправно передала земельну ділянку за актом приймання-передачі від 11.09.2020 № 1 до статутного капіталу ТОВ "Компанія Квантум" в обмін на частку в розмірі 50 % корпоративних прав не маючи жодних правових підстав розпоряджатися спірним майном.

19. Суд апеляційної інстанції вказав, що ТОВ "Компанія Квантум", проявивши розумну обачність, зокрема, перевіривши історію походження майна, у тому числі процедуру його державної реєстрації під час переходу права власності, могло дізнатись про те, що спірне майно відчужується йому ОСОБА_1, яка не має на це права, відповідно, і про можливі негативні наслідки та ризики у разі набуття права власності на нього. Окрім того, апеляційний господарський суд зробив висновок, що отримавши статус учасника ТОВ "Компанія Квантум" ОСОБА_1 увійшла до загальних зборів учасників, а отже вищому органу управління товариства було відомо про незаконність володіння попереднім власником спірним майном. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ "Компанія Квантум" не є добросовісним набувачем спірного майна.

Касаційна скарга

20. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. Відповідач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо визнання його недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені за результатом попереднього касаційного розгляду цієї справи у постанові від 05.07.2023. Також посилається на постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 927/432/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 22.03.2023 у справі № 753/19588/19, від 08.03.2023 у справі № 204/114/19, від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18.

22. Посилається на застосування частини 5 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла станом на моменту набуття Відповідачем прав на земельну ділянку) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 30.03.2023 у справі № Б-50/274-10, від 11.07.2022 у справі № 296/11276/13-ц, від 02.09.2020 у справі № 357/107/17, від 08.03.2023 у справі № 910/17376/19. Пояснює, що на момент набуття Відповідачем права власності на земельну ділянку, право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_1, а не за територіальною громадою міста Одеси, отже товариство покладалося саме на відомості в Державному реєстрі, діяло розумно та обачливо.

23. Відповідач наголошує, що не мав можливості виявити відомості щодо спірної земельної ділянки у справі № 1512/10136/2012, оскільки її адреса та кадастровий номер були знеособлені при розміщенні у Єдиному державному реєстрі судових рішень (режим загального доступу). Враховуючи це, ТОВ "Компанія Квантум" зазначає, що воно є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки в розумінні вказаних вище правових позицій Верховного Суду.

24. Також наголошує, що недоречним є дослідження судом апеляційної інстанції недобросовісності ОСОБА_1 як попереднього власника земельної ділянки, оскілки остання набула прав учасника товариства після внесення спірного майна до статутного капіталу на підставі рішення (протоколу) загальних зборів учасників від 19.08.2020 №19/08. Таким чином, акт приймання передачі земельної ділянки від 11.09.2020 передував набуттю ОСОБА_1 правового статусу учасника товариства, а отже її гіпотетична обізнаність щодо правового статусу земельної ділянки жодним чином не свідчить про таку обізнаність товариства.

25. Окрім того, скаржник зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05.07.2023 у цій справі наголосив на необхідності встановлення правової природи правочину (оплатний чи безоплатний) акта приймання передачі земельної ділянки від 11.09.2020, водночас суд апеляційної інстанції вказаного не зробив.

26. У цьому контексті скаржник зазначає, що буде доцільним сформувати наступну правову позицію Верховного Суду щодо питання застосування частин 1 та 2 статті 190, частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 167 Господарського кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: акт приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю є двостороннім оплатним правочином, за наслідками укладання якого товариство набуває право власності на відповідне майно, вказане у цьому акті, а друга сторона за актом набуває корпоративні права даного товариства, які є майном.

27. Скаржник зазначає, що частка в статутному капіталі товариства є об`єктом цивільних прав або, інакше кажучи, майном у розумінні законодавства України. Набуття Відповідачем права власності на земельну ділянку відбулось оплатно за наслідком втрати корпоративних прав (прав учасника) товариства, які були набуті ОСОБА_1 . Витребування земельної ділянки у товариства порушить справедливий баланс, та є неправомірним. Посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 11.04.2023 у справі № 924/793/21, від 05.04.2023 у справі № 357/10226/19, від 07.12.2022 у справі № 910/1382/20 (910/6553/21), від 14.07.2021 у справі № 911/1014/20.

Позиція інших учасників справи

28. Прокурор подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги. Зазначає, що Відповідач на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наводить постанови Верховного Суду, ухвалені у правовідносинах які не є подібними до правовідносин у цій справі. Вважає цілком обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для витребування у ТОВ "Компанія Квантум", яке не є добросовісним набувачем, земельної ділянки на користь законного власника. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

29. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2013 у справі № 1512/10136/2012, яке набрало законної сили 22.06.2015, задоволено позов прокуратури м.Одеси в інтересах держави в особі Ради та:

- визнано недійсним розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області №904 від 16.12.2003 "Про включення земельної ділянки, якою користується ВАТ "БМУ-18", до переліку земель несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу в 2003 - 2004 роках";

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1520 га по АДРЕСА_1, укладений 23.12.2003 між Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області та ВАТ "БМУ-18" та посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Курчан Н. Ф., реєстровий № 6924;

- визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЖ №474111 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1520 га, розташовану на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, виданий на ім`я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, зареєстрований 04.11.2008 в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", за №010850501510;

- скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1520 га, розташовану на АДРЕСА_1, в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за від 04.11.2008 № 010850501510;

- витребувано земельну ділянку площею 0,1520 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 1 863 307,20 грн з незаконного володіння ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Одеської міської ради.

30. Судом у вищевказаній справі встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Ради поза його волею, всупереч чинному законодавству, право власності на земельну ділянку відповідачі набули без правової підстави, а вказана земельна ділянка підлягає вилученню з їх власності та повернута у власність територіальної громади, у власності якої вона перебувала.

31. На виконання вказаного рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2013 у справі № 1512/10136/2012 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Рубан М. О. прийнято рішення (індексний номер: 28883610 від 23.03.2016) про скасування права власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

32. 15.11.2017 за територіальною громадою міста Одеси в особі Ради зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

33. Підставою виникнення права власності вказано рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.02.2013 у справі №1512/10136/2012.

34. У той же час, між ТОВ "Стандарт Фінанс Груп" та ОСОБА_1 23.10.2015 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12.06.2007, відповідно до якого відступлено право вимоги на земельну ділянку, площею 0,1520 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки від 12.06.2007).

35. 30.09.2016 ОСОБА_9 та ОСОБА_1 подано приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу заяву, в якій висловлено прохання передати ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень про таке: "12.06.2007 між АТ "Райффазен Банк Аваль" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/2145/85/76425, відповідно до умов якого ОСОБА_2 повинна сплатити кредит в розмірі 49 735,00 дол. США зі строком повернення до 12.06.2027 зі сплатою процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 14,1% річних. Якщо в строк, визначений у даній вимозі, заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами не буде погашена у повному обсязі, ОСОБА_1 ініціюватиме звернення стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки, а саме на земельну ділянку площею 0,1520 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5110136900:32:008:0009 шляхом продажу третім особам або шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку".

36. 01.03.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення, 01.03.2019 припинено право комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Позивача на зазначену земельну ділянку.

37. В подальшому, 15.09.2020 державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем. Підставою для державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна до статутного капіталу серія та номер 1, виданий 11.09.2020, видавник: ТОВ "Компанія Квантум", ОСОБА_1

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

38. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

39. Як уже було зазначено вище, Прокурор з вернувся з цим позовом до суду, посилаючись на те, щодо з володіння власника - територіальної громади міста Одеси в особі Ради вибула земельна ділянка площею 0,152 га, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53, поза волею власника, оскільки Рада рішень щодо її відчуження не приймала та право власності внаслідок укладення угод особами, які не мали прав на неї, не припиняла, відповідно спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у Відповідача.

40. Незаконність та протиправність вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника встановлена під час попередніх розглядів цієї справи про що детально описано вище у пунктах 6, 16-19 цієї постанови. Наведене стало підставою для часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки.

41. Водночас, відправляючи вперше справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, не застосовували приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику ЄСПЛ у контексті дослідження та встановлення чи відповідає втручання у право на мирне володіння Відповідачем спірним майном критеріям, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, зокрема, не навели жодних мотивів для висновку про відсутність порушення справедливого балансу інтересів Позивача та Відповідача.

42. Під час першого нового апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття земельної ділянки з власності держави в особі Позивача, право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель комунальної власності, становить пропорційне втручання у право власності Відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

43. Відправляючи справу вдруге до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, Верховний Суд, у контексті висновків суду апеляційної інстанції щодо пропорційності втручання держави у право власності Відповідача, зокрема, вказав, що з метою застосування статей 387, 388 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції в сукупності, для розкриття критерію пропорційності втручання у право набувача майна, вважливе значення має визначення судом добросовісності/недобросовісності набувача майна.

44. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частин 1 та 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

45. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

46. Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України (435-15) , передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

47. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

48. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

49. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 наведено правовий висновок, за змістом якого для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

50. Під час другого апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вказівок Верховного Суду, встановив, що Відповідач не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки у нього була можливість дізнатися про те, що спірне майно відчужується йому особою, яка не має на це права, а отримавши у власність спірне майно в обмін на корпоративні права, Відповідач достовірно знав, що набув відповідне майно від особи, яка не мала права на його відчуження (див. пункти 16-19 цієї постанови).

51. За таких обставин, Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для витребування у Відповідача спірного майна, оскільки як уже було зазначено вище, від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України.

52. Доводи Відповідача про те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки на момент набуття ним у власть земельної ділянки, остання була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1, направлені на переоцінку судом касаційної інстанції вже оцінених судами попередніх інстанцій обставин справи, що до повноважень суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 ГПК України не входить.

53. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України (435-15) , слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

54. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

55. Отже, як уже було зазначено, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

56. Наведені висновки були враховані судом апеляційної інстанції під час другого апеляційного розгляду справи, який цілком підставно дослідив та встановив, що за наявності реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку в момент її відчуження на користь Відповідача, останній міг дізнатися, що земельна ділянка йому відчужується особою, яка не має на це права.

57. Зокрема, за встановлених у цій справі обставин убачається, що після внесення в Державний реєстр запису про право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку на підставі рішення у справі № 1512/10136/2012, яким установлено, що законним власником земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Ради, згодом відповідне право було припинено в зв`язку із реєстрацією права власності за ОСОБА_1 в порядку задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором, за яким земельна ділянка передана в іпотеку особами, які вже визнані неналежними власниками цієї земельної ділянки в справі № 1512/10136/2012. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, як на наявність у Державному реєстрі відомостей про припинення права власності законного власника - Позивача, у зв`язку із реєстрацією права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1, так і на обізнаність останньої про зареєстроване право власності Ради на цю земельну ділянку на підставі рішення у справі № 1512/10136/2012, про що Відповідач, проявивши розумну обачливість міг дізнатися під час переходу до нього права власності. Звідси вбачається, що презумпція добросовісності набувача майна, набутого від особи, за якою право власності було зареєстровано в Державному реєстрі, спростована судом апеляційної інстанції із посиланням на встановлені фактичні обставини справи.

58. Доводи скаржника про неможливість ідентифікувати відомості про спірну земельну ділянку в справі № 1512/10136/2012, у зв`язку із знеособленням її адреси та кадастрового номера в Єдиному державному реєстрі судових рішень направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що до повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних положень статті 300 ГПК України не входить. Окрім того, у зв`язку із викладеним у попередньому пункті цієї постанови, наведені доводи скаржника вирішального значення для вирішення спору не мають.

59. Доводи скаржника про безпідставне дослідження судом апеляційної інстанції недобросовісності учасника ТОВ "Компанія Квантум", який передав спірну земельну ділянку до статутного капіталу товариства (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України; (2) зводять до незгоди із установленими обставинами справи та є проханням про їх переоцінку; (3) спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.09.2023 у справі № 916/553/22, від яких колегія суддів не вбачає підстав для відступу.

60. З урахуванням наведеного мотивування, колегія суддів зазначає, що аналіз висновків, зроблених судами в оскаржуваних судових рішеннях, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених скаржником судових рішеннях Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (зокрема, пункти 21, 22, 27 цієї постанови), оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

61. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20.11.2018 у справі №372/2592/15-ц зазначила, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

62. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові достеменно встановив що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, а також те, що відповідач не є добросовісним набувачем цього майна, отже посилання скаржника на судову практику в якій зазначено, що обставини добросовісності / недобросовісності набувача нерухомого майна мають бути дослідженні з метою правильного застосування приписів статей 387, 388 ЦК України не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права.

63. Водночас, практика ЄСПЛ, яку скаржник цитує в своїй касаційній скарзі, щодо пропорційності втручання у право власності і захисту права на мирне володіння майном, стосується захисту того набувача, який є добросовісним, та не спрямована на захист недобросовісного набувача. Відтак посилання скаржника на постанови Верховного Суду в яких застосовано критерії захисту добросовісного набувача від непропорційного втручання також відхиляються Судом як безпідставні.

64. Колегія суддів зазначає, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

65. Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування (повернення) майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном (див. постанову Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 490/6324/19).

66. Звідси, колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку, про який зазначено у пункті 26 цієї постанови, позаяк відповідні доводи скаржника спрямовані на доведення ним покладення на ТОВ "Компанія Квантум" надмірного тягаря внаслідок витребування у нього як у добросовісного набувача спірної земельної ділянки, яку він набув в обмін на корпоративні права, тобто внаслідок оплатного правочину. Проте обставин вважати заволодіння відповідачем спірною земельною ділянкою добросовісним у цій справі не встановлено, а відтак формування Верховним Судом в межах розгляду цієї справи висновку щодо оплатності правочину про передачу до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю майна не є необхідним, оскільки не має вирішального значення для правильного вирішення цього спору.

67. Відповідно практика Верховного Суду, на яку посилається скаржник у контексті необхідності дослідження відсутності порушення справедливого балансу між власником і добросовісним набувачем майна, а також покладення на останнього надмірного тягаря, внаслідок позбавлення майна, не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, а тому також відхиляється.

68. З урахуванням наведеного вище мотивування, посилання скаржника на правові висновки, зокрема, викладені Верховним Судом у постановах від 07.06.2023 у справі № 927/432/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 22.03.2023 у справі № 753/19588/19, від 08.03.2023 у справі № 204/114/19, від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 30.03.2023 у справі № Б-50/274-10, від 11.07.2022 у справі № 296/11276/13-ц, від 02.09.2020 у справі № 357/107/17, від 08.03.2023 у справі № 910/17376/19, від 11.04.2023 у справі № 924/793/21, від 05.04.2023 у справі № 357/10226/19, від 07.12.2022 у справі № 910/1382/20 (910/6553/21), від 14.07.2021 у справі № 911/1014/20 не свідчить про неправильне застосування судами норм права, оскільки аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 916/731/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Навпаки, відповідна судова практика була врахована судом апеляційної інстанції, як і висновки Верховного Суду в цій справі, які були підставою для направлення цієї справи двічі до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

69. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного розгляду справи, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

70. Інші доводи касаційної скарги Відповідача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

71. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

72. Враховуючи наведені положення законодавства та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана Відповідачем касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийняті у справі рішення і постанова відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.